ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1112/21 Справа № 214/3107/20 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач-Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Родрігес Наталії Аркадіївни, відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 серпня 2020 року, ухваленого суддею Ковтун Н.Г. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
ВСТАНОВИВ:
У травні 2020 року представник позивача адвокат Родрігес Н.А. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 Позивач з позовом про відшкодування моральної шкоди працівнику, внаслідок ушкодження здоров`я.
В обґрунтування позову зазначила, що з первинним оглядом МСЕК 12.01.2006 року у ОСОБА_1 було виявлено професійне захворювання ХОЗЛ 1 ст.3-тю групу інвалідності.
З 10.02.2020 року оглядом МСЕК підтверджено 3-тю групу інвалідності та встановлено відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 40 %.
Відповідно до Акту розслідування хронічного захворювання від 08.12.2005 року «Причиною професійного захворювання є робота впродовж 25 років в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК: пил, що містить вільну SiO2 від 10 до 70 % в концентраціях від 4,8мг/м куб до 14,8 мг/м куб при ГДК- 2,0 мг/м куб».
У зв`язку із отриманим професійним захворюванням, ОСОБА_1 не має змоги вести звичне життя тому, що відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному стані. В наслідок професійного захворювання докорінно змінився уклад його життя, що підтверджується витягами з лікарняних епікризів.
Просила суд стягнути з відповідача на користь позивача 120 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди працівнику, внаслідок ушкодження здоров`я задоволені частково.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 - 40 000,00 (сорок тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, адвокат Родрігес Н.А. просить змінити судове рішення в частині розміру, стягнутої судом моральної шкоди, збільшивши цей розмір до заявлених у позові вимог.
При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачеві ОСОБА_1 не врахував положення статті 3 Конституції України, відповідно до якої життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю. Вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та вказує, що у рішенні суд не навів мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування.
Відповідач, Відділення Фонду, будучи незгодним з оскаржуваним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування в повному обсязі та ухваленні нового рішення про відмову позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог пред`явлених до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в повному обсязі.
При цьому скаржник зазначає, що позивач звернулася із позовом в суд в 2020 року, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції з назвою «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування.
Відповідач вказує на те, що новим Законом право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, таке право надано Цивільним кодексом України та КЗпП України за рахунок роботодавця, з вини якого заподіяно шкоду. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не застосував закон, який повинен був застосувати, застосувавши закон, який не підлягав застосуванню, у зв`язку із чим неправильно вирішив спір між сторонами. Звертає увагу на те, що через не створення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємстві де працював позивач, останній отримав професійне захворювання, саме з вини роботодавця, тому відсутні підстави для покладення на Відділення виконавчої дирекції Фонду обов`язку здійснювати виплату моральної шкоди, оскільки Фонд є неналежним відповідачем по справі.
Скаржник вважає, що позивачем не доведено підстав цивільно-правової відповідальності, а саме: факту протиправних дій або бездіяльності, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями, а також вини відділення Фонду та, зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди саме відділенням Фонду, наявні підстави для відмови ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог, як недоведених.
Відзиви на апеляційні скарги сторін не подані
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, тоді, як апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді дільничного маркшейдера підземної дільниці ДП «Кривбасшахтопроходка» (а.с. 20-23).
У п.7 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 08 грудня 2005 року, встановлено, що причина професійного захворювання є робота впродовж 25 років 01 місяці в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК: пил, що містить вільну SiO2 від 10 до 70 % в концентраціях від 4,8мг/м куб до 14,8 мг/м куб при ГДК- 2,0 мг/м куб ( а.с. 11).
Відповідно до довідки МСЕК від 12.01.2006 року ОСОБА_1 встановлено 25% втрати професійної працездатності з 18 листопада 2005 року (а.с. 8), до довідки МСЕК від 18.02.2020 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності з 10 лютого 2020 року безстроково (а.с. 9).
Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги позивача, до спірних правовідносин застосував Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння (18.11.2005р.) ОСОБА_3 моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок отриманого професійного захворювання, який передбачав обов`язок відшкодувати таку шкоду відповідачем, поклавши цей обов`язок на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи відповідача щодо неправильного застосування норм матеріального права необґрунтованими, при цьому, погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру стягнутої судом моральної шкоди з огляду на таке.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення частково відповідає зазначеним вище нормам закону.
Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).
З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 18 листопада 2005 року.
Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК від 18 листопада 2005 року ОСОБА_3 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.
З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК (ЛТЕК) стійкої втрати професійної працездатності.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).
Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, що узгоджується із Законом України №1105-XIV, а відтак доводи відповідача, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем по справі, колегія суддів відхиляє.
Доводи відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону №1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (18 листопада 2005 року). На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону №1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду.
Отже, зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача ОСОБА_3 (18.11.2005), роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди.
Згідно вимог ст.173КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.
Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Наведене повністю кореспондує нормам ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
З урахуванням, наведених вище норм закону, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню та незастосування закону, який підлягав застосуванню, у зв`язку з чим, їх відхиляє.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Так,в судовомузасіданні встановлено,що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачеві первинно визначено з 18.11.2005 року по 01.01.2007 року - 25% втрати професійної працездатності, а з 10 лютого 2020 року- 40 % втрати професійної працездатності і третю групу інвалідності, безстроково, що свідчить про неможливість в майбутньому покращати стан здоров`я позивача, що також підтверджується виписками із історії хвороби ОСОБА_1 з яких видно, що позивач дійсно звертався до медичних закладів через стійке погіршення стану здоров`я, неодноразово проходив курси лікування.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги тривалий час роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів-понад 25 років, внаслідок чого у ОСОБА_1 виникло професійне захворювання, ступінь втрати професійної працездатності-40% та встановлення третьої групи інвалідності безстроково з 10 лютого 2020 року, характер і тривалість моральних страждань позивача, незворотність негативних наслідків, спричинених професійним захворюванням, характер немайнових витрат вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 40 000 грн. до 120 000 грн.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде 120 000 грн.
Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно до задоволених позовних вимог, з 840,80 грн. до 1200 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвокатаАдвоката РодрігесНаталії Аркадіївнизадовольнити.
Апеляційну скаргувідповідача Управліннявиконавчої дирекціїФонду соціальногострахування Українив Дніпропетровськійобластізалишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 серпня 2020 року в частині розміру моральної шкоди і судового збору змінити, збільшивши розмірморальної шкоди,стягнутої зУправління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській областіна користьпозивача ОСОБА_1 з 40 000 (сорока тисяч) грн. до 120 000 (ста двадцяти тисяч) грн., відповідно збільшивши судовий збір з 840,80 грн. до 1200 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 14 січня 2021 року.
Головуючий:
Судді:
