ОКРЕМА ДУМКА
18 грудня 2020 року
Київ
справа №1.380.2019.006957
адміністративне провадження №К/9901/15869/20
Окрема думка судді Бевзенка В.М. щодо постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, у справі № 1.380.2019.006957, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
Постановою Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, адміністративне провадження № К/9901/15869/20 (далі Постанова) постановлено:
1) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення;
2) постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 залишити без змін.
Однак, із цією Постановою рішуче не погоджуюся, і користуючись правом судді на окрему думку (ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України), висловлюю такі міркування.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, за участю третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 липня 2019 року № 88, яким відмовлено йому в призначенні одноразової грошової допомоги;
зобов`язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити та виплати йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статей 16, 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ. Позивач вважає відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправною, незаконною, необґрунтованою та такою, що порушує його право на соціальний захист. При цьому наголошує на безпідставності застосування до нього положень частини четвертої статті 163 Закону № 2011-ХІІ та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 щодо обмеження такої виплати дворічним строком, оскільки інвалідність йому встановлена вперше і відповідне право на отримання грошової допомоги він може реалізувати протягом трьох років з моменту виникнення такого права, тобто до 19 грудня 2021 року.
Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене у пункті 7 Протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 липня 2019 року № 88; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплати позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, з урахуванням попередніх виплат.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Зокрема, у Постанові зазначено, що:
«Аналіз зазначених норм, в світлі правових питань, які постали у цій справі, дає підстави зробити висновок про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров`ю»;
«… дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, судова палата дійшла висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання»;
такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності».
Обґрунтування заперечення Постанови Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, адміністративне провадження № К/9901/15869/20.
Поперше, оцінюючи спірні правовідносини, доводи і вимоги касаційної скарги, слід виходити із принципу законності. У статтях 6, 19 Конституції України передбачено, що:
органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України;
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Подруге, зважаючи на принцип законності (ст.ст. 6, 19 Конституції України), слід брати до уваги, що спірні правовідносини виникли на підставі та регулюються безпосередньо статтями 16, 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Стаття 16. Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві
1. Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
2. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.
3. Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Військовозобов`язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", указами Президента України.
Стаття 16-3. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги
1. Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
2. У випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.
3. Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.
4. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
5. У разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) були відряджені.
У такому самому порядку здійснюється виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, якого було відряджено до державного органу, установи, організації із залишенням його на військовій службі.
6. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
7. Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
8. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
9. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, аналіз статей 16, 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ свідчить, що ці статті безпосередньо і очевидно закріплюють:
1) підстави одноразової грошової допомоги:
загибель (смерть) (п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
інвалідність (п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності (п. 7, 8, 9 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
2) підстави одноразової грошової допомоги (загибель (смерть), інвалідність, часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності), є цілком самостійними підставами для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, після настання однієї підстави та призначення і виплати за неї одноразової грошової допомоги, якщо настає інша, нова підстава так само має наново призначатися і виплачуватися знову одноразова грошова допомога вже з цієї нової підстави;
3) тривалість часу упродовж якого може бути призначена і виплачена одноразова грошова допомога за однієї із підстав, передбачених у ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 2 роки (ч. 4 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
3) тобто, призначення і виплата одноразової грошової допомоги обмежується двома роками, якщо призначення і виплата одноразової грошової допомоги вперше і вдруге здійснюються за однієї і тієї ж підстави, наприклад, інвалідності;
4) призначення і виплата одноразової грошової допомоги двома роками не обмежується, якщо призначення і виплата одноразової грошової допомоги вперше і вдруге здійснюються за різними підставами, наприклад, часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності й інвалідність.
У зв`язку із викладеним, рішуче переконаний, що:
1) відповідно до п.п. 1 9 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», самостійними підставами для призначення й виплати одноразової грошової допомоги є:
загибель (смерть) (п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
інвалідність (п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності (.п. 7, 8, 9 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
2) у разі виникнення у особи однієї з трьох підстав для призначення й виплати одноразової грошової допомоги, передбачених статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за кожну з цих підстав їй має виплачуватися одноразова грошова допомога у повному розмірі, незалежно від того, що їй раніше вже було призначено таку допомогу з іншої підстави;
3) час встановлення і виплата одноразової грошової допомоги із нової підстави, не може обмежуватися двома роками, які передбачені ч. 4 ст. 163 КАС України;
4) при призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги два роки застосовуються винятково, коли виплата такої грошової допомоги здійснюється лише у межах однієї підстави для призначення й виплати одноразової грошової допомоги;
5) у позивача ОСОБА_1 існували передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підстави для призначення й виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 250кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому ІІІ групи інвалідності;
6) касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 слід було задовольнити повністю, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, у справі № 1.380.2019.006957, скасувати, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.006957, залишити у силі.
Суддя Касаційного адміністративного суду
Верховного Суду В.М. Бевзенко
