ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2021 р. Справа№ 910/9761/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.06.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 (суддя Карабань Я. А., повний текс рішення складено 28.12.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро"

до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України

про стягнення 495 844, 88 грн. та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просило суд:

- стягнути з відповідача 495 406, 61 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн втрат від інфляції та 89 789,85 грн 3% річних за період з 26.05.2017 по 13.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн (отримана позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №22240441, №17759287 та №18200431, 91 730,24 грн втрат від інфляції та 30 365,16 грн 3% річних за період з 26.05.2017 по 08.10.2019, нараховано на суму боргу 427 101,45 грн (отримана позивачем 08.10.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №28891097 та №18345209;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства «Київпастранс» залишок коштів за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.16, 22, 625, 1173, 1174, 1192 Цивільного кодексу України, ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», мотивовані тим, що відповідачем, як державним органом по виконанню судових рішень проявлено тривалу бездіяльність щодо своєчасного виконання рішень та перерахування грошових коштів у виконавчих провадженнях: №№22240441, 17759287, 18200431, 28891097, 18345209.

08.09.2020 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив:

- стягнути з відповідача 495 844, 88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн інфляційні втрати та 90 122, 81 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 12.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн (отриманої позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №22240441, №17759287 та №18200431, 91 730,24 грн інфляційні втрати та 30 470, 47 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 07.10.2019, нарахованих на суму боргу 427 101,45 грн (отриманої позивачем 08.10.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №28891097 та №18345209;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства «Київпастранс» залишок коштів за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог 01.12.2020 судом прийнято до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 провадження в справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн. закрито.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено повністю.

Оскаржуване рішення мотивоване наступним:

- суд прийшов до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягає, оскільки вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, а за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, натомість спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- судом встановлено, що відповідачем у рамках виконавчого провадження №18345209 згідно платіжного доручення від 11.09.2020 №1677 перераховано позивачу грошові кошти в сумі 1 278, 55 грн, а тому предмет спору у цій частині відсутній, у зв`язку із чим провадження у справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.231 ГПК України;

- крім того, суд зазначив про необґрунтованість позовних вимог у частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП «Київпастранс» грошові кошти за наказом №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн, оскільки вказана сума грошових коштів вже перерахована позивачу у 2010 та 2011 роках.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 в частині відмови суду у стягненні з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» інфляційних витрат та 3% річних в сумі 495844,88 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Крім того скаржник стверджує наступне:

- скаржник зазначає про порушення судом норм процесуального права, посилаючись на порушення положень частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, оскаржуване рішення є безпідставним та підлягає скасуванню, а також зазначаючи, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не досліджено та не наведено посилань на докази, наявні в матеріалах справи;

- щодо порушень норм матеріального права апелянт зазначає про помилковість висновків суду в частині підстав для виникнення зобов`язань відповідача та неврахування судом різних суб`єктів порушень прав позивача, що на думку скаржника призвело до безпідставних тверджень про начебто існування підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних саме з КП «Київпастранс».

16.02.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 07.04.2021 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 по справі №910/9761/20 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та строки на їх подання.

Розгляд справи призначено на 02.06.2021.

02.06.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.06.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» надійшло клопотання, у якому апелянт просить дослідити та порівняти правовідносини у даній справі з обставинами справи №761/7165/17.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 на 22.06.2021.

В судове засідання 22.06.2021 з`явився представник позивача та підтримав подану ним апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

Водночас, оцінюючи «розумність» тривалості строку розгляду у даній справі, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, а також запобігання затягуванню судового процесу, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи, що були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні відповідача перебували наступні виконавчі провадження про стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь позивача грошових коштів:

- виконавче провадження №18200431 зі стягнення боргу в розмірі 1 610 503,83 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 26.02.2010 на виконання рішення у справі №38/42;

- виконавче провадження №18345209 зі стягнення боргу в розмірі 317 572, 60 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 15.03.2010 на виконання рішення у справі №30/18;

- виконавче провадження №28891097 зі стягнення боргу в розмірі 110 807, 40 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 29.08.2011 на виконання рішення у справі №10/264;

- виконавче провадження №22240441 зі стягнення боргу в розмірі 85 830, 45 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 11.10.2010 на виконання рішення у справі №56/205;

- виконавче провадження №17759287 зі стягнення боргу в розмірі 69 028, 06 грн, з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 08.02.2010 на виконання рішення у справі №13/529.

У ході примусового виконання зазначених рішень суду в рамках вказаних виконавчих проваджень відповідачем були стягнуті та перераховані на користь позивача грошові кошти, а саме:

- виконавче провадження №18200431: постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі №910/15476/16 встановлено факт часткового погашення суми заборгованості в розмірі 385 000, 00 грн та 1 255 503, 83 грн перераховано згідно платіжного доручення 13.08.2019 №2184.

- виконавче провадження №18345209: 316 294, 05 грн згідно платіжного доручення від 08.10.2019 №2824 та 1 278, 55 грн від 11.09.2020 №1677;

- виконавче провадження №28891097: 110 807, 40 грн згідно платіжного доручення від 08.10.2019 №2821;

- виконавче провадження №22240441: 30 000, 00 грн Подільським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві згідно платіжних доручень від 30.11.2010 №2451, від 12.01.2011 №2785 та 55 830, 45 грн згідно платіжного доручення від 13.08.2019 №2183;

- виконавче провадження №17759287: 69 028, 06 грн згідно платіжного доручення від 13.08.2019.

