УХВАЛА
08 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 912/14/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Мартинюк М. О.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача 1 - не з`явилися,
відповідача 2 - Ульянова Р. А. (адвоката),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися,
прокуратури - Грищенка М. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 (колегія суддів: Вечірко І. О. - головуючий, Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 (суддя Кабакова В. Г.) у справі
за позовом заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
до 1) Державного підприємства "Укрриба", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного агентства рибного господарства України
про визнання недійсними договору та додаткової угоди, зобов`язання повернути майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У грудні 2018 року заступник прокурора Кіровоградської області (далі - прокурор) звернувся із позовом до Господарського суду Кіровоградської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях), до Державного підприємства "Укрриба" (далі - ДП "Укрриба") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" (далі - ТОВ "Станція Придніпровська"), в якому просив визнати недійсними договір простого товариства від 22.06.2006 № 1 та додаткову угоду до нього від 01.11.2014 (далі - оспорювані правочини), які укладені між відповідачами, та просив зобов`язати ТОВ "Станція Придніпровська" повернути ДП "Укрриба" державне нерухоме майно, а саме гідротехнічні споруди загальною вартістю 812 761,00 грн, які розташовані в селах Куцеволівка, Успенка, Онуфріївського району Кіровоградської області, за зазначеними прокурором у позовній заяві інвентарними номерами. При цьому прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані правочини є удаваними, оскільки вони фактично є договорами оренди державного майна та укладені з перевищенням ДП "Укрриба" своїх повноважень, оскільки відсутній дозвіл позивача, як єдиного орендодавця державного нерухомого майна.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19 позовні вимоги заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до ДП "Укрриба" та ТОВ "Станція Придніпровська" задоволено у повному обсязі. Визнано недійсними договір простого товариства № 1 від 22.06.2006 та додаткову угоду до нього від 01.11.2014, які укладені між ДП Укрриба" та ВАТ "Станція Придніпровська". Зобов`язано ТОВ "Станція Придніпровська" повернути ДП "Укрриба" державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди загальною вартістю 812 761,00 грн, а саме: гідротехнічні споруди нагульних ставків з інвентарними номерами 009, 010, 011, 012, 0,13, 014, що розташовані в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, риборозподільник з інвентарним номером 017, що розташований в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області та гідротехнічні споруди недобудованого лиману ТРГ, що розташовані в с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції встановив, що майно передане ДП "Укрриба" в довгострокове платне користування ТОВ "Станція Придніпровська" без відома та без погодження із органами Фонду державного майна України як орендодавця та без дотримання спеціальних процедур передачі в оренду державного майна. Тому суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна, сторонами при укладенні цього Договору та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимог статті 287 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсними згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.
Основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, тоді як користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками оренди державного майна. Крім того, за висновком суду, спірне майно протягом усього часу з моменту його передачі ДП "Укрриба" було в наявності і не вибувало із його володіння. РВФДМУ по Кіровоградській області, а в подальшому РВФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, виконуючи свій обов`язок з управління державним майном, здійснювали його інвентаризацію згідно з Методикою проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121. Проте, за висновком суду, проведення РВ ФДМУ інвентаризації в умовах наявності майна не передбачає з`ясування обставин щодо укладення балансоутримувачем цього майна договорів з іншими особами. За наведених обставин, суд зазначив, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності у цій справі. Також суд дійшов висновку про те, що позивач усвідомлював порушення інтересів держави у цих правовідносинах, мав відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за їх захистом до суду не звертався, а здійснював лише листування з ДП "Укрриба" та Держрибагентством з метою добровільного вчинення дій по припиненню порушень таких інтересів держави. В цьому спорі прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави Україна, а не конкретного органу державної влади, яким є позивач.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 скасовано рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
2.4. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що оспорюваний договір з урахуванням додаткової угоди не суперечить вимогам чинного законодавства, що виключає підстави для визнання його недійсним та застосування наслідків спливу строку позовної давності. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності та поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не навів.
