ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7714/20 Справа № 201/6486/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря - Солодової І.М.,
розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпрі апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Променергетика» про усунення перешкод у здійсненні права власності та звільнення майна з-під арешту,
ВСТАНОВИЛА:
08 липня 2020 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк» в особі правонаступника АТ «Альфа-Банк», Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), третя особа ТОВ НВП «Променергетика» про усунення перешкод у здійсненні права власності та звільнення майна з-під арешту.
Ухвалою Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від13липня 2020рокувідмовлено у відкритті провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали. Апеляційну скаргуобгрунтовує тим,що справапідлягає розглядув порядкуцивільного судочинства,тому судпершої інстанціїнеправомірно відмовиву відкриттіпровадження.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частинами третьоюп`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, на примусовому виконанні в Жовтневому ВДВС ДМУЮ (після перейменування Соборний ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУЮ (м. Дніпро)) перебувало виконавче провадження № 46363573 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості.
В ході примусового виконання, державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника.
В своєму позові позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття/припинення арешту з всього нерухомого майна, накладеного виконавчої службою на підставі постанови про арешт майна боржника від 09.02.2015р.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до АТ «Укрсоцбанк» в особі правонаступника АТ «Альфа-Банк».
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.
Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем, і він же є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення.
Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20).
Ухвала суду постановлена на повно з`ясованих обставинах справи з дотриманням норм процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду. Суд не допустив порушень процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні даного питання дотримався вимог процесуального закону, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 13липня 2020року провідмову увідкритті провадження залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова
