ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М., Ткачука О. С.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 листопада 2020 року № 9901/689/18 (провадження № 11-263заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин ВРП не була наділена повноваженнями відкривати дисциплінарні провадження щодо суддів місцевих судів. При цьому висновок відповідача про порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді ґрунтується лише на оцінці її ухвали як слідчого судді від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів у зв`язку з його переслідуванням за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Позивачка також указала, що ухвала про обрання запобіжного заходу не обмежувала права ОСОБА_2 на участь у масових акціях протесту, оскільки була постановлена на підставі встановлених у кримінальному провадженні обставин і фактів. Указана ухвала не була оскаржена, набрала законної сили і є обов`язковою для виконання, але, незважаючи на це, ВРП при ухваленні оскаржуваного рішення вийшла за межі своїх повноважень і на порушення встановленого процесуальним законом порядку оскарження судового рішення надала власну оцінку процесуальним діям і рішенням судді.
На переконання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не є особою, на яку поширюються положення законів України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII), від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII), від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) у частині, що стосується спірних правовідносин, оскільки не підпадав під категорію осіб, стосовно яких у розумінні пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII постановлялися рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 11 квітня 2014 року, тому не було підстав для проведення перевірки за його заявою.
ОСОБА_1 також зазначила, що притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів за Законом № 1188-VII містить ризики вибіркового правосуддя, позаяк визначальною ознакою правопорушення є часові рамки (період) його вчинення. При цьому вказаний Закон не відповідає Конституції України й підписаний неуповноваженою особою.
На думку позивачки, оскаржуване рішення прийнято ВРП з пропуском установленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а саме більше ніж через рік від дати постановлення ухвали від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідач не навів у рішенні мотивів відхилення доводів судді, не зазначив, які конкретно діяння судді плямують авторитет правосуддя, порочать звання судді чи підривають довіру до суду. Крім того, ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення не врахувала пояснення судді зі спростуваннями поставлених їй за провину діянь. До того ж засідання ВРП 14 червня 2018 року відбулося з порушенням установленої процедури, а саме: позивачці не було роз`яснено її право заявити відводи; ВРП безпідставно відмовила в задоволенні клопотання про відкладення засідання; саме засідання було формальним, члени ВРП не намагалися почути аргументів та пояснень судді, відволікалися на сторонні питання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 липня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2002 року № 107-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.
8 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_2 від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1188-VII у зв`язку з порушенням норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього як особи, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
4 серпня 2016 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшла ще одна заява ОСОБА_2 , у якій він просив відкрити дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_1 та з урахуванням викладених фактів вирішити питання щодо порушення нею присяги судді.
У зв`язку з тим, що до закінчення своїх повноважень ТСК не прийняла щодо судді ОСОБА_1 рішення, згадані заяви на підставі частини п`ятої статті 5, частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 1188-VII передано до ВРЮ.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року
№ 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) і Закон № 1402-VІІІ. 5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ).
З урахуванням вимог пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ заяву ОСОБА_2 передано члену Першої Дисциплінарної палати ВРП.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
За висновком дисциплінарного органу, встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи обставини дають підстави стверджувати про те, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду клопотання у справі № 753/1705/14-к порушила присягу судді, а це на момент притягнення її до дисциплінарної відповідальності визначається як істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що позбавило учасника судового процесу можливості реалізувати надані йому процесуальні права, призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, тобто наявні порушення, визначені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, що є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Проаналізувавши положення статей 106, 109 Закону № 1402-VІІІ, а також частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), дисциплінарний орган констатував, що із внесенням змін до законодавства вид стягнення, що підлягає застосуванню до судді у зв`язку з допущенням поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях чесності та дотримання стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, за своєю суттю не змінився. У разі встановлення відповідних обставин до судді підлягало та підлягає застосуванню стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 на підставі встановлених під час перевірки обставин та відповідно до статті 126 Конституції України, статей 49, 50, 56 Закону № 1798-VIII, статей 106, 108, 109 Закону № 1402-VIII притягнула суддю Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Не погодившись із рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17, ОСОБА_1 оскаржила його на підставі статті 51 Закону № 1798-VIII до ВРП.