2.5. Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019, а справу № 912/14/19 передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та передаючи цю справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що майно передане відповідачем-1 у довгострокове платне користування відповідачу-2 без відома та без погодження із органами Фонду державного майна України як орендодавця та без дотримання спеціальних процедур передачі в оренду державного майна, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна, а сторонами при його укладенні та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимог статті 287 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсним згідно з статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. При цьому Верховним Судом зазначено, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, тоді як користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками оренди державного майна. Тому Верховний Суд визнав помилковими висновки апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам законодавства.
Водночас Верховний Суд не погодився із висновками апеляційного господарського суду про те, що Фонд державного майна України з 2007 року повинен бути обізнаний про існування оспорюваного договору. Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд у постанові вказав, що Методикою проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 за № 1121, передбачений обов`язок Фонду проводити інвентаризацію державного майна один раз на рік. Проте, за висновком Верховного Суду, з огляду на встановлені обставини в цій справі, спірне майно є в наявності та знаходиться у користуванні відповідача-2. Між тим, у постанові суду апеляційної інстанції не обґрунтовано те, що у разі належного проведення інвентаризації державного майна у позивача існувала реальна можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки апеляційний суд не дослідив та не обґрунтував, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, установлених Господарським процесуальним кодексом України, не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє його можливості ухвалити рішення у справі, цю справу було направлено новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.6. За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 залишено без змін рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19.
2.7. Ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду про те, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна, і сторонами при укладенні цього Договору та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимоги статті 287 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсними згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.
При цьому, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020, щодо дослідження, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, апеляційний господарський суд установив та зазначив таке. Матеріали цієї справи свідчать, що про факт укладення спірного договору та додаткової угоди до нього РВ ФДМУ по Кіровоградській області, правонаступником якого є РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, стало відомо у грудні 2016 року із листа ФДМУ № 10-16-24050 від 09.12.2016. Прокуратура Кіровоградської області ймовірно про зазначені у позові порушення інтересів держави отримала інформацію під час опрацювання листа № 340-14 від 17.10.2018 РВ ФДМУ по Кіровоградській області, правонаступником якого є РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що спірне майно протягом усього часу, з моменту його передачі ДП "Укрриба" було в наявності і не вибувало із його володіння. РВ ФДМУ по Кіровоградській області, а в подальшому РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, виконуючи свій обов`язок з управління державним майном здійснювали його інвентаризацію згідно з Методикою проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121. Проте, проведення РВ ФДМУ інвентаризації в умовах наявності майна не передбачало з`ясування обставин щодо укладення балансоутримувачем цього майна договорів з іншими особами. З огляду на наведені обставини, за висновком апеляційного господарського суду, відсутні підстави для застосування строку позовної давності у цій справі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 і рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ТОВ "Станція Придніпровська" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження ТОВ "Станція Придніпровська" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 213, 637 Цивільного кодексу України для цілей статті 235 Цивільного кодексу України при встановленні того, які правила слід застосовувати для визначення, чи є договір простого товариства саме договором товариства, чи він приховує договір оренди.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. Зокрема, заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури зазначає, що прокурор довів належними та допустимими доказами причини, з яких позивач не знав та не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Натомість відповідач - ДП "Станція Придніпровська", подаючи до суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, не надав жодного доказу на підтвердження доводів про сплив строку давності. Тому, на думку заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури, незважаючи на те, що оскаржуваний правочин укладено 22.06.2006 (із змінами від 01.11.2014) позовна заява подана у межах трирічного строку з часу, коли позивачу могло стати відомо та стало відомо про порушення вимог закону та інтересів держави. Крім того, заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури зазначає, що Верховним Судом у постанові від 19.02.2020, яку прийнято за результатами першого касаційного перегляду цієї справи, та яка відповідно до положень статей 316, 317 Господарського процесуального кодексу України є остаточною, а вказівки, що містяться у ній, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, викладено висновок про те, що суд першої інстанції, на відміну від апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна, і сторонами при його укладенні та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимог статті 287 Господарського України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсними згідно із статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.09.2020 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.
Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Станція Придніпровська" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.12.2020 № 29.3-02/3255 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 912/14/19 у зв`язку із перебуванням суддів Зуєва В. А. на лікарняному.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2020 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.
4.3. Додатком до зазначеного наказу є Перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, серед яких зазначено і ВАТ "Станція Придніпровська" (ЄДРПОУ 13760787), майно яких (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) передано на баланс ДП "Укрриба".
