ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
22.12.2020Справа № 910/9761/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро»
до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України
про стягнення 495 844, 88 грн та зобов`язання вчинити дії
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Саницька Б.В.
представники учасників справи:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: Бялий М.Г.;
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з`явився;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:
- стягнути з відповідача 495 406, 61 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн втрат від інфляції та 89 789,85 грн 3% річних за період з 26.05.2017 по 13.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн (отримана позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №22240441, №17759287 та №18200431, 91 730,24 грн втрат від інфляції та 30 365,16 грн 3% річних за період з 26.05.2017 по 08.10.2019, нараховано на суму боргу 427 101,45 грн (отримана позивачем 08.10.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №28891097 та №18345209;
- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства «Київпастранс» залишок коштів за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.16, 22, 625, 1173, 1174, 1192 Цивільного кодексу України, ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», мотивовані тим, що відповідачем, як державним органом по виконанню судових рішень проявлено тривалу бездіяльність щодо своєчасного виконання рішень та перерахування грошових коштів у виконавчих провадженнях: №№22240441, 17759287, 18200431, 28891097, 18345209.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.
23.07.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/9761/20, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.06.2020 та залучено до участі в справі Державну казначейську службу України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (надалі - третя особа).
17.08.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що у нього була відсутня інформація щодо дійсної суми заборгованості за судовими рішеннями, в зв`язку з тим, що сторонами не проводились звірки взаєморозрахунків, у зв`язку з чим кошти були перераховані пізніше. Також вказав, що позивач на час пред`явлення позову отримав суму коштів за чотирма судовими рішеннями в повному обсязі, та не позбавлений можливості отримати належну йому суму в розмірі 1 278, 55 грн у виконавчому провадженні №18345209. Крім цього відповідачем були надані копії матеріалів виконавчих проваджень.
26.08.2020 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що спірні правовідносини в даній справі врегульовані нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими не передбачено стягнення інфляційних збитків та 3% річних. Справу просив слухати за відсутності представника казначейства.
26.08.2020 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Відповідач та третя особа не з`явились, про місце та дату розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Представник позивача повідомив суд, що не отримував відзив на позовну заяву, в зв`язку з чим, просив суд відкласти підготовче засідання. Суд, розглянувши вказане клопотання представника позивача, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 16.09.2020.
03.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та зазначає про їх не обґрунтованість.
08.09.2020 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, а саме: просить стягнути з відповідача 495 844, 88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн інфляційні втрати та 90 122, 81 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 12.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн (отриманої позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №22240441, №17759287 та №18200431, 91 730,24 грн інфляційні втрати та 30 470, 47 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 07.10.2019, нарахованих на суму боргу 427 101,45 грн (отриманої позивачем 08.10.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №28891097 та №18345209;
- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства «Київпастранс» залишок коштів за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.
14.09.2020 від відповідача надійшли письмові поясненя, в яких зокрема зазначено, що грошові кошти в сумі 1 278, 55 грн в рамках виконавчого провадження №18345209 були перераховані позивачу. Таким чином заборгованість за усіма виконавчими провадження в повному обсязі перерахована позивачу.
Засідання призначене на 16.09.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 підготовче засідання призначено на 11.11.2020.
11.11.2020 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з самоізоляцією.
У підготовче засідання 11.11.2020 представники сторін не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Суд, розглянувши зазначене вище клопотання позивача про відкладення розгляду справи, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 01.12.2020.
01.12.2020 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Відповідач та третя особа не з`явились, про місце та дату розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.12.2020.
22.12.2020 від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких остання просить суд при прийнятті рішення врахувати обставини, щодо переривання строку позовної давності, розгляд справи просила проводити без участі представника позивача та задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 22.12.2020 представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їх участі,
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка представника позивача та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 22.12.2020 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
На виконанні відповідача перебували наступні виконавчі провадження про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь позивача грошових коштів:
- виконавче провадження №18200431 зі стягнення боргу в розмірі 1 610 503,83 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 26.02.2010 на виконання рішення у справі №38/42;
- виконавче провадження №18345209 зі стягнення боргу в розмірі 317 572, 60 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 15.03.2010 на виконання рішення у справі №30/18;
- виконавче провадження №28891097 зі стягнення боргу в розмірі 110 807, 40 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 29.08.2011 на виконання рішення у справі №10/264;
- виконавче провадження №22240441 зі стягнення боргу в розмірі 85 830, 45 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 11.10.2010 на виконання рішення у справі №56/205;
- виконавче провадження №17759287 зі стягнення боргу в розмірі 69 028, 06 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 08.02.2010 на виконання рішення у справі №13/529.
У ході примусового виконання зазначених рішень суду в рамках вказаних виконавчих проваджень відповідачем були стягнуті та перераховані на користь позивача грошові кошти, а саме:
- виконавче провадження №18200431: постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі №910/15476/16 встановлено факт часткового погашення суми заборгованості в розмірі 385 000, 00 грн та 1 255 503, 83 грн перераховано згідно платіжного доручення 13.08.2019 №2184.
- виконавче провадження №18345209: 316 294, 05 грн згідно платіжного доручення від 08.10.2019 №2824 та 1 278, 55 грн від 11.09.2020 №1677;
- виконавче провадження №28891097: 110 807, 40 грн згідно платіжного доручення від 08.10.2019 №2821;
- виконавче провадження №22240441: 30 000, 00 грн Подільським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві згідно платіжних доручень від 30.11.2010 №2451, від 12.01.2011 №2785 та 55 830, 45 грн згідно платіжного доручення від 13.08.2019 №2183;
- виконавче провадження №17759287: 69 028, 06 грн згідно платіжного доручення від 13.08.2019.
Таким чином, у зв`язку з повним виконанням судових рішень державним виконавцем були винесені постави про закінчення виконавчих проваджень, а саме:
· виконавче провадження №18200431- 11.09.2020 .
· виконавче провадження №18345209 - 11.09.2020;
· виконавче провадження №28891097 - 17.10.2019 ;
· виконавче провадження №22240441 - 21.08.2019 ;
· виконавче провадження №17759287- 21.08.2019.
Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасного виконання рішень суду та перерахування грошових коштів у виконавчих провадженнях, у зв`язку з чим позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 495 844, 88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн інфляційних втрат та 90 122, 81 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 12.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн, які були стягнуті відповідачем за виконавчими провадженнями: №22240441, №17759287 і №18200431 та 91 730,24 грн інфляційних втрат і 30 470, 47 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 07.10.2019, нарахованих на суму боргу 427 101,45 грн, яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №28891097 та №18345209, а також про зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з Комунального підприємства «Київпастранс» грошові кошти за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно з частиною 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до частини другої статті 2, частини 1 статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до частини другої статті 86 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», які були чинні на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 86 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на несвоєчасне перерахування посадовими особами державної виконавчої служби грошових коштів, а тому на його думку він має право на відшкодування збитків шляхом стягнення інфляційних втрат від знецінення коштів та 3% річних у загальному розмірі 495 844, 88 грн.
Разом з тим, вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є КП «Київпастранс», то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №761/7165/17.
У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягає.
Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП «Київпастранс» грошові кошти за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн, суд зазначає таке.
Як установлено судом вище, відповідачем у рамках виконавчого провадження №18345209 згідно платіжного доручення від 11.09.2020 №1677 перераховано позивачу грошові кошти в сумі 1 278, 55 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до подання позову, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.
За наведених обставин, з урахуванням поданих відповідачем доказів щодо перерахування 11.09.2020 позивачу грошових коштів у сумі 1 278, 55 грн в рамках виконавчого провадження №18345209 згідно платіжного доручення №1677 від 11.09.2020, тобто після звернення позивачем з позовом до суду (07.07.2020) та відкриття провадження в справі (28.07.2020), суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у вказаній частині, в зв`язку із чим провадження у справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.1 ГПК України.
Також, як убачається з матеріалів справи наказ Господарського суду м. Києва №56/205 від 11.10.2010 про стягнення з КП «Київпастранс» на корить позивача боргу в сумі 85 830, 45 грн було пред`явлено до виконання до Подільського районного управління юстиції, яким 30.10.2010 відкрито виконавче провадження №22240441 та в рамках зазначеного виконавчого провадження позивачу були перераховано грошові кошти в загальній сумі 30 000, 00 грн, а саме: 30.11.2010 у сумі 15 000, 00 грн згідно платіжного доручення №2451 від 30.11.2010 та 12.01.2011 у сумі 15 000, 00 грн згідно платіжного доручення №2751 від 12.01.2011 (т.1, а.с.124).
У подальшому 26.09.2014 згідно постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем відділу ДВС Подільського РУЮ у м. Києві Корольовим М.А. матеріали виконавчого провадження №22240441 передано до виконання відповідачу.
Отже суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП «Київпастранс» грошові кошти за наказом №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн, оскільки вказана сума грошових коштів вже перерахована позивачу у 2010 та 2011 роках.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи вищенаведене, суд в повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро».
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Провадження в справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн закрити.
2. У задоволенні іншої частини позову відмовити повністю.
3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 28.12.2020.
Суддя Я.А.Карабань
