ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
11.12.2020Справа № 910/9490/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент"третя особа,яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг"провизнання недійсним договору Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:
від позивача: Ракітін С.П. - представник за довіреністю;
від відповідача: Коротюк М.Г. - представник за довіреністю;
від третьої особи: Дусановський С.К. - представник за довіреністю;
Гловацький О.С. - представник за довіреністю.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" (відповідач), в якому просило:
- визнати недійним пункт 10.4 договору №06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт;
- визнати авторські майнові права позивача на твір архітектури - проект: "Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціального-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С.Сагайдака, 101 у Дніпровському районі міста Києва.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 (суддя Карабань Я.А.) самовідвід судді від розгляду позовної заяви (вх. № 9490/20) задоволено та передано позовну заяву (вх. № 9490/20) уповноваженій особі для вирішення питання про автоматизований розподіл.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справу № 910/9490/20 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 року відкрито провадження у справі № 910/9490/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 18.09.2020.
20.08.2020 судом винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та перенесено судове засідання у справі на 30.09.2020.
02.09.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності до позовних вимог ТОВ "БК "Міськбудінвест", подано відзив на позов у якому також міститься заява про поновлення строку для надання відзиву.
30.09.2020 до суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" із заявою про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача.
Безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 30.09.2020 представник позивача повідомив, що відзив на позовну заяву не отримував, підтримав заяву про вступ у справу третьої особи.
Представник відповідача, у свою чергу, просив поновити строк для подання відзиву та заперечив проти залучення третьої особи.
Суд розглянув заяву відповідача про поновлення строку на подання відзиву, про що вказано у відповідній ухвалі.
Розглянувши клопотання про вступ до участі в справі третьою особою суд встановив, що оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг", тоді необхідно його залучити до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача.
Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 23.10.2020 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.
05.10.2020 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва представник позивача поштовим листом подав докази надсилання позовної заяви третій особі.
Представник третьої особи через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва 12.10.2020 надав пояснення стосовно спору відповідно до яких підтримав позовні вимоги.
Поштовим листом від представника позивача 19.10.2020 надійшла відповідь на відзив, а відповідач 23.10.2020 надав клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні.
23.10.2020 в судовому засіданні суд наголосив на вищевказаних клопотаннях. Представники позивача та третьої особи заперечували проти клопотання відповідача про оголошення перерви. Представники позивача та третьої особи зазначили, що клопотання відсутні.
Представник відповідача не з`явився в судове засідання, повідомляв суд, що станом на 23.10.2020 не отримав відповідь на відзив та пояснень від третьої особи.
Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні.
Судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України та з`ясовано думку представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача щодо початку розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.11.2020.
У судовому засіданні 13.11.2020 було оголошено перерву до 25.11.2020.
25.11.2020, напередодні судового засідання, від позивача надійшла заява про відмову від позовної вимоги про визнання недійсним п. 10.4. Договору № 06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт та про закриття провадження в цій частині.
З огляду на надходження вказаної заяви про відмову від частини позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність оголосити перерву в судовому засіданні до 11.12.2020.
30.11.2020 до суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення по справі з яких вбачається, зокрема, що ТОВ "Атланта Білдінг" підтримує позов у повному обсязі навіть незважаючи на відмову позивача від частини позовних вимог.
Відповідач також скористався своїм правом та надав суду письмові пояснення з урахуванням заяви позивача від 24.11.2020.
Так, відповідач стверджує, що ТОВ "БК "Міськбудінвест" фактично робить спробу змінити предмет та підстави позову, оскільки він не просто відмовляється від позовної вимоги про визнання недійсним п. 10.4. Договору № 06/03 від 01.03.2006, а вказує на нікчемність такого пункту договору та саме з підстав нікчемності просить задовольнити похідну вимогу про визнання авторських майнових прав на твір архітектури.
Безпосередньо в судовому засіданні 11.12.2020 представник позивача підтримав подану заяву про відмову від частини позовних вимог, а решту позову просив задовольнити в повному обсязі.
Представники третьої особи позицію позивача підтримали та надали усні пояснення.
Представник відповідача, у свою чергу, проти позовних вимог заперечив у повному обсязі на навів власні доводи на обґрунтування своєї позиції.
Надавши оцінку заяві позивача про відмову від позову в частині вимог про визнання недійсним п. 10.4. Договору № 06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт суд дійшов наступних висновків.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).
Згідно зі ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Заява позивача підписана Генеральним директором ТОВ "БК "Міськбудінвест" О.С. Бадаловим, повноваження якого підтверджуються наявними у справі доказами.
Від сторін або інших осіб не надходили заяви та (або) повідомлення про порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів, у зв`язку з чим, відсутні правові підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про відмову від позову.
Суд роз`яснює сторонам правові наслідки прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі, а також враховує, що відмова від позову не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Стосовно доводів відповідача про спробу змінити одночасно предмет та підстави позову шляхом подання відмови від частини позовних вимог суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відмова від позову (всіх або частини позовних вимог) відповідно до вимог чинного законодавства є правом позивача, а отже - його волевиявленням. Більше того, процесуальним законодавством не встановлено обов`язку суду встановлювати мотиви чи підстави такої відмови. Суд лише перевіряє повноваження особи, яка подає таку заяву та з`ясовує, чи відмова від позову не суперечить законодавству та чи не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Заслухавши доводи представника відповідача суд дійшов висновку, що ним не обґрунтовано, яким саме чином відмова позивача від частини позовних вимог порушує права чи охоронювані законом інтереси ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент".
За таких обставин, суд приймає відмову позивача від позову, а провадження у справі підлягає закриттю згідно п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині визнання недійсним п. 10.4. Договору № 06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт.
Суд закінчив з`ясування обставин та перевірку їх доказами, наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.
У судовому засіданні 11.12.2020 проведено судові дебати відповідно до положень ст. 218 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Також враховано, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.
Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та представників третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
01 березня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (як виконавцем) було укладено договір № 06/03 на виконання проектно-вишукувальних робіт (надалі також - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання розробити містобудівну та проектно-кошторисну документацію, виконати інженерні вишукування для будівництва об`єкту: Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціально-побутового призначення по вул. Сагайдака, 101, в Дніпровському районі м. Києва (надалі - Об`єкт), на умовах і в порядку визначених договором.
Проектні роботи виконуються згідно із завданням на проектування, вихідними даними, у відповідності з діючими законодавством та нормативною базою України, ДБН А.2.2-3-2004 "Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва", "Правилами забудови м. Києва" (п. 1.2. договору).
Відповідно до положень п. 1.4. договору, роботи згідно умов договору здійснюються за такими головними етапами:
- "Розробка детального плану території";
- "Концепція інженерної підготовки території під забудову";
- "Інженерна підготовка території під забудову";
- "Інженерно-геологічні вишукувальні роботи";
- проект встановлення водоохоронної зони р. Десенка (протока Русанівська) по вул. С. Сагайдака, 101;
- стадія "Ескізний проект";
- Оцінка впливу на оточуюче середовище (ОВОС);
- стадія "Проект";
- стадія "Робоча документація".
Виконавець розпочинає роботи за цим договором після його укладання, надання замовником необхідних вихідних даних для проектування та отримання виконавцем авансу, згідно з п. 3.4. цього договору. Початок робіт за цим договором оформлюється Актом, який готується замовником та підписується уповноваженими представниками сторін (п. 5.1. договору).
Виконана у відповідності до умов цього договору та розроблена згідно вимог Державних будівельних норм України проектна документація відповідних етапів передається виконавцем замовникові в 4-ьох екземплярах, при цьому сторони підписують Акт прийому-передачі документації або передають таку документацію за накладними. По завершенню кожного з етапів робіт виконавець представляє замовникові Акт здачі-приймання виконаних робіт (п. п. 6.1., 6.2. договору).
Згідно з пунктом 10.4. договору, авторські немайнові права на креслення, технічні умови й інші підготовлені документи належать виконавцеві. Авторські майнові права, а також право практичної реалізації проекту належать замовникові.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 12.1. договору).
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що авторське право на твір архітектури - Проект "Житловий комплекс з об`єктами торговельного і соціально-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва належить ТОВ "БК "Міськбудінвест" відповідно до Закону. Відповідно до умов договору протягом розробки позивачем проекту відповідач здійснював організацію проектування та надавав технічну та організаційну допомогу, що не робить його співавтором проекту. Жодним офіційним документом, що створюється у процесі архітектурно-будівельної діяльності, належність авторських прав відповідачу у будь-якому обсязі не підтверджується.
Крім того, позивач вважає, що відомості, які підтверджують здійснення проектування саме ТОВ "БК "Міськбудінвест" та його авторство, наявні в наступних документах:
1) Замовник проекту згідно з Завданням від 2006 року на проектування житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземними паркінгами на вул. Сагайдака, 101, у Дніпровському районі м. Києва є ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», генпроектувальником є TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест».
2) Витяг з Протоколу засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 06.07.2006 р. містить інформацію про те, що проектною організацією, яка займалась розробкою Проекту є TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест», а головним архітектором проекту є Доценко Т.А .
3) У Листі-погодження проектної документації на будівництво від 12.02.08 №15-1680 замовником зазначено ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», проектна організація: TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест», головний архітектор проекту: Доценко Т.А.
4) У Дозволі на виконання будівельних робіт №0376-Дн/Р від 26.05.08 зазначено, що авторський нагляд здійснює TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест».
5) У Дозволі на виконання будівельних робіт №1335-Дн/Р від 24.04.2009 також зазначено, що авторський нагляд здійснює TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест», що узгоджується зі ст. 11 Закону України '"Про архітектурну діяльність", яка передбачає, що авторський нагляд здійснюється архітектором - автором проекту об`єкта архітектури, іншими розробниками затвердженого проекту або уповноваженими ними особами.
6) Архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) №03-0677 на проектування об`єкта будівництва, затверджене 16.10.2003 року, що видане Замовнику ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій», було передано ним безпосередньо TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест» як автору Проекту для розроблення містобудівної та проектно-кошторисної документації.
7) Реквізити Проекту, також свідчать, що замовником проекту є ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», а на першій сторінці Проекту визначено головного архітектора проекту Доценко Т.А, що займає посаду заступника директора TOB «Будівельна компанія «Міськбудінвест» з питань проектування.
Позивач вважає, що за правовою природою укладений між сторонами договорі є договором підряду та не встановлює правового режиму (користування, розпорядження, в тому числі відчуження) об`єкта інтелектуальної власності, тому такий договір не може бути підставою для виникнення, зміни або припинення майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності.
У свою чергу, заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилається, зокрема, на такі обставини:
- зазначення в погоджувальних документах органів архітектури позивача в якості "генерального проектувальника" проекту ще не породжує наявність у нього майнових прав на вказаний твір архітектури, а підписавши договір № 06/03 від 01.03.2006 позивач погодився на те, що майнові права на створений в майбутньому твір архітектури будуть належати відповідачу;
- відповідач за власний кошт в повному обсязі профінансував всі проведені проектні роботи;
- ТОВ "БК "Міськбудінвест" в своєму позові намагається підвести суд до думки, що передача майнових прав на твір архітектури має відбуватися виключно на підставі авторського договору, а оскільки авторський договір між сторонами не укладався, тоді відповідно не відбулося й самої передачі майнових прав на твір архітектури;
- по суті створення твору архітектури було результатам виконання сторонами договору № 06/03 від 01.03.2006;
- у повній відповідності із положеннями ст. 30 Закону України "Про архітектурну діяльність" сторонами договору було визначено правовий режим твору архітектури, який було створено в результаті виконання договору, а саме - визначено, що майнові права (право практичної реалізації проекту) належать замовнику, а немайнові права - виконавцю;
- хоча договір № 06/03 від 01.03.2006 і містить ознаки договору підряду, проте результатом виконання вказаного договору є створення об`єкту авторського права - твору архітектури в результаті фінансового ресурсу відповідача та інтелектуально-трудового ресурсу позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом статей 626 - 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст договору № 06/03 від 01.03.2006 суд встановив, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних робіт, правове регулювання якого здійснюється нормами Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), Господарського кодексу України (далі також - ГК України) та іншими нормативно-правовими актами.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 887 ЦК України, що кореспондується з ч. 1 ст. 324 ГК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.
