Справа № 643/18501/19

Провадження № 2/643/1271/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2020 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі судді Крівцова Д.А., за участю секретаря Коцюбинської М.С., позивача ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 адвоката Шепетуха В.В., представника Державної казначейської служби України Грошева С.В., представника Прокуратури Харківської області Шокоть А.В., розглянувши в порядкуспрощеного позовногопровадження зповідомленням (викликом)сторін цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області, в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 100000,00 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання цієї суми в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування позову зазначила, що 13.02.2018 року вона звернулась до прокуратури Харківської області з заявою про вчинення відносно неї кримінальних правопорушень, передбачених ст. 127, 364, 365, 371 КК України, працівниками управління патрульної поліції м. Харкова екіпажу № 0504 Сердюковою О.Ю. і Болоховим А.О. В порушення вимог ч. 1 ст. 214 КПК України її заява не була внесена до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.02.2018 року її скарга на бездіяльність прокуратури Харківської області була задоволена, зобов`язано внести до ЄРДР відповідні відомості за її заявою від 13.02.2018 року. 15.03.2018 року слідчим Жеваго В.В. було винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №42018220000000309. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.04.2018 року її скарга була задоволена, скасована постанова слідчого Жеваго В.В. від 15.03.2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42018220000000309. 17.04.2018 року позивачка, як потерпіла, звернулась до слідчого з особливо важливих справ другого слідчого відділення управління прокуратури Харківської області юриста 1 класу Жеваго В.В. з клопотанням про проведення процесуальних дій по вказаному кримінальному провадженню. В порушення вимог ст. 220 КПК України відповіді на клопотання позивачка не отримала і звернулася із заявою від 26.04.2018 року, яку подала на особистому прийомі в прокуратурі Харківської області. Листом від 02.05.2018 року прокуратура Харківської області її повідомила, що 12.04.2018 року слідчим Жеваго О.С. винесена постанова про закриття кримінального провадження. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.06.2018 року була задоволена скарга позивачки і скасована постанова слідчого Жеваго В.В. від 12.04.2018 року про закриття кримінального провадження, матеріали кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування. Суд зазначив, що слідчим не вжито заходів для всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин справи, постанова винесена без дотримання вимог ст. 9 КПК України. 13.08.2018 року позивачка звернулася з заявою на особистому прийомі в прокуратурі Харківської області про інформування її про результати досудового розслідування. Листом від 15.08.2018 року прокуратура Харківської області повідомила, що 29.05.2018 року слідчим Жеваго О.С. винесена постанова про закриття кримінального провадження. При цьому до листа прокуратури долучена копія постанови про закриття кримінального провадження не від 29.05.2018 року, а від 12.04.2018 року. 21.08.2018 року позивачка отримала в прокуратурі Харківської області копію постанови слідчого Жеваго В.В. від 24.07.2018 року про закриття кримінального провадження і оскаржила її до суду. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 року була задоволена скарга позивачки, скасована постанова слідчого Жеваго В.