ОКРЕМА ДУМКА
Судді Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М.
у справі № 9901/689/18 (провадження № 11-263заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення.
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 «Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» за скоєння дисциплінарного проступку у вигляді істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що позбавило учасника судового процесу можливості реалізувати надані йому процесуальні права, призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, тобто порушення, визначені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, в редакції, яка набула чинності з 30 вересня 2016 року.
Підставами такого рішення, як встановлено судами стало вчинення суддею проступку 25 січня 2014 року.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
Судове рішення мотивовано тим, що рішенням від 28 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду підтвердила правомірність рішення дисциплінарного органу ВРП щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та рішення ВРП за наслідками його перегляду. Рішення, яке є предметом оскарження в цій справі, за своєю правовою природою не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Воно є формою реалізації повноважень ВРП як конституційного органу на ухвалення, зокрема, рішення про звільнення судді з посади.
Колегія суддів також вважала, що це рішення ухвалено повноважним складом ВРП («за» проголосувало 15 членів ВРП, таких, що голосували «проти» або не брали участі у голосуванні, не було), підписане всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні; зі змісту оскаржуваного рішення убачається також, що воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про задоволення подання її Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що судом першої інстанції не перевірено дотримання принципів справедливості розгляду питання звільнення позивачки, дотримання принципу юридичної визначеності щодо застосування строків, дотримання вимог вмотивованості рішення та забезпечення особі конституційного права на правничу допомогу, що не може бути обмежене.
За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду
05 листопада 2020 року прийняла постанову, якою залишила касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року без змін.
В обґрунтування такого рішення зазначено відсутність підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), для скасування оскаржуваного рішення ВРП, оскільки наявні в матеріалах справи документи, зокрема, витяг з протоколу засідання ВРП від 14 червня 2018 року № 41 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні.
Оцінюючи рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Велика Палата Верховного Суду у справі, що переглядається, вважала, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватися обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Не піддаючи сумніву факт скоєння дисциплінарного проступку та обставини за яких такий проступок було скоєно, а також висновок про неможливість у даній справі надавати оцінку попереднім рішенням дисциплінарної палати та ВРП, не можу погодитись з висновком щодо вмотивованості рішення ВРП від 14 червня 2018 року з огляду на наступне.
Проблемним питанням у цій справі є застосування положень законодавства щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, яке діяло на час скоєння дисциплінарного проступку із законодавством, яке діяло час прийняття рішення про притягнення судді до відповідальності з точки зору дії закону у часі та визначення законодавством складу дисциплінарного проступку, а також розмежування компетенції між дисциплінарною палатою ВРП та самою ВРП щодо вирішення питань при притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади.
Конституцією України у редакції до 30 вересня 2016 року (стаття 126) було передбачено підстави для звільнення судді. Такі підстави було передбачено також Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-V, який прийнято постановою Верховної Ради України у 2010 році.
Розділ VI Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-V, який прийнято постановою Верховної Ради України у 2010 році, у редакції на час вчинення проступку (25 січня 2014 року) визначав, що підстави для дисциплінарної відповідальності суддів, зокрема, істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов`язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом.
Крім того, стаття 88 цього закону передбачала як вид дисциплінарного стягнення лише догану (стаття 88).
Разом з тим, порядок та підстави звільнення судді з посади визначались розділом VII цього закону, який передбачав декілька підстав для звільнення судді, у тому числі за порушення присяги.
На час здійснення дисциплінарного проступку суддя не міг бути звільнений за порушення норм процесуального права, пов`язані з доступом до правосуддя, дії судді повинні були мати ознаки порушення присяги, суть якого, з огляду на зміст зазначених міжнародних рішень, є невизначеною, нечіткою та у існуючій редакції не могло слугувати підставою для звільнення судді.
З 30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», які скасували таку підставу для звільнення судді, як порушення присяги і визначили, що звільнення судді може бути наслідком дисциплінарного провадження, розширили підставі для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та дисциплінарні санкції.
Так пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України, як підставу для звільнення судді, встановлено вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
При цьому, Закон України «Про судоустрій та статус суддів», в редакції з 30 вересня 2016 року (п/п «а» п.1 частини першої статті 106, стаття 109) визначає як підставу дисциплінарного стягнення незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, а дисциплінарне стягнення - подання про звільнення судді.
Отже, підстави дисциплінарної відповідальності та санкції, які діяли на час скоєння дисциплінарного проступку відрізняються від підстав дисциплінарної відповідальності та санкцій, які діють на час прийняття рішення ВРП про звільнення, а тому потребують мотиваційного поєднання.
Крім того, у цій справі також проблемним питанням є застосування підстав для дисциплінарної відповідальності, виду дисциплінарних санкції, які виникли у законодавстві пізніше до порушень скоєних суддею під час відсутності такої відповідальності, зокрема в редакції підпункту «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону.
Закон України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламент Вищої ради правосуддя» передбачають прийняття рішень Вищою радою правосуддя, як за наслідками розгляду скарг суддів на рішення дисциплінарних палат, так і рішення ВРП про звільнення судді за поданням дисциплінарної палати.
Така конструкція вочевидь свідчить, що рішенням про звільнення судді є рішення, прийняте за результатами розгляду подання дисциплінарної палати, а тому саме у ньому повинно бути зазначено факти, встановлені попередніми рішення щодо дисциплінарного проступку, його кваліфікація та підстави за яких ВРП вважає наявність підстав для звільнення судді за статтею 106 Конституції України.
У цій справі ВРП при розгляді питання про звільнення судді мала б мотивувати поєднання підстав та санкцій, передбачених законодавством, яке існувало на час скоєння дисциплінарного проступку з підставами та санкціями дисциплінарного провадження за законодавством на час прийняття рішення про притягнення судді до дисціплінарної відповідальності.
З тексту рішення ВРП від 14 червня 2018 року не вбачається мотивів з яких виходила Вища рада правосуддя при звільнені позивачки з посади з підстав статті 106 Конституції України, мотивів проведення аналогії чи поєднання між підставами звільнення за порушення присяги відповідно до законодавства на час скоєння злочину та застосованими до позивачки підставами звільнення, які існували на час прийняття рішення про звільнення.
Наявність такої мотивації у рішення дисциплінарної палати вочевидь не може вважатись достатньою, оскільки саме рішення за наслідками розгляду подання про звільнення є рішенням про звільнення судді, а тому саме воно повинно містити мотиви такого звільнення та його визначені Конституцією підстави не тільки з посиланням на ці норми.
Посилання у рішенні від 14 червня 2012 року на те, що у своєму рішенні дисциплінарна палата дійшла до висновку, що дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, передбаченого п. 3 частини шостої статті 126 Конституції України, не може бути визнано мотивованим, оскільки дисциплінарна палата не наділена повноваженнями для визначення наявності підстав для звільнення передбачених Конституцією України, а лише визначає наявність дисциплінарного проступку та підстав для застосування за скоєння такого проступку санкції у вигляді подання про звільнення з посади судді.
Крім того, ВРП при прийнятті рішення посилалась, як на правові підстави такого рішення, лише на законодавство, яке діяло на час його прийняття рішення про звільнення судді, не звернувши уваги на законодавство, що діяло на час скоєння дисциплінарного проступку, не зазначивши при цьому про його трансформацію та мотиви для застосування підстав для притягнення до дисциплінарного відповідальності та санкцій, яке не існували на час дисциплінарного проступку.
За таких обставин, рішення Вищої ради правосуддя від 14 червня 2018 року підлягало скасуванню з підстав невмотивованості.
Суддя Сімоненко В. М.
