Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
26 січня 2021 року м. Дніпросправа № 340/244/20Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
за участю представника відповідачів: Волошиної Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, (суддя суду першої інстанції Жук Р.В.), прийняте у м. Кропивницькому у відкритому судовому засіданні, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління Міністерства юстиції, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
в с т а н о в и в :
28 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 р. №929/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 р. із збереженням рангу державного службовця;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 р. по день набрання законної сили рішенням у справі.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що звільнення відбулось з порушенням законодавства про працю та про державну службу. 26.12.2019 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано наказ №929/к, яким на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" її звільнено з посади з 28.12.2019 року у зв`язку з ліквідацією державного органу, з припиненням державної служби. Позивач наголошує, що відбулась реорганізація органу, в якому вона працювала, шляхом передачі до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в тому числі, функцій Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області. Крім того позивач вказала, що її попередили про наступне вивільнення, але не запропонували подальшої роботи у новоствореному органі. Відповідачами не з`ясовувалось наявність у позивача переважного права на залишення на роботі і переважного права на подальше проходження державної служби, чим порушено статтю 42 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасувано наказ Голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 р. № 929/к «Про звільнення ОСОБА_1 » Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 р. із збереженням рангу державного службовця. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 77 445,30 грн. (сімдесят сім тисяч чотириста сорок п`ять гривень тридцять копійок) з подальшим вирахуванням обов`язкових податків та зборів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на час винесення наказу про звільнення позивача з посади, ст. 87 ЗУ «Про державну службу» є самостійною підставою для звільнення відповідача зі служби та норми КЗпП України не застосовуються. При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в якому працювала позивач, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбулось саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області №1017/к від 26.04.2016 призначена на посаду провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.15,т.1).
Пунктом 1 постановою Кабінетом Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.103, т.1).
На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов`язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов`язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. Планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачці вручено персональне попередження №08-1106/01-41/1726 від 23.10.2019 року, яким позивачку повідомлено про те, що по закінченню двомісячного терміну з моменту попередження вона підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". (а.с.9, т.1)
Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №929/к від 26.12.2019 року позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 року, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби (а.с.10, т.1).
Також судом встановлено і не заперечується сторонами, що позивачу не пропонувалася інша робота, в тому числі у новоствореному Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли функції Головного територіального управління юстиції у Кіровоградської області.
Інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася.
Станом на день розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області перебуває в стані припинення, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не виключено (код ЄДРПОУ 34894735).
Не погодившись з наказом про звільнення, вважаючи його протиправним та прийнятим із порушенням норм чинного законодавства, позивачка звернулася за захистом порушеного права.
Суд першої інстанції вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач при звільненні позивача з роботи не дотримав визначений КЗпП України порядок звільнення правника у разі ліквідації органу державної влади із визначенням його правонаступника.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені статтею 87 Закону України "Про державну службу".
Так, частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3)отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту ст. 87 ЗУ «Про державну службу» в редакції станом на час виникнення спірних відносин видно, що даною правовою нормою передбачено підстави звільнення державних службовців з державної служби, зокрема, з підстав ліквідації державного органу.
При цьому, ст. 87 ЗУ «Про державну службу» не визначає конкретного порядку проведення звільнення державного службовця з посади з ініціативи роботодавця.
В свою чергу, ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про державну службу», дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
Верховний Суд України у постановах від 01.04.2015 року (справа №6-40цс15), від 18.10.2017 року (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року (справа №816/979/17), від 04.10.2019 року (справа №818/292/16), від 22.10.2019 року (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 року (№813/1220/16), від 24.04.2020 року (справа №824/168/19-а) у справах про звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу".
Досліджуючи спірні правовідносини судом установлено, що позивачка перед звільненням займала посаду державної служби в Управлінні державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області - територіальному органі Міністерства юстиції України. Про наступне вивільнення позивачку було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною 1 статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася. Позивачку звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року.
Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходить з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).
Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.
Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.
Як вже зазначалося судом, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року установлено, що:
- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
- здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Отже, встановлені обставини справи свідчать, що Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області ліквідоване Потановою КМУ №870 із одночасним створенням, зокрема, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) яке є правонаступником ліквідованого органу публічного права.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
У постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 16.10.2012 року (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 року (справа № 591/3068/16-а).
Як правильно зазначив суд першої інстанції, на час звільнення позивача зі служби Законом України "Про державну службу" не були передбачені особливості застосування до державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, положень частини 2 статті 40, статей 42, частин 1, 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України. Тому на звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі.
Судом встановлено, що позивачу не пропонувалось іншої посади при звільненні, не вирішувалось питання щодо наявності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем порядку звільнення позивача з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, у зв`язку з чим, існують достатні підстави для задоволення позовних вимог, а саме: скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи відповідача з приводу того, що згідно з ч. 5 ст. 22 ЗУ «Про державну службу», відповідач може не пропонувати працівнику, який звільняється, іншої посади, оскільки це є дискреційними повноваженнями відповідного органу суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. (ч. 5 ст. 22 ЗУ «Про державну службу»).
Зі змісту ч. 5 ст. 22 ЗУ «Про державну службу» видно, що зазначена норма права регулює можливість не проведення конкурсу при переведенні працівника на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції ліквідованого органу. Між тим, даною нормою права не визначено порядку надання органом призначення пропозицій працівнику, який звільняється, зайняти іншу рівнозначну або нижчу посаду за його згодою.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, підстави для його зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року в адміністративній справі №340/244/20 залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постанова в повному обсязі складена 27.01.2021 року.
Головуючий - суддяО.О. Круговий
суддяТ.С. Прокопчук
суддяА.В. Шлай