4.4. Комісією, створеною відповідно до наказу Державного департаменту рибного господарства № 215 від 04.08.2003, за участю представників Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України, РВ ФДМУ по Кіровоградській області, ДП "Укрриба", ВАТ "Станція Придніпровська", 08.08.2003 складено акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, з балансу ВАТ "Станція Придніпровська" на баланс ДП "Укрриба".
4.5. Відповідно до зазначеного акта, до складу об`єкта передачі входять гідротехнічні споруди, що не увійшли до статутного фонду господарського товариства ВАТ "Станція Придніпровська" та передаються на баланс ДП "Укрриба", перелік яких наведено у додатку № 1, що є невід`ємною частиною акта. У переліку гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Станція Придніпровська" та передаються на баланс ДП "Укрриба", що є додатком № 1 до акта приймання-передачі гідротехнічних споруд від 08.08.2003, зазначено шість гідротехнічних споруд - нагульних ставків, риборозплідник, які розташовані в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, та недобудову лиману ТРГ, який розташовано в с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області, залишкова балансова вартість яких складала 4 920 604 грн.
4.6. Наказом Державного департаменту рибного господарства від 20.10.2003 № 298 затверджено акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Станція Придніпровська", на баланс ДП "Укрриба", та закріплено зазначене в цьому акті майно за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання. Таким чином, у 2003 році за виданими наказами та актами ДП "Укрриба" було передано на баланс гідротехнічні споруди, які в подальшому стали предметом спірного договору.
4.7. Також господарські суди попередніх інстанцій установили, що 22.06.2006 між ДП "Укрриба" (Підприємство) та ВАТ "Станція Придніпровська" (правонаступником якого є ТОВ "Станція Придніпровська", Товариство) укладено договір простого товариства № 1, за умовами якого учасники взяли на себе зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку від забезпечення належного та ефективного використання в сільськогосподарському виробництві гідротехнічних споруд, що перебувають у державній власності та розташовані у селі Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області та не увійшли до статутного фонду Товариства при приватизації державного майна, підвищення ефективності використання цього майна.
4.8. Вкладом Підприємства в просте товариство, що утворюється на підставі цього договору, є наступне майно: гідротехнічні споруди нагульних ставків з інвентарними номерами 009 - 014, які розташовані в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, риборозплідник з інвентарним номером 017 та гідротехнічні споруди недобудованого лиману ТРГ, які розташовані в с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області. Вартість цього вкладу сторони оцінили в 812 761,00 грн. (пункт 1.2 Договору).
4.9. Вкладом Товариства у просте товариство, що утворюється на підставі цього договору, є професійні та інші знання, навички персоналу та вміння, а також ділова репутація Товариства, яка здобута на ринку та час функціонування Товариства. Товариство також передає в якості вкладу до простого товариства всі оборотні засоби та запаси, що обліковуються на балансі Товариства станом на 01.06.2006, та оцінюють цю частину вкладу в 700 000,00 грн, виходячи з його потенційної вартості, його балансової вартості, а також потенційної вартості запасів риби, що є у водних об`єктах, які перебувають у володінні Товариства. Професійні та інші знання, навички персоналу та вміння, а також ділова репутація Товариства на ринку оцінюється сторонами в 112 761,00 грн (пункт 1.3 Договору).
4.10. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю (пункт 1.4 Договору). Про передачу вкладів у просте товариство учасники складають акт приймання-передачі протягом трьох днів з дня укладення цього договору (пункт 2.1 Договору). Внесене учасниками в якості вкладу майно залишається у власності (господарському управлінні) тієї із сторін, яка внесла це майно (пункт 2.3 Договору). Продукція та одержані від діяльності цього простого товариства плоди і валові доходи, після розподілу між сторонами прибутку, є власністю Товариства, оскільки останнє внесло в якості вкладу майно, яке здатне давати плоди та доходи (пункт 3.1 Договору).
4.11. Прибуток, одержаний учасниками цього договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності з сільськогосподарського використання майна розподіляється між сторонами таким чином: 4 000,00 грн щомісячного прибутку належать Підприємству, інша частина прибутку - Товариству. Зазначений прибуток має розподілятись до 15 числа, наступного за звітним та в цей же строк частина прибутку, що належна Підприємству, перераховуватись на його поточний рахунок. Розподілений прибуток є власністю кожного з учасників цього простого товариства (пункт 3.2 Договору).
4.12. Ведення спільних справ цього простого товариства учасники покладають на Товариство, яке свої повноваження діяти від імені цього простого товариства у відносинах з третіми особами може посвідчувати цим договором. При цьому Товариство зобов`язано вести справи цього простого товариства таким чином, щоб прибуток від спільної діяльності становив суму більшу, ніж 4 000,00 грн на місяць. В разі порушення цього зобов`язання Товариство відшкодовує Підприємству заподіяні цим збитки у формі недоотриманого прибутку в сумі, яка разом з отриманим прибутком, становитиме 4 000,00 грн в місяць. Зазначені збитки мають відшкодовуватись в строк до 15 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.3 Договору).
4.13. Користування спільним майном, що передане в якості вкладу, здійснюється Товариством на власний розсуд з дотриманням цільового призначення цього майна та у відповідності до цілей цього простого товариства (пункт 3.8 Договору). Товариство має право на проведення капітального ремонту гідротехнічних споруд, які передані в якості вкладу з дозволу Підприємства з частковим відшкодуванням понесених витрат на такий ремонт від Підприємства (пункт 3.10 Договору). Протягом місяця після отримання вкладу за актом прийому - передачі Товариство зобов`язане застрахувати майно на користь Підприємства (пункт 3.12 Договору). Підприємство має право протягом строку дії договору здійснювати контроль за діяльністю Товариства в частині збереження майна та цільового використання, що передане в якості вкладу шляхом проведення огляду цього майна (пункт 3.14 Договору). Договір набирає чинності з моменту його підписання учасниками і діє з цього моменту протягом 25 років (пункт 5.1 Договору). Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
4.14. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 22.06.2006 учасники Договору простого товариства № 1 від 22.06.2006 підписали акт приймання - передачі державного нерухомого майна згідно з договором простого товариства, за яким ДП "Укрриба" в якості свого внеску передало, а ВАТ "Станція Придніпровська" прийняло до простого товариства з метою отримання спільного прибутку, в користування нерухоме державне майно, яке розташоване в Кіровоградській області Онуфріївському районі с. Куцеволівка та с. Успенка вартістю 812 761,00 грн, а саме: нагульні ставки з інвентарними номерами 009 - 014, риборозплідник з інвентарним номером 017 та недобудований лиман ТРГ.
4.15. При цьому, 01.11.2014 між ДП "Укрриба" та ТОВ "Станція Придніпровська" укладено додаткову угоду до Договору простого товариства № 1 від 22.06.2006 року, в якій пункти 3.2 та 3.3 Договору викладено у наступній редакції: "3.2 - прибуток, одержаний учасниками цього договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності з сільськогосподарського використання майна розподіляється між сторонами таким чином: 10 000 гривень щомісячного прибутку належать Підприємству, інша частина прибутку - Товариству. Зазначений прибуток має розподілятись до 15 числа, наступного за звітним та в цей же строк частина прибутку, що належна Підприємству, перераховуватись на його поточний рахунок. Розподілений прибуток є власністю кожного з учасників цього простого товариства;
3.3 - ведення спільних справ цього простого товариства учасники покладають на Товариство, яке свої повноваження діяти від імені цього простого товариства у відносинах з третіми особами може посвідчувати цим договором. При цьому, Товариство зобов`язано вести справи цього простого товариства таким чином, щоб прибуток від спільної діяльності становив суму більшу, ніж 10 000 грн. на місяць. В разі порушення цього зобов`язання Товариство відшкодовує Підприємству заподіяні цим збитки у формі недоотриманого прибутку, в сумі, яка разом з отриманим прибутком, становитиме 10 000 грн. в місяць. Зазначені збитки мають відшкодовуватись в строк до 15 числа місяця, наступного за звітним".
4.16. Викладені обставини стали підставою для звернення заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях із позовом в цій справі, оскільки на думку прокурора оспорювані правочини є удаваними.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та представника відповідача 2, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Станція Придніпровська" необхідно закрити з огляду на таке.
