ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 803/1570/17
адміністративне провадження № К/9901/57082/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілк Україна» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року (суддя Дмитрук В.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року (головуючий суддя Затолочний В.С., судді: Матковська З.М., Шавель Р.М.) у справі №803/1570/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілк Україна» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілк Україна» (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.08.2017 року №0006871402.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Податковим кодексом України для звільнення від оподаткування доходів нерезидента з джерелом походження в Україні не вимагається надання документів, що підтверджують сплату податків нерезидентом у країні нерезидента, а тому висновок відповідача щодо ненадання товариством таких документів є неправомірним. Зазначає, що пункт 4 статті 11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал передбачає можливість компетентних органів обох держав за взаємною згодою встановити спосіб застосування обмежень, передбачених пунктами 2 і 3 даної статті, щодо процентів, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, однак в зв`язку з тим, що такий спосіб не було встановлено Сторонами, то позивач правомірно керувався пунктом 1 Конвенції, який передбачає можливість оподаткування таких процентів в цій другій Державі. Вважає, що із врахуванням принципу презумпції правомірності рішень платника податків, закріпленого в статтях 4, 56 Податкового кодексу України в зв`язку з неоднозначним трактуванням прав та обов`язків платника податків, слід прийняти рішення саме на його користь.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при виплаті на користь резидентів Швейцарії процентів резидентом України останній, із врахуванням приписів статті 11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податку на доходи і на капітал, пункту 160.1 статті 160, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України зобов`язаний був утримати податок у розмірі 10 відсотків від суми процентів. При цьому, суд зазначив, що такі доходи з виплачених процентів можуть оподатковуватися і в державі їх отримання (Швейцарії), однак, в будь-якому разі це не впливає на обов`язок особи-резидента України, яка здійснила виплату процентів, щодо утримання податку з доходів нерезидентів, позаяк вона не володіє правом вибору, в якій саме з договірних держав здійснюватиметься оподаткування такого доходу і, при цьому, відсутні умови, передбачені пунктом 3 статті 11 Конвенції для оподаткування виплачених процентів виключно в Швейцарії.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на неврахування судами, що пунктом 4 статті 11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою встановлено, що компетентні органи Договірних держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування обмежень, передбачених пунктами 2 та 3 цієї Конвенції. Вважає, що оскільки способу застосування обмежень, визначених пунктами 2 та 3 статті 11 зазначеної Конвенції до цього часу компетентними органами обох держав не встановлено, підприємство при виплаті відсотків нерезиденту, правомірно керувалося саме пунктом 1 статті 11 Конвенції. Зазначає, що допускаючи застосування положень статті 23 Конвенції, суд дійшов помилкового висновку, що доходи резидентів Швейцарії оподатковуються в даному випадку подвійно, і в Україні, і в Швейцарії, та на виправлення (усунення) цього платник податків Швейцарії повинен застосувати норми Конвенції про усунення (виправлення) здійсненого подвійного оподаткування.
Відповідач 29.08.2018 року надав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 28.04.2017 року по 07.06.2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт від 14.06.2017 року №4569/03-20-14-03/36959411 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки та рішення податкового органу про розгляд заперечень підприємства до акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2017 року №0006871402, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 1190 056,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1 068 578 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 121 478,25 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням, підприємством було подано скаргу до ДФС України від 11.08.2017 року, яка, рішенням від 12.10.2017 року №22953/6/99-99-11-01-01-25 залишена без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення без змін.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року підприємство здійснювало виплати доходу нерезиденту із джерелом походження з України, зокрема: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (Швейцарія , договір від 05.04.2011 року №1/2011) та «Mat & Kam AG» (Switzerland, 6900, Lugano Corco Elvezia 4, договір від 15.02.2016 року №1/2016).
Між позивачем, як Позичальником, та ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), як Позикодавцем, укладено договір процентної позики від 05.04.2011 року №1/2011. Позивачем було погашено основного боргу за вказаним Договором в сумі 5 000 000 польських злотих. За користування позикою підприємством перераховано на рахунок ОСОБА_1 (Швейцарія) відсотки у сумі 2 000 000,04 польських злотих (9 558 687,77 грн.).