В. від 24.07.2018 року про закриття кримінального провадження, матеріали кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування. Суд зазначив, що слідчим не була допитана ОСОБА_1 , яка повідомила про вчинення злочину стосовно неї, та не було перевірки наявності обставин кримінального правопорушення, про яке вона повідомила. 26.12.2018 року позивачка звернулась до слідчого судді із скаргою на бездіяльність слідчого Жеваго В.В., який в порушення вимог ст. 220 КПК України на надав позивачці відповідь на її клопотання від 13.12.2018 року про проведення слідчих дій. 15.01.2019 року при розгляді скарги позивачки слідчим суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова, позивачці стало відомо, що прокуратура Харківської області надала суду листа від 14.01.2019 року, в якому вказала, що кримінальне провадження № 42018220000000309 від 02.03.2018 року закрито. 18.01.2019 року позивачка звернулась до суду із скаргою про скасування постанови слідчого Жеваго В.В. від 11.12.2018 року. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.02.2019 року була задоволена скарга позивачки, скасована постанова слідчого Жеваго В.В. від 11.12.2018 року про закриття кримінального провадження. Суд в ухвалі зазначив, що, як свідчать матеріали кримінального провадження, ухвалами слідчих суддів вже неодноразово скасовувалися постанови про його закриття. Але, як і раніше, так і наразі, при прийнятті оскаржуваного рішення слідчим не допитано ОСОБА_1 та не проведено дослідження обставин кримінальних правопорушень, про які вона повідомила в своїй заяві. 21.02.2019 року ОСОБА_1 звернулась до слідчого судді з заявою про відвід слідчого Жеваго В.В., оскільки ним ігноруються висновки слідчих суддів, які викладені в ухвалах про скасування постанов про закриття кримінального провадження. 12.03.2019 року при розгляді скарги позивачки слідчим суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова, позивачці стало відомо, що прокуратура Харківської області надала суду листа від 11.03.2019 року, в якому вказала, що проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000000309 від 02.03.2018 року доручено групі слідчих з ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Яковлеву О.І. (старший) та Бондаренко О.І. У зв`язку з даною інформацією, провадження за скаргою ОСОБА_1 було закрито, оскільки прокуратурою уже був відсторонений слідчий Жеваго В.В. 03.04.2019 року позивачка звернулась до суду зі скаргою про скасування постанови слідчого з ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Яковлева О.І. від 01.03.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 від 02.03.2018 року. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.04.2019 року скарга позивачки була задоволена, скасована постанова слідчого Яковлева О.І. від 01.03.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 від 02.03.2018 року. Суд в ухвалі зазначив, що постанова слідчого не відповідає вимогам ст. 55 КПК України. 30.05.2019 року слідчим з ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Яковлевим О.І. винесена чергова постанова про закриття кримінального провадження № 42018220000000309 від 02.03.2018 року. Про постанову від 30.05.2019 року позивачці стало відомо тільки 11.10.2019 року і одразу була подана скарга слідчому судді Червонозаводського районного суду м. Харкова про її скасування. Позивачка вважає, що бездіяльністю та протиправними діями органу досудового розслідування в особі слідчих прокуратури Харківської області суттєво порушені її права, як потерпілої, в результаті їй завдано моральних страждань, які виразилися в необхідності відстоювати свої права, звертаючись з клопотаннями та скаргами в прокуратуру, до слідчого судді, що призвело до порушення нормального ритму її життя, погіршення здоров`я, зневіри до правоохоронних органів, до принципу справедливості та верховенства права в державі.

11.12.2019 року до суду надійшли заперечення Державної казначейської служби України на позовну заяву, в яких вказаний орган просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що позивачка не надала суду в якості доказів заподіяння їй моральної шкоди жодного документа або копії документа, ніякої відповідної медичної документації, яка б підтверджувала розвиток у позивачки стресового стану чи іншого розладу здоров`я, яке було б безпосередньо пов`язане з подією, яка розглядалась судом. Нічим не обґрунтовані також і твердження про зміну звичайного укладу життя. Тому аргументи, наведені позивачкою, є голослівними і не можуть бути враховані при визначенні розміру моральної шкоди. Також зазначено, що вимога про стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України є безпідставною, оскільки Державна казначейська служба України, як державний орган, жодним чином не порушував прав та законних інтересів позивачки та не представляв державу Україна в судовій справі. Крім того, у вказаних запереченнях відповідач посилався на факт затвердження «Методики встановлення заподіяної моральної шкоди та методоцінки розміру компенсації спричинених страждань».

17.12.2019 до суду від прокуратури Харківської області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на безпідставність позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що позов мотивовано тим, що постановами слідчих прокуратури Харківської області кримінальне провадження № 42018220000000309 від 02.03.2018 року за ч. 2 ст. 365 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у діях працівників патрульної поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова скарги позивачки задовольнялись, постанови слідчих про закриття вказаного кримінального провадження скасовувались, матеріали кримінального провадження повертались в прокуратуру Харківської області для відновлення досудового розслідування. Процесуальним керівником 27.11.2019 року винесена постанова про зміну підслідності кримінального провадження № 42018220000000309 від 02.03.2018 року за ч. 2 ст. 365 КК України для організації проведення подальшого досудового розслідування, матеріали направлено до територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві. Заподіяння моральних страждань позивачка пов`язує з постановленням слідчими суддями Червонозаводського районного суду м. Харкова ухвал, відповідно до яких задовольнялись її скарги, постанови слідчих скасовувались. Таким чином, дії слідчих позивачка вважає незаконними. Посадовими особами органів прокуратури будь-яких протиправних дій стосовно позивачки не вчинено, доказів протиправності їх дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 2018220000000309 позивачкою не надано. Процесуальні рішення, на які посилалась позивачка, розцінені нею як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил ст. 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. В той же час, реалізація позивачкою свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового слідства, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачці моральної шкоди. Ухвали слідчих суддів щодо розгляду скарг позивачки, свідчать лише про реалізацію нею передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1174 ЦК України. Таким чином, правові підстави для застосування норм ст. 23, 1166, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні. Крім того, в Московському районному суді м. Харкова (суддя Харченко А.М.) триває судовий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12017220470003537 від 29.06.2017 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 345 КК України. Отже, дії позивачки у кримінальному провадженні № 42018220000000309 за ч. 2 ст. 365 КК України, в якому вона є заявницею, численні скарги, звернення та заяви можливо розцінювати як обраний позивачкою спосіб захисту та впливу на досудове слідство.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15.11.2019 року (суддя Логвінов А.О.) відкрито провадження в даній цивільній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У звязку із повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями, зазначену справу розподілено в провадження судді Крівцова Д.А.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.04.2020 року (суддя Крівцов Д.А.) справу призначено до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб на 23.06.2020 року.

В судовому засіданні 23.06.2020 року позивачка та її представник адвокат Шепетуха В.В. позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримали в повному обсязі.

Представник прокуратури Харківської області Шокоть А.В. в судовому засіданні 23.06.2020 року заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування посилався на доводи, викладені у відзиві на позов.

Представник Державної казначейської служби України Грошева С.В. в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування посилалась на доводи, викладені у письмових запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.02.2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Харківської області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою від 13.02.2018 року - задоволено. Зобов`язано компетентних осіб прокуратури Харківської області внести відповідні відомості за заявою ОСОБА_1 від 13.02.2018 року до ЄРДР (а.с. 10).

Постановою прокуратури Харківської області від 15.03.2018 року відмовлено заявнику ОСОБА_1 у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42018220000000309 (а.с. 11).

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.04.2018 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову слідчого прокуратури Харківської області від 15.03.2018 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному проваджені № 42018220000000309 (а.с. 12).

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.06.2018 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області від 12.04.2018 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42018220000000309 скасовано. Матеріали вказаного кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування. (а.с. 15-16).

Постановою прокуратури Харківської області від 24.07.2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42018220000000309 - закрито. (а.с.18).

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області від 24.07.2018 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42018220000000309 - скасовано. Матеріали вказаного кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування. (а.с. 19).

Постановою прокуратури Харківської області від 11.12.2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42018220000000309 - закрито. (а.с. 21).

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.02.2019 року скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області від 11.12.2018 року про закриття кримінального провадження № 42018220000000309 скасовано (а.с. 22).

Постановою прокуратури Харківської області від 01.03.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у визнанні та залученні потерпілою особою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 (а.с. 60).

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.04.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області від 01.03.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні № 42018220000000309 скасовано (а.с. 24).

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.11.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області від 30.05.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42018220000000309 - скасовано. Матеріали вказаного кримінального провадження повернуті слідчому для відновлення досудового розслідування (а.с. 61-62).

Крім того, позивачкою надано суду копії її заяв та клопотань, а також скарг на рішення та бездіяльність відповідних прокурорів прокуратури Харківської області (а.с. 13, 51, 52, 54, 55, 56-57, 58-59), та відповіді прокуратури Харківської області на її звернення (а.с. 14, 17, 20, 23).

Також позивачкою надано суду копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, згідно якої ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності з 15.04.2019 року (а.с. 63).

Докази, подані позивачкою в судовому засіданні 23.06.2020 року згідно заяви від 23.06.2020 року, а саме копію постанови про відмову у визнанні потерпілим від 14.05.2019 року, копію супровідного листа та копію ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 07.04.2020 року, суд, керуючись положеннями ч. 2, ч. 4, ч. 8 ст. 81 ЦПК України, до розгляду не приймає з наступних підстав. Позивачкою всупереч вказаних вище норм законодавства не зазначено причини неподання вказаних доказів у встановлений ч. 2 ст. 81 ЦПК України строк, не обґрунтовано неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від її волі.

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставіЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).

Згідно ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Результат системного аналізу вказаних вище норм матеріального права та статті 20 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі № 520/3307/16-ц, від 25 липня 2018 року по справі № 638/6944/16-ц.

Як встановлено судом, спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав дій та рішень посадових осіб прокуратури Харківської області щодо закриття кримінального провадження та відмови у визнанні позивачки потерпілою, які в подальшому згідно судових рішень були визнані неправомірними.

Факт неправомірності відповідних постанов посадових осіб прокуратури Харківської області встановлений вказаними вище ухвалами слідчих суддів.

Положеннями частин першої - третьоїстатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року по справі № 638/6944/16-ц зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне-за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні питання відносно того, чи спричинена позивачці моральна шкода вказаними вище діями та рішеннями посадових осіб прокуратури Харківської області, суд враховує, що факти скасування постанов про відмову у визнанні потерпілим та про закриття кримінального провадження, мали місце багаторазово. При цьому в ухвалі слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.02.2019 року зазначено, що ухвалами слідчих суддів вже неодноразово скасовувались постанови про закриття кримінального провадження. Але, як і раніше, так й наразі при прийнятті оскаржуваного рішення слідчим не допитано ОСОБА_1 та проведено дослідження обставин кримінальних правопорушень, про які вона повідомила в заяві. В ухвалі слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.11.2019 року зазначено, що незважаючи на неодноразове скасування слідчими суддями постанов про закриття кримінального провадження із зазначенням у судових рішеннях конкретних недоліків досудового розслідування, слідчих дій на виконання судових рішень слідчим проведено не було, зазначені недоліки досудового розслідування не усунені.

За таких обставин, оскільки судовими рішенням, які набрали законної сили, встановлено неправомірність дій посадових осіб прокуратури Харківської області, яка мала місце неодноразово, суд приходить до висновку щодо наявності передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачці такими діями моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування спричиненої позивачці моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка, їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, та визначає розмір спричиненої позивачці моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, оскільки позивачкою та її представником всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не доведений факт спричинення позивачці моральної шкоди в більшому розмірі, ніж 5000,00 грн. Крім того, суд враховує, що відповідні права позивачки були відновлені судовими рішеннями, ухваленими слідчими суддями за її скаргами.

Також суд враховує, що всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України позивачкою та її представником не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що інвалідність позивачки пов`язана із обставинами, на які вона посилалась як на підставу позовних вимог. Так, в судовому засіданні 23.06.2020 року позивачка та її представник пояснили, що в них відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку між інвалідністю позивачки та обставинами, на які вони посилались в обґрунтування спричинення їй моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо органу, з якого повинні бути стягнуті вказані вище грошові кошти, суд керується правовими позиціями, викладеними в тому числі в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 520/3307/16-ц, в якій зазначено наступне.

Здійснюючи в межах своїх повноважень контроль за дотриманням бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, Казначейство України, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів.

Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене КМ України від 15 квітня 2015 року № 215; статей25,43 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини першоїстатті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Пунктом 35Постанови Кабінету Міністрів України № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03.08.2011року визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо необхідності стягнення вказаних коштів за рахунок держави, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Оцінюючи доводи і аргументи представників відповідачів, викладені у відзивах на позов, а також висловлені під час судового розгляду справи, суд керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, викладеної зокрема в рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Посилання представника прокуратури Харківської області на факт перебування в провадженні Московського районного суду м. Харкова кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, суд не може визнати обставиною, яка свідчить про безпідставність пред`явленого позову, з наступних підстав.

Право особи на звернення до суду за захистом її порушених, невизнаних або оспорюваних прав гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України, іншими актами законодавства.

Вказані акти законодавства не пов`язують право особи на звернення до суду за захистом свого права, в тому числі з вимогою про відшкодування моральної шкоди, із наявністю або відсутністю у неї процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого або засудженого у кримінальному провадженні.

Враховуючи наведене, наявність у позивачки процесуального статусу обвинуваченої, який згідно доводів представника прокуратури Харківської області має місце, не може бути підставою для обмеження її права на відшкодування моральної шкоди в рамках даної цивільної справи.

Оцінюючи посилання представника Державної казначейської служби України на факт затвердження «Методики встановлення заподіяної моральної шкоди та методоцінки розміру компенсації спричинених страждань», суд керується таким.

Чинним законодавством України не передбачений обов`язок ані сторін, ані суду призначати по даній категорії справ судово-психологічну експертизу або інші дослідження для визначення розміру спричиненої моральної шкоди.

Оскільки сторонами відповідне клопотання заявлено не було, у суду були відсутні підстави за власною ініціативою вирішувати питання про призначення будь-яких спеціальних досліджень (експертиз) для визначення розміру моральної шкоди.

Разом з тим, виходячи з положень законодавства України, остаточне визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди відноситься до виключної компетенції суду.

Враховуючи наведене, посилання представника відповідача на наявність вказаної вище Методики не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та визначення розміру її відшкодування саме судом.

Інші доводи і аргументи відповідачів фактично аналізувались судом час вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення позову. Тому з мотивів, наведених вище, суд відхиляє аргументи і доводи відповідачів, якими вони обґрунтовували заперечення проти позову.

Оцінюючи вимоги позовної заяви щодо стягнення з відповідачів на користь позивачки понесених останньою судових витрат, суд керується таким.

В позовній заяві позивачкою було зазначено, що її звільнено від сплати судового збору, а також що вона очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Враховуючи наведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів сплати судового збору, у суду відсутні підстави для відшкодування на користь позивачки витрат по сплаті судового збору.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правову допомогу, суд керується таким.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, умовою розподілу витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування іншою стороною, є в тому числі доведення розміру таких витрат та їх пов`язаності з розглядом справи.

Матеріали справи містять копію ордера представника позивачки (а.с. 7), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 8) та договору, укладеного між позивачкою та адвокатом Шепетухою В.В. (а.с. 9).

Вказаний договір не містить будь-яких даних щодо розміру гонорару адвоката. Так, в п. 4.2. Договору зазначено, що розмір гонорару адвоката і порядок його виплати встановлюються в додаткових угодах до вказаного договору.

Між тим будь-яких додаткових угод до вказаного вище Договору матеріали справи не містять, в судовому засіданні 23.06.2020 року суду їх також надано не було.

Таким чином, суду не надано ані документів, які визначають розмір гонорару адвоката, ані доказів сплати такого гонорару.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), Прокуратури Харківської області (адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) провідшкодування моральноїшкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) в якості відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 06.08.2020.

Суддя Д.А. Крівцов