ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2020 року
м.Суми
Справа №950/758/20
Номер провадження 22-ц/816/2418/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А.
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Будильська сільська рада Лебединського району Сумської області
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Чхайла О.В., ухвалене у м. Лебедин,
в с т а н о в и в :
04 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Будильської сільської ради Лебединського району про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги мотивував тим, що постановою Лебединського районного суду Сумської області від 10 липня 2017 року був задоволений його позов до секретаря Будильської сільської ради Лебединського району Сюсюрченко О.В. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Вважає, що діями посадової особи Будильської сільської ради було порушено його право на інформацію, чим також завдано моральну шкоду, яка полягає у необхідності захищати своє порушене право у судовому порядку, витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Захист порушеного права вимагав від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, оскільки для участі у судових засіданнях він повинен був декілька разів їхати до м. Лебедин, змінювати своє усталене життя, витрачати час на вивчення юриспруденції та необхідного для свого захисту законодавства. Усе це викликало у нього душевні страждання, хвилювання та переживання, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані. Просив стягнути з відповідача 5000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги стягнути з відповідача 5000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Доводить, що діюче законодавство не розмежовує звернення на заяви і скарги, а тому є помилковим висновок суду першої інстанції про можливість відшкодування моральної шкоди у порядку ст. 25 ЗУ «Про звернення громадян», завданої неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи лише під час розгляду скарги.
Не погоджується з висновком суду про недоведеність заподіяння йому моральної шкоди Будильською сільською радою порушенням його права на інформацію не розгляд заяви, оскільки Європейський суд з прав людини вже давно визнав, що саме звернення громадянина до суду за відшкодуванням моральної шкоди, є підставою для її відшкодування.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Вказує, що позивачем не доведено наявність причинного зв`язку між діями секретаря Будильської сільської ради та його душевними переживаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 року: 2102 грн х 100 = 210200 грн), тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Будильської сільської ради Лебединського району із заявою № 167, в якій було зазначено чотири питання.
На вказану заяву позивача Будильська сільська рада надала йому відповідь за № 02-20/475 від 13 травня 2017 року, в якій, як вважав ОСОБА_1 , не надано відповіді на питання 2 та 3 його заяви.
Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 10 липня 2017 року (справа № 580/865/17) задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до секретаря Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Сюсюрченко О.В. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Визнано протиправною бездіяльність секретаря Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Сюсюрченко О.В. щодо ненадання відповіді на питання № 2, 3 заяви ОСОБА_1 № 167 від 18 квітня 2017 року та зобов`язано надати відповідь на питання № 2 вказаної заяви (а.с. 3).
Позивач ОСОБА_1 вважав, що посадовою особою Будильської сільської ради під час виконання нею владних (управлінських) функцій та службових обов`язків, були порушені його права і внаслідок цих протиправних дій йому завдано моральну шкоду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 того, що протиправні дії відповідача з надання неповної відповіді на питання його заяви стали причиною заподіяння йому моральної шкоди, а сам факт визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. Крім того, суд дійшов висновку про безпідставність посилань ОСОБА_1 на ст. 25 Закону України «Про звернення громадян», як на підставу для відшкодування моральної шкоди, оскільки його звернення до секретаря Будильської сільської ради за своїм змістом та назвою у розумінні ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» є заявою, а не скаргою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.
Виходячи з вимог ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачений обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Згідно із ст. 31 Закону України «Про інформацію» у разі, якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.
У ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» йдеться про те, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 302 ЦК України визначено, що право на інформацію належить до особистих немайнових прав особи.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У постанові від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» Пленум Верховного суду України роз`яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Також Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
З матеріалів справи вбачається, що судовими рішенням у справі № 580/865/17 встановлена протиправність дій секретаря Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_2 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 № 167 від 18 квітня 2017 року, чим дійсно порушено його особисте немайнове право на інформацію.
Проте, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.
Так, колегія суддів ставиться критично до доводів ОСОБА_1 щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
ОСОБА_1 в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги посилається на постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 464/3789/17, які ухвалені за інших фактичних обставин справи та у яких Верховний Суд висловив загальні підходи до визначення та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням принципу належного врядування.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому, слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що преюдиційним є факт протиправності дій відповідача, які, вочевидь, мали негативний вплив на психологічний стан ОСОБА_1 та викликали у нього негативні емоції. Проте, на думку колегії суддів, такі негативні емоції не досягли рівня страждань, а позивач не довів в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач свідомо займає активну життєву позицію, постійно звертається зі скаргами та заявами до органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу надання йому інформації з тих чи інших питань. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він зазнав додаткового психічного напруження під час розгляду його заяви за № 167 від 18 квітня 2017 року.
Крім того, що запитувана позивачем інформація та очікувана відповідь на питання заяви № 167 від 18 квітня 2017 року стосувалася питання передачі у власність чи оренду земельних ділянок на території сільської ради, їх площі та персональних даних набувачів, а також даних про не витребувані земельні ділянки та не успадковані паї, і не зачіпала особистих інтересів ОСОБА_1 та не вимагала від нього вимушеного звернення до суду за захистом та відновленням його порушених прав та інтересів, як він про це зазначає.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про звернення громадян», на положення якої посилається ОСОБА_1 , у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов`язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв`язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні чи матеріальні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи під час розгляду лише скарги.
В той же час, виходячи з вимог ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», законодавець розмежовує звернення громадян на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №815/208/17.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, звернення ОСОБА_1 до відповідача за № 167 від 19 квітня 2017 року за своїм змістом та назвою у розумінні ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» є заявою, а не скаргою, у зв`язку з чим посилання заявника на ст. 25 вказаного Закону, як на підставу для відшкодування моральної шкоди не можуть бути правовою підставою для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду про відмову в задоволенні позову також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування рішення суду під час апеляційного провадження.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді : О.Ю. Кононенко
О.І. Собина
Т.А. Левченко
