печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9647/20-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2020 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.,
секретар судового засідання Хабеця О.О.,
справа № 757/9647/20-ц
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Громадська організація Федерація велосипедного спорту України (ФВСУ)
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ГО ФВСУ про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі,-
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просив визнати своє звільнення з посади генерального секретаря ФВСУ на підставі наказу №20/09/19-ЗК від 20.09.2019 року протиправним та поновити на посаді генерального секретаря ФВСУ, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.09.2019 по 20.02.2020 р.р. в сумі 120 025,50 грн та стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2019 по 20.09.2019 р.р. в сумі 62 844,65 грн.
Свої вимоги обґрунтував тим, що працював в ФВСУ на посаді генерального секретаря з 05.10.2018 року.
Починаючи з 01.07.2019 року відповідач почав порушувати його трудові права, в т.ч. в частині виплати заробітної плати, внаслідок чого він звертався до управління держпраці за захистом своїх прав та зі скаргою на дії відповідача. Втім відповідей по суті порушених питань від управління держпраці не отримав.
Зауважив, що про своє звільнення дізнався із копії наказу про звільнення, яку отримав лише 20.02.2020 року, після направлення запиту до відповідача.
Із копії наказу вбачається, що його було звільнено «за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. На підставі заяви про звільнення», однак заяву про звільнення до листопада 2019 року він не писав і не подавав.
При цьому, звільнивши його із посади, відповідач не провів з ним остаточного розрахунку, не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки, не видав трудову книжку.
З огляду на викладене, просив врахувати відомості про розмір його посадового окладу згідно штатного розпису ФВСУ, затвердженого наказом №19 від 31.10.2018 року, копію якого долучив до позову.
Просив позов задовольнити.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.02.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.
Відповідач відзив на позов не надав.
До суду 30.04.2020 року від представника відповідача - адвоката Гадомського Д.В. надійшов електронний запит про вступ у справу в якості представника та надання можливості ознайомитись із матеріалами справи.
16.05.2020 року повернулось зворотне повідомлення про отримання відповідачем копії ухвали від 27.02.2020 р. та копій позовних матеріалів, які направлялись судом на адресу відповідача, за зазначеною у позові адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 42.
Згідно даних ЄДР місцезнаходження відповідача зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 42.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Станом на день ухвалення рішення відповідач своїм правом надати відзив на позов не скористався.
Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач працював в ФВСУ на посаді генерального секретаря (а.с. 17).
Згідно наказу №20/09/19-ЗК від 20.09.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням згідно з ст. 38 КЗпП, на підставі його заяви (а.с. 17).
За ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Факт звернення позивача до суду із вказаним позовом про визнання наказу про звільнення протиправним та про поновлення на роботі свідчить про незгоду позивача із звільненням. Відповідач же в свою чергу не надав належних та обґрунтованих доказів про законність звільнення позивача.
За таких обставин суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулось не на підставі його заяви, а отже поза його волею.
Згідно відомостей із ЄДР відповідач станом на день ухвалення рішення не перебуває в стані припинення та/або ліквідації.
Позивачем надано копію штатного розпису відповідача та розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з якого вбачається, що його заробітна плата була встановлена на рівні 24 850 грн на місяць.
За ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (п. 21 Постанови).
Відповідно до абз. 2 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Два останні місяці, які передували звільненню позивача є: липень та серпень 2019 року.
В липні 2019 року було 23 робочі дні; в серпні - 21.
Разом 44 робочі дні. Отже середньоденний заробіток позивача складає 1 129,55 грн (24 850х2?44 = 1 129,55 грн).
З дати звільнення (20.09.2019 року) по 20.02.2020 року кількість робочих днів становить - 106.
106 днів х 1 129,55 грн = 119 732,30 грн.
Отже позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 20.09.2019 по 20.02.2020 року становить 119 732,30 грн, а не як зазначив позивач 120 025,50 грн. Отже вимога в цій частині позову підлягає частковому задоволенню.
Крім того, з відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2019 року по 20.09.2019 року. Згідно розрахунку позивача заборгованість становить 62 844,65 грн.
Відповідачем цей розрахунок не спростований і свій не надано, отже суд бере за основу розрахунок позивача і вважає його вірним.
Згідно зі ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Враховуючи факт звернення позивача до суду із даним позовом, а також відсутність відзиву (заперечень) відповідача на позов, судом встановлено факт порушення прав позивача на отримання винагороди за свою працю.
Таким чином, установивши під час розгляду справи факт невиплати відповідачем позивачу належну до виплати заробітну плату, суд на підставі ст. 94 КЗпП України стягує на користь працівника заборгованість по заробітній платі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, виходячи з вище викладеного, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про наявність права позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості та поновлення на посаді.
Відповідач не заперечив позовні вимоги та не надав доказів в їх обґрунтування.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь держави належить стягнути 3 502,52 грн судового збору (1% від майнової вимоги (вимушений прогул) - 1 197,32; 1% від майнової вимоги (стягнення заборгованості по заробітній платі), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму доходів громадян у 2019 році - 768,40 грн; дві немайнові вимоги по 768,40 грн).
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 94,116,117, 235 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 267, 273-274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Громадської організації Федерація велосипедного спорту України про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.
Визнати наказ №20/09/19 від 20 вересня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального секретаря Громадської організації Федерація велосипедного спорту України протиправним та поновити ОСОБА_1 на вказаній посаді.
Стягнути з Громадської організації Федерація велосипедного спорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2019 року по 20 лютого 2020 року (за 106 робочих днів прогулу) 119 732,30 грн.
Стягнути з Громадської організації Федерація велосипедного спорту України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 липня 2019 року по 20 вересня 2019 року в сумі 66 643,25 грн.
Стягнути з Громадської організації Федерація велосипедного спорту України на користь держави судовий збір 3 502,52 грн.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Громадська організація Федерація велосипедного спорту України (ЄДРПОУ 16485577, м Київ, вул. Еспланадна, 42).
Суддя Г.О. Матійчук