Статтями 843, 854 ЦК України встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 ЦК України).
За змістом ч. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Частиною 1 статті 889 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.
У той же час, відносини, що виникають під час створення і використання об`єктів архітектури як об`єктів авторського права, регулюються Законом України "Про авторське право і суміжні права", Цивільним кодексом України, Законом України "Про архітектурну діяльність" та іншими законодавчими актами України (в редакції станом на дату укладення відповідного Договору).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право та суміжні права" твір архітектури - твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо).
У статті 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" зазначено, що:
- архітектурне рішення - авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду й інтер`єру об`єкта архітектури, а також інженерного та іншого забезпечення його реалізації, викладений в архітектурній частині проекту на всіх стадіях проектування і зафіксований у будь-якій формі;
- проект - документація для будівництва об`єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об`єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.
Згідно з частинами першою і другою статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автором є особа, творчою працею якої створено твір архітектури.
Положеннями ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що автор є первинним суб`єктом інтелектуальної власності, авторські права якому належать з моменту його створення.
Стаття 29 Закону України "Про архітектурну діяльність" також визначає, що автором вважається особа (особи), творчою працею якої (яких) створено об`єкти архітектури як об`єкти авторського права.
У той же час, співавторами не можуть бути особи, які подають автору об`єкта архітектури технічну, консультаційну чи організаційну допомогу або такі, що здійснюють організацію проектування і будівництва (реконструкції, реставрації, капітального ремонту), контроль за виконанням зазначених робіт.
Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Стаття 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» закріплює, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що .порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення.
Відповідно до п. 4.1. договору № 06/03 від 01.03.2006 р. на виконання проектно-вишукувальних робіт замовник прийняв на себе зобов`язання видати вихідні дані для розробки документації, архітектурно-планувальне завдання, технічні умови на інженерне забезпечення до моменту початку робіт по стадії «Проект».
На противагу, з п. 4.2. договору вбачається, що розробка, виготовлення та затвердження проектної та робочої документації об`єкту здійснюється виконавцем.
Стаття 30 Закону України '"Про архітектурну діяльність" визначає, що майнові права на об`єкт архітектури як об`єкт авторського права, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній особі, де він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства) (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
У частині першій статті 424 ЦК України зазначено, що майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Вищенаведене відповідає також змісту ч. 1 ст. 15 Закону України "Про архітектурну діяльність", згідно з якою до майнових прав автора належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Відповідно до цієї статті виключне право на використання твору автором чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.
Автор проекту твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва має виключне право на участь у подальшій його реалізації, якщо інше не передбачено умовами договору із замовником або юридичною чи фізичною особою, де або в якої він працює, а також на внесення змін до не завершеного будівництвом чи збудованого твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва у разі зміни його функціонального призначення чи реконструкції.
Використання проекту твору архітектури, містобудування чи садово-паркового мистецтва для реалізації допускається тільки одноразово, якщо інше не обумовлено договором, згідно з яким створено проект. Повторне використання такого проекту і розробленої на його основі робочої документації здійснюється виключно за згодою автора з виплатою йому або його правонаступникам авторської винагороди.
Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (ст. 426 ЦК України).
У ст. 427 ЦК України встановлено, що умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права ( ст. 15 Закону України "Про архітектурну діяльність").
Стаття 31 цього Закону встановлює, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові Пленуму від 17.10.2012р. №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності". Відповідно до п. 26 вказаної Постанови використання творів та/або об`єктів суміжних прав, - якщо інше не встановлено законом, - допускається лише на підставі передбаченого статтею 1107 ЦК України договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. При цьому, майнові права, не зазначені в договорі як передані чи дозволені до використання, вважаються непереданими та недозволеними.
Окрім цього, на підставі ст. 32 цього Закону автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам.
Ст. 33 цього Закону також визначено, що договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).
Відповідно до п. 30.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності", у вирішенні спорів, пов`язаних з передачею авторського права, господарські суди повинні всебічно і повно досліджувати обставини щодо обсягу прав, які передано чи надано у використання за договором, строку дії авторського договору тощо. Зокрема, підлягають з`ясуванню питання про те, який саме обсяг майнових прав передано і чи дотримано при цьому вимоги Закону щодо авторського договору; яким у зв`язку з цим є обсяг майнового права відповідної особи тощо.
Однак, договором №06/03 від 01.03.2006р. на виконання проектно-вишукувальних робіт не визначено способів та умов використання об`єкта замовником, тобто обсягу прав, що передаються замовникові на створений у результаті виконання договору об`єкт інтелектуальної власності, способів та умов використання об`єкта інтелектуальної власності замовником, розміру і порядку виплати винагороди творцеві тощо. А тому, такий договір не можна вважати авторським договором. За своєю правовою природою він є договором підряду на виконання проектно-вишукувальних робіт, який регулюється нормами ст. ст. 887-891 ЦК України.
Результатом укладеного між сторонами договору підряду є містобудівна та проектно-кошторисна документація та інженерні вишукування для будівництва об`єкту. Порядок здачі та приймання виконаних робіт регламентовані розділом 6 договору. Так, зокрема, по завершенні кожного з етапів робіт виконавець представляє замовнику Акт здачі-приймання виконаних робіт.
У той же час, договором не передбачено порядку передачі та чіткого обсягу авторських прав на проект, який належить кожній зі сторін правочину.
Більше того, твір архітектури у вигляді проекту не існував та не міг існувати фактично на дату підписання договору підряду, а отже й встановити правовий режим використання авторських прав на такий твір не виявлялося можливим.
Згідно з ч. 2 ст. 1112 ЦК України договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об`єкта замовником.
Таким чином, договір № 06/03 не є договором про створення об`єкта інтелектуальної власності на замовлення, чи авторським договором, оскільки в цьому правочині не визначено способи та умови використання відповідного твору архітектури - архітектурної частини проекту.
Вказані доводи знайшли своє відображення також у постанові Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 р. № 01/76-68(04/92-68(06-5- 400/401).
Оскільки договір №06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт містить умови, притаманні лише договору підряду та не встановлює правового режиму (користування, розпорядження, в тому числі відчуження) об`єкта інтелектуальної власності, то вказаний договір не може бути підставою для виникнення, зміни або припинення майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності.
Інших договорів, що регламентували б передачу авторських майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності до матеріалів справи долучено не було, а отже, передача авторських майнових прав від автора - ТОВ «Будівельна компанія «Міськбудінвест» до ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" не здійснювалась.
З огляду на наведені вище обставини, додатковим аргументом є те, що п. 10.4. договору № 06/03 від 01.03.2006 є нікчемним, а тому не створює жодних прав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент".
Тобто, суд має необхідні й достатні підстави для визнання авторських майнових прав ТОВ "БК "Міськбудінвест" на твір архітектури - проект: "Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціально-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва".
В силу приписів ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Поряд із цим, суд, на виконання приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.
Таким чином, на підставі зібраних у справі доказів та пояснень сторін суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнати авторських майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" на твір архітектури - проект: "Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціального-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С.Сагайдака, 101 у Дніпровському районі міста Києва.
Крім того, відповідачем було заявлено про застосування до вимог позивача позовної давності, в зв`язку із чим відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Так, обґрунтовуючи вимоги про застосування наслідків пропуску позовної давності відповідач зазначає, що строк позовної давності про визнання недійсними окремих положень договору та про визнання авторських майнових прав на твір архітектури закінчується 01.03.2009.
Позивач, у свою чергу, заявляє, що дізнався про наявність порушення його права та охоронюваного законом інтересу лише після подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" позову до Господарського суду міста Києва (наразі справа № 910/5230/20) до Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" про зобов`язання припинити вчинення дій, пов`язаних із внесенням змін, використанням та практичною реалізацією (будівництвом) твору архітектури (проекту будівництва житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Степана Сагайдака (Євгена Маланюка), 101, який погоджений листом Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації за № 15-1680 від 12.02.2008, з урахуванням всіх змін та коригувань, які в подальшому вносились до вказаного проекту).
Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право або інтерес особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Оскільки судом встановлено наявність порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача відповідачем, необхідним є визначення початку перебігу строку позовної давності за вимогою про визнання авторських майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" на твір архітектури - проект: "Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціального-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С. Сагайдака, 101 у Дніпровському районі міста Києва.
Зважаючи на те, що позивач відмовився від вимоги про визнання недійсним п. 10.4. договору № 06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт та таку відмову прийнято судом, тоді відсутні підстави встановлювати початок перебігу позовної давності для визнання окремих положень договору № 06/03 недійсними.
У той же час, як вбачається з відповіді на відзив позивача та не спростовано відповідачем, відносини між сторонами за договором досі тривають.
Так, зокрема, позивач стверджує, що станом на час розгляду справи роботи на суму 66 604 909, 10 грн відповідачем не оплачені та позивачем не передані.
Отже, відповідач не міг набути авторські майнові права у вигляді права практичної реалізації на проектну документацію яку він не отримав в повному обсязі.
Таким чином, можна дійти висновку, що вперше відповідачем заявлено про порушення його прав, у тому числі й позивачем, на твір архітектури - проект: "Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціального-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С.Сагайдака, 101 у Дніпровському районі міста Києва саме при зверненні до суду із позовом про зобов`язання припинити вчинення дій пов`язаних із внесенням змін, використанням та практичною реалізацією (будівництвом) твору архітектури.
З огляду на наведені вище обставини, суд встановив, що доводи позивача стосовно початку перебігу строку позовної давності є обґрунтованими, перебіг строку починається з 16.04.2020 (з дати надходження позову у справі № 910/5230/20 до суду), а позивач звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності, подавши позов у справі № 910/9490/20 01.07.2020.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строку позовної давності щодо заявлених у даному позові вимог, порушений інтерес позивача підлягає захисту та наявні підстави для задоволення позову.
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, як на особу з вини якої виник спір.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Положеннями ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає поверненню судовий збір в розмірі 1 051, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" від позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" в частині визнання недійсним п. 10.4. договору № 06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт.
2. Закрити провадження у справі № 910/9490/20 в частині позивних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" про визнання недійсним п. 10.4. договору № 06/03 від 01.03.2006 на виконання проектно-вишукувальних робіт.
3. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" задовольнити.
4. Визнати авторські майнові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" на твір архітектури - проект: "Житловий комплекс з об`єктами торгівельного і соціально-побутового призначення та підземними паркінгами по вул. С.Сагайдака, 101 у Дніпровському районі міста Києва.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" (02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська,8, приміщення 10, код ЄДРПОУ 33603182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, 17; код ЄДРПОУ 31175387) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн. Видати наказ.
6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, 17; код ЄДРПОУ 31175387) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 051, 00 грн, перерахований згідно з платіжним дорученням № 4513 від 09.06.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/9490/20.
7. Підставою повернення судового збору є дана ухвала, яку затверджено гербовою печаткою Господарського суду міста Києва.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2020 року.
Суддя Ю.О.Підченко