ВРП рішенням від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18 залишила без змін рішення своєї Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Не погодившись із рішенням ВРП від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18, ОСОБА_1 відповідно до частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) оскаржила це рішення до Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 травня 2018 року відкрила провадження за вказаною скаргою ОСОБА_1
ВРП рішенням від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18, розглянувши подання її Першої Дисциплінарної палати про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, звільнила ОСОБА_1 з посади судді з указаної підстави.
Вважаючи рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 березня 2019 року у справі
№ 11-585сап18 залишила без змін рішення ВРП від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 липня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням від 28 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду підтвердила правомірність рішення дисциплінарного органу ВРП щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та рішення ВРП за наслідками його перегляду.
Предмет доказування в цій справі не охоплює обставин, що слугували фактичними підставами для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.
Рішення, яке є предметом оскарження в цій справі, за своєю правовою природою не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Воно є формою реалізації повноважень ВРП як конституційного органу на ухвалення, зокрема, рішення про звільнення судді з посади.
Рішення, яким суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, ухвалено за іншою процедурою, у межах якої обставинам, які слугували приводом для відкриття дисциплінарного провадження, а згодом для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вже надано правову оцінку. Власне в межах процедури, у якій ВРП вирішувала питання про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, було з`ясовано питання про дотримання строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності як умови для застосування дисциплінарного стягнення.
Відмова ВРП у задоволенні клопотання позивачки про відкладення засідання не доводить протиправності її дій та/чи поспішності в ухваленні оскаржуваного рішення.
Відсутність представника у зв`язку з неможливістю з`явитися на засідання ВРП у визначені дату і час, на думку колегії суддів, не може бути безумовною перешкодою для продовження розгляду питання про звільнення судді з посади, особливо в ситуації, коли суддя на таке засідання з`явилася особисто й мала можливість надати вичерпні пояснення.
Посилання на те, що ОСОБА_1 не було роз`яснено право на відводи (чого в цій справі не було встановлено), за відсутності визначених законом підстав для відводу й наміру фактично заявити такий відвід не є доказом того, що відповідач ухвалив неправомірне рішення. При цьому протягом усього часу надання пояснень на засіданні ВРП позивачка не висловила застережень щодо складу ВРП, які б вимагали вирішувати питання про відвід будь-кого з членів цього органу.
На підставі наявних у матеріалах справи документів, зокрема витягу з протоколу засідання ВРП і копії оскаржуваного рішення, колегія суддів установила, що це рішення ухвалено повноважним складом ВРП, підписане всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні; зі змісту оскаржуваного рішення убачається також, що воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про задоволення подання її Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції не перевірив дотримання ВРП принципів справедливості розгляду питання звільнення позивачки, юридичної визначеності щодо застосування строків, дотримання вимог вмотивованості рішення та забезпечення особі конституційного права на правничу допомогу, що не може бути обмежене.
На думку скаржниці, суд не перевірив дотримання відповідачем принципу справедливого розгляду питання про звільнення позивачки з посади, зокрема стосовно того, що дисциплінарне провадження щодо суді було ініційовано на підставі Закону № 1188-VII, хоч ухвалу від 25 січня 2014 року було постановлено ОСОБА_1 як слідчим суддею не відносно учасника масових акцій протесту. До того ж указану ухвалу не було скасовано за наслідками апеляційного перегляду, кримінальне провадження щодо підозрюваного не було закрито з підстав звільнення від відповідальності як учасника масових акцій протесту, а за цим фактом Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) уже переглядала питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, звільнення позивачки з посади судді з порушенням строків застосування дисциплінарного стягнення є грубим порушенням права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру.
На переконання ОСОБА_1 , посилання в оскаржуваному рішенні на інші рішення ВРП не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки навіть у тих рішеннях, на які міститься посилання, не надано відповіді на всі аргументи позивачки, а спрощений підхід до написання рішення в питаннях звільнення судді з посади законом не передбачений.
Скаржниця також зазначала, що суд не врахував пряму дію норми статті 59 Конституції України та її тлумачення Конституційним Судом України й залишив без належного судового контролю протиправне втручання в реалізацію позивачкою свого права на правничу допомогу, про яке нею було заявлено в засіданні та яке було проігноровано ВРП.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 5 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2020 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Оцінивши рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, більшість Великої Палати Верховного Суду вважала, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді, залишене без змін рішенням ВРП від 17 квітня 2018 року № 1174/0/15-18.
Зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 березня 2019 року відмовила в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду в указаному рішенні погодилась з висновком ВРП про те, що 25 січня 2014 року при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу слідчий суддя ОСОБА_1 не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме не забезпечила належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, а також повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.
Велика Палата Верховного Суду також указала, що ВРП у силу положень статті 58 Конституції України правильно застосувала трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час постановлення суддею ОСОБА_1 ухвали від 25 січня 2014 року і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно застосували до скаржниці дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади судді саме за вчинення нею істотного дисциплінарного проступку.
Також Велика Палата Верховного Суду не встановила передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування рішення ВРП, дійшла висновку про те, що робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості. При цьому подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантував відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.
До того ж Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
За таких обставин більшість Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, виходячи з доводів, викладених позивачкою в позовній заяві та в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 фактично просила суд апеляційної інстанції втрутитися в остаточну постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 11-585сап18, яка набрала законної сили, переглянути цю постанову та дійти висновків, які протилежні тим, що зроблені у вказаній постанові.
Проте особливих чи непереборних обставин, які могли би виправдати втручання в остаточну постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду не знайшла.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.
На наше переконання, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм.
Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про наявність ознак порушення суддею присяги оцінці підлягають виключно дії судді, а не зміст та обґрунтування прийнятих судових рішень.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Відповідно до статті 56 цього Закону питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Згідно зі статтею 57 Закону № 1798-VIII оскарження рішення ВРП, про звільнення судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
З аналізу положень статей 52, 57 зазначеного Закону вбачається, що на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність такої вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення про звільнення з посади судді ОСОБА_1 .
Єдиною підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності зазначено ухвалення судового рішення, яке не було скасовано судом апеляційної інстанції. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 7 лютого 2014 року підозрюваному було змінено запобіжний захід на домашній арешт, однак при цьому судом було враховано, що на час постановлення цієї ухвали злочин, за вчинення якого ОСОБА_2 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 296 КК, віднесено до злочинів середньої тяжкості, а не тяжких злочинів, як у редакції КК, чинній на час прийняття суддею ОСОБА_1 ухвали від 25 січня 2014 року. При цьому зазначеною ухвалою суду було підтверджено наявність ризиків, визначених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, та не визнано підозру необґрунтованою.
На наше переконання, ВРП не встановила в діях судді ОСОБА_1 злочинного наміру та не вказала, у чому полягає груба недбалість під час прийняття зазначеної ухвали, умисне порушення нею норм права чи неналежне ставлення до службових обов`язків, не обґрунтувала свого висновку про необ`єктивний і упереджений розгляд справи. Висновки ВРП ґрунтувалися на переоцінці матеріалів кримінального провадження, показань підозрюваного та інших осіб і стосувалися здебільшого недоліків роботи слідчих органів, а не поведінки судді під час розгляду кримінального провадження.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 11-585сап18 за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП № 1174/0/15-18 зосередилась на питаннях наявності підстав для прийняття суддею судового рішення, аналізі норм процесуального права, не вказала на факти, які свідчать про приниження діями позивачки авторитету судової влади, що викликають сумнів у її об`єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов`язків.
Додатково вважаємо за необхідне також зазначити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що порушення норм процесуального права не свідчать про злочинний намір або грубу недбалість, а є наслідком оцінки застосування норм процесуального права.
Крім того, обвинувачення судді у вчиненні проступку не було конкретизовано, що позбавило ОСОБА_1 права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Незважаючи на це, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 листопада 2020 року виходила з преюдиціальності висновків, зроблених у постанові цього суду від 28 березня 2019 року у справі № 11-585сап18, поклавши їх в основу свого рішення.
За викладених обставин ВРП дійшла передчасних висновків про наявність в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.
На підставі наведеного не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП про звільнення судді з посади та про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
На наше переконання, підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення не містило висновку щодо умислу судді ОСОБА_1 при постановленні судового рішення, за яке до неї застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
Також необхідно зазначити, що положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
Таким чином, на нашу думку, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.
Висновки
Оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП від 14 червня 2018 року має формальний характер та не містить мотивів, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення ОСОБА_1 з посади судді. Тому ми не погоджуємося з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 листопада 2020 року, і вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік
О. С. Ткачук