Таким чином, у зв`язку з повним виконанням судових рішень державним виконавцем були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень, а саме:

- виконавче провадження №18200431- 11.09.2020 .

- виконавче провадження №18345209 - 11.09.2020;

- виконавче провадження №28891097 - 17.10.2019 ;

- виконавче провадження №22240441 - 21.08.2019 ;

- виконавче провадження №17759287- 21.08.2019.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач вказує на неналежне виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасного виконання рішень суду та перерахування грошових коштів у виконавчих провадженнях, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 495 844, 88 грн збитків, з яких:

- 283 521,36 грн інфляційних втрат та 90 122, 81 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 12.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн, які були стягнуті відповідачем за виконавчими провадженнями: №22240441, №17759287 і №18200431;

- 91 730,24 грн інфляційних втрат і 30 470, 47 грн 3% річних за період з 23.05.2017 по 07.10.2019, нарахованих на суму боргу 427 101,45 грн, яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: №28891097 та №18345209.

Також позивачем заявлено вимогу про зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з Комунального підприємства «Київпастранс» грошові кошти за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За приписами статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 86 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», які були чинні на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 86 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат від знецінення коштів та 3% річних у загальному розмірі 495 844, 88 грн., суд зазначає наступне.

Позивач, заявивши вказану вимогу, послався на несвоєчасне перерахування посадовими особами державної виконавчої служби грошових коштів, а тому на переконання позивача, він має право на відшкодування збитків.

При цьому, як правильно вказав суд першої інстанції, вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є КП «Київпастранс», то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №761/7165/17.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

Проти вказаних висновків заперечив апелянт, зазначивши про помилковість висновків суду в частині підстав для виникнення зобов`язань відповідача та неврахування судом різних суб`єктів порушень прав позивача, що на думку скаржника призвело до безпідставних тверджень про начебто існування підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних саме з КП «Київпастранс».

Однак, перевіривши матеріали справи, врахувавши доводи апелянта з приводу вказаного, судова колегія вважає, що вказані висновки суду зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідні доводи апелянта апеляційний господарський суд визнає необґрунтованими та відхиляє.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП «Київпастранс» грошові кошти за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем у рамках виконавчого провадження №18345209 згідно платіжного доручення від 11.09.2020 №1677 перераховано позивачу грошові кошти в сумі 1 278, 55 грн.

З огляду на вказане, з урахуванням поданих відповідачем доказів щодо перерахування 11.09.2020 позивачу грошових коштів у сумі 1 278, 55 грн в рамках виконавчого провадження №18345209 згідно платіжного доручення №1677 від 11.09.2020, тобто після звернення позивачем з позовом до суду (07.07.2020) та відкриття провадження в справі (28.07.2020), суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність предмету спору у вказаній частині, у зв`язку із чим провадження у справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн підлягає закриттю відповідно до п.2 ч. 231 ГПК України.

Колегія суддів наголошує, що висновки суду у цій частині сторонами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не оскаржуються.

Разом з тим, суд зазначив про необґрунтованість позовних вимог у частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП «Київпастранс» грошові кошти за наказом №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн, оскільки вказана сума грошових коштів вже перерахована позивачу у 2010 та 2011 роках, оскільки з матеріалів справи вбачається, що наказ Господарського суду м. Києва №56/205 від 11.10.2010 про стягнення з КП «Київпастранс» на корить позивача боргу в сумі 85 830, 45 грн було пред`явлено до виконання до Подільського районного управління юстиції, яким 30.10.2010 відкрито виконавче провадження №22240441 та в рамках зазначеного виконавчого провадження позивачу були перераховано грошові кошти в загальній сумі 30 000, 00 грн, а саме: 30.11.2010 у сумі 15 000, 00 грн згідно платіжного доручення №2451 від 30.11.2010 та 12.01.2011 у сумі 15 000, 00 грн згідно платіжного доручення №2751 від 12.01.2011 (т.1, а.с.124), а в подальшому 26.09.2014 згідно постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем відділу ДВС Подільського РУЮ у м. Києві Корольовим М.А. матеріали виконавчого провадження №22240441 передано до виконання відповідачу.

При цьому, скаржник зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не досліджено та не наведено посилань на докази, наявні в матеріалах справи, а також вказує на порушення судом норм процесуального права.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи скаржника про не дослідження судом та не наведення посилань на докази є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення враховано та оцінено надані сторонами у їх сукупності, а тому відхиляються колегією суддів.

Відтак, колегія суддів сприймає критично твердження відповідача щодо порушення вимог процесуального законодавства та вважає, що за рельзультатами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення такі твердження не знайшли свого підтвердження.

Крім того, апеляційним господарським судом також взято до уваги прохання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» дослідити та порівняти правовідносини у даній справі з обставинами справи №761/7165/17, викладене у клопотанні від 02.06.2021.

Натомість, судова колегія наголошує, що судом першої інстанції було застосовано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №761/7165/17, про що також вказано в оскаржуваному рішенні, а суд апеляційної інстанції, перевіривши висновки суду, вважає їх обґрунтованими та вмотивованими.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Аналізуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач-агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/9761/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.07.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв