ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26» листопада 2020 року
м. Харків
справа № 643/18501/19
провадження № 22ц/818/4801/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Державна казначейська служба України, Прокуратура Харківської області
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2020 року в складі судді Крівцова Д.А.
в с т а н о в и в:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2018 року вона звернулась до прокуратури Харківської області з заявою про вчинення щодо неї кримінальних правопорушень, передбачених статтями 127, 364, 365, 371 КК України, працівниками управління патрульної поліції м. Харкова екіпажу № 0504 Сердюковою О.Ю. і Болоховим А.О .
Вказала, що в порушення вимог закону її заява не була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2018 року її скарга на бездіяльність прокуратури Харківської області задоволена, зобов`язано компетентних осіб внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості за її заявою від 13 лютого 2018 року. Досудове розслідування кримінального провадження здійснював слідчий Жеваго В.В.
Зазначила, що постановою слідчого Жеваго В.В. від 15 березня 2018 року відмовлено їй у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні №42018220000000309. Однак, ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2018 року вказану постанову скасовано.
Вказала, що слідчим Жеваго В.В. неодноразово, зокрема, 12 квітня 2018 року, 24 липня 2018 року та 11 грудня 2018 року виносились постанови про закриття кримінального провадження, які скасовані ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року, 29 жовтня 2018 року та 15 лютого 2019 року відповідно.
Зазначила, що 21 лютого 2019 року вона звернулась до слідчого судді з заявою про відвід слідчого Жеваго В.В., оскільки ним ігноруються висновки слідчих суддів, викладені в ухвалах про скасування постанов про закриття кримінального провадження. Під час розгляду скарги їй стало відомо, що прокуратурою уже був відсторонений слідчий Жеваго В.В., та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000000309 від 02 березня 2018 року доручено групі слідчих з ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Яковлеву О.І. та Бондаренко О.І.
Вказала, що постановою слідчого Яковлева О.І. від 01 березня 2019 року відмовлено їй у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні, однак ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року постанову слідчого скасовано.
Зазначила, що 30 травня 2019 року слідчим Яковлевим О.І. винесена чергова постанова про закриття кримінального провадження, яку вона також оскаржила слідчому судді.
Вказала, що бездіяльністю та протиправними діями органу досудового розслідування в особі слідчих Жеваго В.В. та Яковлева О.І. суттєво порушені її права як потерпілої, в результаті чого їй завдано моральних страждань, які виразилися в необхідності відстоювати свої права, звертаючись з клопотаннями та скаргами до прокуратури, слідчого судді, що призвело до порушення нормального ритму її життя, погіршення здоров`я, зневіри до правоохоронних органів, до принципу справедливості та верховенства права в державі. Фактично протягом більш ніж двох років не проводяться слідчі дії, жодного разу вона не була допитана як потерпіла, та не були допитані особи, про допит яких вона заявляла клопотання, не проведені інші слідчі дії. Бездіяльність слідчих та неповнота досудового розслідування встановлені ухвалами слідчих суддів.
Просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь 100 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди шляхом списання цієї суми в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на її користь шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 5000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди; у задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду Державна казначейська служба України, прокуратура Харківської області подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що позивачкою не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди, зокрема, медичної документації на підтвердження розладу її здоров`я, який би перебував у причинному зв`язку з обставинами справи; що встановлення факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди; що стягнення моральної шкоди з Казначейства є безпідставним, оскільки воно шкоди не заподіювало, а відповідачем є держава.
Апеляційна скарга прокуратури Харківської області мотивована тим, що позивачкою не зазначено, які саме страждання їй спричинено та в чому вони полягають; що оскарження позивачкою процесуальних рішень слідчого є реалізацією її права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, і це не є підставою для відшкодування моральної шкоди; що розмір відшкодування у 5000,00 грн, визначений судом, є необґрунтованим.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що бездіяльність слідчих прокуратури, встановлена судовими рішеннями слідчих суддів, подальша необхідність звернення позивачки до суду для усунення перешкод у доступі до правосуддя призвели до моральних та фізичних страждань ОСОБА_1 , що є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась до прокуратури Харківської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 127, 365, 371 КК України, вчиненого, на її думку, працівниками управління патрульної поліції м. Харкова екіпажу № 0504 Сердюковою О.Ю. та Болоховим А.О. (а. с. 51).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Харківської області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за заявою від 13 лютого 2018 року - задоволено та зобов`язано компетентних осіб прокуратури Харківської області внести відповідні відомості за заявою ОСОБА_1 від 13 лютого 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 10).
Відомості про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 березня 2018 року за № 4201822000000309 (а. с. 53).
Постановою слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Жеваго В.В. від 15 березня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000309 (а. с. 11).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2018 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, скасовано постанову слідчого прокуратури Харківської області від 15 березня 2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному проваджені № 42018220000000309 (а. с. 12, 54).
17 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до слідчого Жеваго В.В. з клопотанням про проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 42018220000000309, та у зв`язку з не отриманням відповіді на це клопотання 26 квітня 2018 року звернулась із заявою до прокурора Харківської області (а. с. 13, 55).
Із листа прокуратури Харківської області від 02 травня 2018 року вбачається, що кримінальне провадження постановою слідчого від 12 квітня 2018 року закрито (а. с. 14).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області від 12 квітня 2018 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000309 - скасовано, матеріали вказаного кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування (а. с. 15-16, 56-57).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області від 24 липня 2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000309 - закрито (а. с. 18).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області від 24 липня 2018 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000309 - скасовано, матеріали вказаного кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування (а. с. 19, 58-59).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області від 11 грудня 2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000309 - закрито (а. с. 21).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2019 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області від 11 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42018220000000309 - скасовано (а. с. 22).
В подальшому проведення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні доручено групі слідчих в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Яковлеву О.І. та Бондаренку О.І. (а. с. 23).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області Яковлева О.І. від 01 березня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у визнанні та залученні потерпілою особою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 від 02 березня 2018 року (а. с. 60).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області Яковлева О.І. від 01 березня 2019 року про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 - скасовано (а. с. 24).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області від 30 травня 2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018220000000309 - скасовано, матеріали вказаного кримінального провадження повернуті слідчому для відновлення досудового розслідування (а. с. 61-62).
ОСОБА_1 з 03 квітня 2018 року встановлена друга група інвалідності, з 15 квітня 2020 року - третя група, що підтверджується копіями довідок до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №701730 від 06 квітня 2018 року та серії 12 ААА № 984235 від 15 квітня 2019 року (а. с. 63).
На час розгляду справи підслідність кримінального провадження змінено та направлено його для подальшого проведення досудового розслідування до територіального управління державного бюро розслідувань у м. Полтаві.
Ухвалою слідчого судді Октябрьського районного суду м. Полтави від 07 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено, скасовано постанову слідчого прокуратури Харківської області Яковлева О.І. від 14 травня 2019 року про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 від 02 березня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 365 КК України (а. с. 80-83).
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року, справа № 638/14260/16-ц, провадження № 61-11766св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2018 року, справа № 640/3837/17, провадження № 61-29382св18.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено висновок, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
ОСОБА_1 обґрунтовувала вимоги щодо відшкодування моральної шкоди тривалою бездіяльністю слідчих прокуратури під час досудового розслідування кримінального провадження, відкритого за її заявою, вважаючи процесуальні рішення слідчих незаконними з огляду на їх скасування слідчими суддями та задоволення її скарг
Матеріали справи свідчать про те, що кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 відкрито ще у 2018 році та досі триває.
Постановами слідчих кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 неодноразово закривалось, а також неодноразово було відмовлено у визнанні її потерпілою. При цьому, скасовуючи вказані постанови слідчих прокуратури, слідчі судді звертали увагу органу досудового розслідування на те, що за заявою ОСОБА_1 не проведено необхідних слідчих і процесуальних дій, не допитано її та осіб, про допит яких вона просила.
Внаслідок довготривалого не вирішення заяви позивачка зазнала моральних страждань, які полягали у порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності звернення до суду з заявами про усунення перешкод, як учасника кримінального провадження, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявниці демонструє ігнорування її доводів, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та зробив обґрунтований висновок про заподіяння позивачці моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру завданих особі душевних страждань, враховуючи вимоги розумності і справедливості.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, провадження № 61-766св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, провадження № 61-9220св20.
Виходячи з викладеного, доводи Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області щодо необґрунтованості розміру стягнутої моральної шкоди судова колегія відхиляє.
Доводи апеляційної скарги прокуратури Харківської області щодо того, що оскарження позивачкою процесуальних рішень слідчого є реалізацією її права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди, та посилання на відповідну практику Верховного Суду, судовою колегією не приймаються, оскільки у цій справі підставою відшкодування шкоди є не сам по собі факт скасування процесуальних рішень слідчого, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 триває з березня 2018 року, тобто вже більше 2 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би ухвалити процесуальний документ по суті злочину, а не формально ставитися до виконання своїх обов`язків. У зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до її звичайної щоденної діяльності, та, відповідно, призводить до її моральних страждань.
Аргументи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо того, що позивачкою не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди, зокрема, медичної документації на підтвердження розладу її здоров`я, який би перебував у причинному зв`язку з обставинами справи, судова колегія не бере до уваги, оскільки ненадання медичної документації не свідчить про відсутність моральної шкоди, виходячи з встановлених судом обставин справи.
Твердження Державної казначейської служби України щодо того, що встановлення факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди, судова колегія відхиляє, оскільки законодавством України передбачено інститут відшкодування моральної шкоди, завданої, зокрема, державними органами та посадовими особами, та позивачка має право на реалізацію свого права щодо вимоги відшкодування такої шкоди.
Посилання Державної казначейської служби України щодо того, що стягнення моральної шкоди з неї є безпідставним, оскільки вона шкоди не заподіювала, а відповідачем є держава, судова колегія відхиляє.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Частиною першої статті 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Такими органами у цій справі є прокуратура Харківської області (дії посадових осіб якої призвели до стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Дійсно, у подібних справах стягнення коштів має проводитися не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України, оскільки відповідачем у справі є держава.
Відповідні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16.
Однак, оскаржуваним судовим рішенням шкоду стягнуто саме з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, а не безпосередньо з Державної казначейської служби України, тому доводи її апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
В частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Прокуратури Харківської області залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Прокуратури Харківської області - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2020 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року.