5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 213, 637 Цивільного кодексу України для цілей статті 235 Цивільного кодексу України при встановленні того, які правила слід застосовувати для визначення, чи є договір простого товариства саме договором товариства, чи він приховує договір оренди.
5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.4. Отже, у разі подання касаційної скарги, зокрема, на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
5.5. Водночас, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція має перевірити та встановити, чи дійсно відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування відповідної норми (норм) права у подібних правовідносинах.
5.6. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.7. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.8. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.9. Крім того, згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.10. Верховний Суд вивчивши та проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що висновки щодо застосування норм права у справах, на які посилається ТОВ "Станція Придніпровська", та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи та відмінністю предметів позовів, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
5.11. Верховний Суд установив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 викладено висновок, на який посилається скаржник, про те, що: "для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач. Згідно із частинами 2 та 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів".
Однак Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника про те, що господарськими судами попередніх інстанцій, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано зазначені висновки, оскільки справа на яку посилається скаржник, відрізняється від цієї справи предметом позову. А саме, у справі № 911/3681/17 предметом позову було визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 26 про передачу у власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" земельної ділянки, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області. Крім того, зазначена скаржником справа, суттєво відрізняються від цієї справи, установленими фактичними обставинами. При цьому наведена ТОВ "Станція Придніпровська" справа не є подібною із справою, яка розглядається, також через неоднаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, підстав позову та змісту позовних вимог. Отже відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин у цій справі, та справі, на яку посилається скаржник, відмінність підстав позову та змісту позовних вимог свідчать про неподібність правовідносин.
5.12. Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що: "відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно із частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Отже частина 2 статті 180 Господарського кодексу України визначає три умови, за яких господарський договір вважається укладеним. Це: а) досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; б) додержання передбаченої законом форми договору; в) додержання передбаченого законом порядку укладання договору. У свою чергу, відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України".
Проте Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника про те, що господарськими судами попередніх інстанцій, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано зазначені висновки, оскільки справа, на яку посилається скаржник, відрізняється від цієї справи предметом позовів. А саме, у справі № 904/5542/18 предметом позову було визнання укладеним договору оренди земельної ділянки у редакції, викладеній позивачем у прохальній частині позовної заяви. Крім того, зазначена скаржником справа, суттєво відрізняються від цієї справи установленими фактичними обставинами. При цьому наведена скаржником справа не є подібною із справою, яка розглядається, також через неоднаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, підстав позову та змісту позовних вимог. Отже відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин у цій справі, та справі, на яку посилається скаржник, відмінність підстав позову та змісту позовних вимог, свідчить про неподібність правовідносин.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.13. Верховний Суд вважає передчасними доводи скаржника про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статей 213, 637 Цивільного кодексу України для цілей статті 235 Цивільного кодексу України при встановленні того, які правила слід застосовувати для встановлення тієї обставини, чи є договір простого товариства саме договором товариства, чи він приховує договір оренди, з огляду на таке. Верховний Суд зазначає, що статтями 213, 637 Цивільного кодексу України визначено умови тлумачення змісту правочину. Зокрема, частиною 1 статті 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. Частинами 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Проте у цій справі господарські суди попередніх інстанцій не здійснювали тлумачення правочину, а на підставі аналізу та оцінки умов оспорюваного правочину встановили його зміст та дійшли висновку щодо змісту спірних правовідносин між сторонами. При цьому вимога про тлумачення змісту правочину не є предметом позову в цій справі, та такої вимоги до суду від учасників справи, відповідно до статей 213, 637 Цивільного кодексу України, не надходило.
Водночас необґрунтованими є доводи скаржника про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 927/451/18 містяться правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України. А саме, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 927/451/18 зазначено, що відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків. Оскільки Верховний Суд вже надавав правові висновки щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України, то посилання ТОВ "Станція Придніпровська" на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, є безпідставними.
5.14. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Зміст касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням.
5.15. Під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у справах, на які посилається скаржник. Висновки у справах, на які посилається скаржник, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справ та відмінних предметів позовів, що свідчить про неподібність правовідносин у цих справах. Також не підтвердилися доводи скаржника про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України.
5.16. Ураховуючи викладене, Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Станція Придніпровська" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У Х В А Л И В :
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 у справі № 912/14/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак
