ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа №1.380.2019.006957
адміністративне провадження №К/9901/15869/20
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Рибачука А.І.,
судді-доповідача Стародуба О.П.,
суддів Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Желєзного І.В., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Мороз Л.Л., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу №1.380.2019.006957
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року (у складі колегії суддів Обрізко І.М., Кухтей Р.В., Онишкевич Т.В.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також відповідач, Міноборони), за участю третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також третя особа, військкомат), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 липня 2019 року №88, яким відмовлено йому в призначенні одноразової грошової допомоги;
- зобов`язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити та виплати йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ). Вважає відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправною, незаконною, необґрунтованою та такою, що порушує його право на соціальний захист. При цьому наголошує на безпідставності застосування до нього положень частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок №975) щодо обмеження такої виплати дворічним строком, оскільки інвалідність йому встановлена вперше і відповідне право на отримання грошової допомоги він може реалізувати протягом трьох років з моменту виникнення такого права, тобто до 19 грудня 2021 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене у пункті 7 Протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 липня 2019 року № 88; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплати позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку №975, з урахуванням попередніх виплат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ. Так, суд зазначив, що інвалідність позивачу встановлена вперше, Закон №2011-ХІІ до 01 січня 2017 року не передбачав часових обмежень на виплату допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності або вищого відсотка втрати працездатності після спливу дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності або визначення відсотку втрати працездатності вперше. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі Закон № 1774-VIII) не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки не має зворотної дії закону в часі. Застосування нової норми закону можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу починаючи з 19 грудня 2018 року і саме з цього моменту відраховується дворічний строк.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачу (17 листопада 2014 року) вже діяла правова норма, яка передбачала обмеження права на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком. Отже, оскільки з дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (17 листопада 2014 року) до дня встановлення групи інвалідності (19 грудня 2018 року) минуло понад два роки, позивач позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 1.380.2019.006957, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року справу № 1.380.2019.006957 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року в порядку частини першої статті 346 КАС України справу передано на розгляд Судової палати, до якої входить колегія, що розглядає справу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 10 вересня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 21 травня 2014 року по 10 серпня 2014 року, з 06 грудня 2014 року по 30 березня 2015 року, з 27 квітня 2015 року по 15 червня 2015 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції с. Добропілля, м. Слов`янськ, м. Краматорськ, с. Семенівка Донецької області, є учасником бойових дій.
Згідно довідки військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 31 серпня 2014 року №972/вос позивач перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом військової частини, та у період з 16 липня 2014 року по 09 серпня 2014 року приймав участь у антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях по врегулюванню кризової ситуації в Україні. Під час виконання обов`язків військової служби в ході ведення бою 09 серпня 2014 року отримав поранення.
17 листопада 2014 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу первинно встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу виплачена грошова допомога у зв`язку з встановленням йому 20% втрати працездатності в сумі 17052 грн.
15 червня 2015 року позивача звільнено з військової служби в запас.
Згідно довідки до Акту огляду МСЕК серії 12 ААА №823848 від 19 грудня 2018 року позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена строком до 01 грудня 2020 року з визначенням дати чергового переогляду 16 листопада 2020 року.
05 травня 2019 року позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІІ групи інвалідності.
Пунктом 7 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 липня 2019 року №88 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що групу інвалідності йому встановлено понад дворічний термін, передбачений частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пунктом 8 Порядку №975, з дня встановлення ступеня втрати працездатності.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої законні права на отримання соціальної виплати при встановленні інвалідності порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що у даному випадку йдеться не про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням групи інвалідності вперше, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.
При цьому посилається на те, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, і такою датою у спірних правовідносинах є встановлення йому первинно ІІІ групи інвалідності 19 грудня 2018 року.
24 липня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд вже розглядав справи за аналогічних правовідносин, зокрема у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №825/1380/18, від 29 квітня 2020 року у справі №120/3358/19-а та від 28 травня 2020 року у справі №240/10373/19.
За наслідком розгляду цих справ, Верховний Суд сформулював такий висновок: встановлення інвалідності після встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є самостійною підставою для виплати одноразової грошової допомоги, встановлення інвалідності відбулось вперше, а тому положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (щодо виплати допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком) до спірних правовідносин не застосовуються.
Водночас, у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18, від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18, Верховний Суд застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та дійшов протилежного висновку, встановивши, що фактично позивач має право на виплату допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком.
Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновків Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав виходить з такого.
Верховний Суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку сформованого у постановах Верховного Суду, зазначив, що з метою забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів цієї категорії необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18 та від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18.
Проте, за наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги та відступу від раніше викладених висновків Верховного Суду немає, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, право на виплату одноразової грошової допомоги (далі ОГД) передбачено Законом №2011-ХІІ.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.
Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 листопада 2014 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу первинно встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.
Надалі, 19 грудня 2018 року, відповідно до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №823848 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.
З огляду на те, що відсоток втрати працездатності вперше та встановлення інвалідності в подальшому встановлювався позивачу органами МСЕК, суд дійшов висновку, що оцінка причин ушкодження здоров`я особи, ступеня такого ушкодження та його наслідків, здійснюється тільки компетентним органом, а саме медико-соціальною експертною комісією, яка, за наслідками такої оцінки, уповноважена визначити ступінь ушкодження здоров`я військовослужбовця (шляхом встановлення відповідного відсотка втрати працездатності або встановлення відповідної групи інвалідності).
Оскільки, відповідно до пункту 3 Порядку №975, законодавець пов`язує момент набуття права на отримання ОГД з датою, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, то заподіяння шкоди здоров?ю та оцінка його ступеню без встановлення такого факту уповноваженим органом - органом МСЕК, в т.ч. причинного зв?язку такої шкоди здоров?ю з проходженням військової служби, не створює підстав для виплати ОГД.
Це також свідчить про те, що визначальним та достатнім для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров?я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).
Аналіз зазначених норм, в світлі правових питань, які постали у цій справі, дає підстави зробити висновок про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров?ю.
Проблемним питанням у цій справі є тлумачення положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та з?ясування можливості їх застосування до правовідносин, які виникли у цій справі.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.
Як вбачається із вищевказаних висновків, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров?я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я.
Проте, ті особи, стан здоров?я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров?я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, судова палата дійшла висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
У цій справі, позивачу 17 листопада 2014 року під час первинного огляду органами МСЕК первинно встановлено 20% втрати працездатності. Надалі 19 грудня 2018 року, після встановлення часткової втрати працездатності було встановлено ІІІ групу інвалідності.
Таким чином, на час первинного встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (17 листопада 2014 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. Таким чином, оскільки з дня встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивачу (17 листопада 2014 року) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (19 грудня 2018 року) минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Отже, у розглянутій справі, враховуючи її фактичні обставини, немає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18 та від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18.
За вказаних обставин Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції та зазначає, що у разі встановлення групи інвалідності, понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду апеляційної інстанцій є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддяРибачук А.І.
Суддя-доповідачСтародуб О.П.
Судді:Бевзенко В.М.
Берназюк Я.О.
Бучик А.Ю.
Єзеров А.А.
Желєзний І.В.
Коваленко Н.В.
Кравчук В.М.
Мороз Л.Л.
Стеценко С.Г.
Стрелець Т.Г.
Тацій Л.В.
Чиркін С.М.
Шарапа В.М.
