Постанова
Іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 201/6486/20
провадження № 61-19066св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро),
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Променергетика»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») як правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Променергетика»,
Позовні вимоги мотивовані тим, що на примусовому виконанні в Жовтневому відділі державної виконавчої служби ДМУЮ (після перейменування - Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції) перебувало виконавче провадження
№ 46363573 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованості. В ході примусового виконання державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника.
ОСОБА_1 просив:
усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття/припинення арешту з всього нерухомого майна, накладеного органами виконавчої служби на підставі постанови про арешт майна боржника від
09 лютого 2015 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня
2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від
25 листопада 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.
Роз`яснено ОСОБА_1 , що він має право звернутися до Дніпровського районного суду м. Києва із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби в порядку статей 447, 448 ЦПК України.
Суд першої інстанції вказав, що на примусовому виконанні в Жовтневому ВДВС ДМУЮ (після перейменування Соборний ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУЮ (м. Дніпро)) перебувало виконавче провадження № 46363573
з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості. В ході примусового виконання, державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника. В своєму позові позивач просить усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття/припинення арешту з всього нерухомого майна, накладеного виконавчої службою на підставі постанови про арешт майна боржника від 09 лютого
2015 року. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 був відповідачем по цивільній справі N755/27369/14-ц, яка розглядалася Дніпровським районним судом м. Києва і відповідно боржником у виконавчому провадженні
№ 46363573, то він має право на оскарження дій державного виконавця щодо скасування арешту в порядку статей 447-448 ЦПК України. Тому, враховуючи, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у відкритті провадження по цій цивільній справі слід відмовити.
Апеляційний суд зазначив, що в своєму позові позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття/припинення арешту
з всього нерухомого майна, накладеного виконавчої службою на підставі постанови про арешт майна боржника від 09 лютого 2015 року. ОСОБА_1 пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов
і матеріально-правових вимог до АТ «Укрсоцбанк» в особі правонаступника
АТ «Альфа-Банк». Заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися
у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем, і він же є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення. Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року
у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20).
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив: скасувати судові рішення; ухвалити нове рішення про прийняття заяви до розгляду як такої, що відповідає предметній підсудності Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання судів для обґрунтування відмови у відкритті провадження у справі на положення пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є незаконним. Аналіз обґрунтування підстав відмови
у відкритті провадження у справі за його позовною заявою дозволяє зробити висновок, що вони стосуються не стільки спору про те, за правилами якого судочинства повинні розглядатися заявлені вимоги, скільки вибору позивачем способу захисту свого порушеного права чи інтересу. Обрання позивачем невідповідного способу захисту не повинно бути підставою для відмови
у відкритті провадження.
Висновок апеляційного суду про те, що він пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, є помилковим
і таким, що не відповідає принципам законності та обґрунтованості судового рішення. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Вегутуаппауа V. Киззіа) (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася
у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони». Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у п права (рішення від
04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Веііеі V. Ргапсе)).
Застосування висновків судів щодо оскарження дій державного виконавця
в його конкретному випадку не приведуть до захисту його прав, оскільки визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на: вичерпний перелік цих підстав, визначений статтею 60 Закону України від
21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закону України № 606-ХІV), статтею 59 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України № 1404-VIII)), під які обставини і підстави для зняття арешту з належного йому майна не підпадають; постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від
18 вересня 2015 року, оригінал якого знаходиться в нього як доказ того, що
в правонаступника стягувача за вимогами до нього ніяких претензій, пов`язаних із боргом за кредитним договором № 09.2/351-6 від 19 жовтня 2006 року, немає.Закінчення виконавчого провадження і повернення виконавчих документів
з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, після якої ніякі інші дії державного виконавця (в тому числі
і зняття арешту з майна) не проводяться і проводитись не можуть.
Суд не врахував фактичні обставини справи у їх співвідношенні з нормами закону та висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15, згідно з яким зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV(стаття 59 Закону № 1404-VIII). Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від
15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.
Ним в апеляційному порядку оскаржувалась саме відмова у відкритті провадження з підстав, які чітко вказав суд першої інстанції у своєму рішенні: «враховуючи, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду
в порядку цивільного судочинства, у відкритті провадження по даній цивільній справі слід відмовити». Визначення відповідачів, предмета та підстав спору
є правом позивача. Фактично здійснивши оцінку встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову та обґрунтувавши такими діями своє рішення, апеляційний суд порушив принципи законності, обґрунтованості судового рішення та процесуальний закон.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) зроблено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця
в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником
у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом
у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивачка має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».
У постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду
в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), підстави відступити від зазначених висновків судом не встановлено».
Суди встановили, що на примусовому виконанні в Жовтневому відділі державної виконавчої служби ДМУЮ перебувало виконавче провадження № 46363573
з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованості. В ході примусового виконання державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника від 09 лютого 2015 року.
ОСОБА_1 був відповідачем по цивільній справі N755/27369/14-ц, яка розглядалася Дніпровським районним судом м. Києва і відповідно боржником
у виконавчому провадженні № 46363573.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 29 вересня 2021 року у справі
№ 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року
у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення ? без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