Для підтвердження права самостійно застосувати звільнення від оподаткування підприємством надано контролюючому органу наступні довідки, видані: Окружним офісом оподаткування міста Лугано Кампанья, 6901, м. Лугано від 09.01.2014 року №560.67.221.004, про те, що пан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) зареєстрований 24.07.2006 року в реєстрі платників, які оподатковуються у Тічіно (Швейцарія). «Цей платник податків є бенефіціантом глобального класичного оподаткування в рамках ст. 13 LT e 14LIFD»; Окружним відділом оподаткування міста Лугано, 6901, м. Лугано від 07.09.2015 року №5136236-560.67.221.004, про те, що ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ) зареєстрований 24.07.2006 року в реєстрі платників, які оподатковуються у кантоні Тічіно (Швейцарія).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як Позичальником, та Mat&Kа» AG, (Corso Elvezia, 4, 6900 Lugano, Swiss, Швейцарія), як Позикодавцем, укладено договір процентної позики від 15.02.2016 року №1/2016. За перевіряємий період, підприємство отримало грошові кошти (позику) від Mat&Kов AG по Договору процентної позики від 15.02.2016 року №1/2016: з метою оплати за виробниче обладнання в сумі 1274000 польських злотих, з метою поповнення обігових коштів в сумі 1499710 польських злотих. За користування позикою підприємством перераховано на рахунок Mat&K п AG відсотки у сумі 300 944,99 польських злотих (1 946 832,21 грн.).
Для підтвердження права самостійно застосувати звільнення від оподаткування підприємством надано контролюючому органу видану відділом оподаткування міста Лугано, 6901, від 30.05.2016 року №636.1.000.4204, про те, що компанія «Mat&K04 AG» (Corso Elvezia, 4, 6900 Lugano, Swiss) зареєстрована в реєстрі платників, які оподатковуються у Lugano (Лугано, Швейцарія).
Підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України встановлено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
За приписами пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Пунктом 3.2 статті 3 Податкового кодексу України передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Пунктом 1 статті 11 Конвенції встановлено, що проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі. Однак, у відповідності до пункту 2 цієї ж статті, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів загальної суми процентів.
При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 23 цієї Конвенції.
Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено пунктом 3 статті 11 Конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони сплачуються: у зв`язку продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання; у зв`язку з продажем у кредит будь-яких виробів одним підприємством іншому підприємству; за позиками будь-якого виду, що надаються банком; або самій Договірній Державі, або її політико-адміністративному підрозділу, або місцевому органу влади.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резидентам Швейцарії, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами, з урахуванням того, що нарахування та виплата процентів є першою подією, яка відбувається в Україні.
Наведені висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом України в постановах від 30.10.2012 року у справі 21-285а12 та від 08.10.2013 року у справі 21-305а13, незалежно від того, що в даній справі контрагент є резидентом Швейцарії.
Позивач доводить суду, що пунктом 4 ст. 11 Конвенції встановлено, що норми Конвенції передбачають можливість оподаткування процентів, що виникають у Договірній Державі, у цій же державі, лише за умови, що компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановляють спосіб застосування обмежень, передбачених пунктами 2 та 3 ст. 11 Конвенції, а відтак позивач правильно керувався п.1 ст. 11. Як вже зазначалось, відповідно до п.1 ст. 11 Конвенції, - проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі. Тобто, це правило діє як альтернативне, у разі, якщо дохід з джерелом походження в Договірній Державі не оподатковано в цій державі.
Посилання скаржника на те, що контрагенти резиденти Швейцарії не мають заборгованості зі сплати податку, а відтак і сплатили відповідний податок за отримані від підприємства проценти за користування позикою, не спростовують висновків судів про наявність у позивача обов`язку сплатити податок в Україні.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілк Україна» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року у справі №803/1570/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник
