ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05 листопада 2020 року м.Тернопіль Справа № 921/386/20 Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Тернопільський облрибкомбінат», м.Тернопіль
до відповідача-1: Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області
до відповідача-2: Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області, смт.Залізці Зборівського району Тернопільської області
до відповідача-3: Товарної біржі «Універсальна земельна товарна біржа «Придніпровська», м.Київ
до відповідача-4: фізичної особи ОСОБА_1 , м.Тернопіль
про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними результатів аукціону,
за участю представників:
позивача: Дубовий А.М., адвокат, довіреність №б/н від 03.06.2020
відповідача 1: не з`явився;
відповідача 2: не з`явився;
відповідача 3: не з`явився;
відповідача 4: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ;
Лучко Р.М., адвокат, ордер серії ТР №056750 від 21.09.2020.
У порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Тернопільський облрибкомбінат», м.Тернопіль, звернувся 11.06.2020 (згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції суду за вх.№445) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Залозецької селищної ради, смт.Залізці Зборівського району Тернопільської області, Виконавчого комітету Залозецької селищної ради, смт.Залізці Зборівського району Тернопільської області, Товарної біржі «Універсальна земельна товарна біржа «Придніпровська», м.Київ, та фізичної особи ОСОБА_1 , м.Тернопіль, про:
- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області №222 від 12.11.2012 «Про питання комунальної власності»;
- скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, виданого Залозецькій селищній раді про право власності на гідроспоруди ставка №7, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд - ставка №7, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного Тернопільською філією ТБ «Універсальна земельна товарна біржа» «Придніпровська», оформленого протоколом №3 аукціону Залозецької селищної ради від 05.02.2013.
Позивач в обґрунтування позову посилається на порушення селищною радою та її виконавчим органом вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», зокрема, при прийнятті рішення №222 від 12.11.2012 та оформлення на його підставі права комунальної власності за селищною радою на гідроспоруди ставка №7, що знаходяться за адресою: вул.Шевченка, 1/7, смт.Залізці Зборівського району Тернопільської області, оскільки такі прийняті за відсутності документального підтвердження припинення права власності на майно ПАТ «Тернопільський облрибкомбінат». Відчуження спірного майна на торгах (аукціоні), який проведено Тернопільською філією ТБ «Універсальна земельна товарна біржа «Придніпровська» вважає неправомірним, оскільки майно не набуто радою у власність на законних підставах, а тому результати аукціону слід визнати недійсними як такі, що порушують право власності позивача на майно, передане товариству у процесі приватизації шляхом перетворення.
У поясненні без номеру від 12.10.2020 (вх.№7154 від 12.10.2020), заяві без номеру від 06.07.2020 (вх.№4388 від 08.07.2020), відповіді на відзив на позов від 05.08.2020 (вх.№5186 від 05.08.2020) позивач вказує, що спірне майно числиться за інвентарним №212, що вбачається з п.68 Переліку нерухомого майна, що передане у власність ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат», що в свою чергу свідчить про проведення інвентаризації спірного майна відповідно до вимог Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 за №158.
Спростовуючи доводи відповідача-4, котрі ґрунтуються на нормах Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998 позивач стверджує, що:
- Перелік нерухомого майна є первинним документом, що підтверджує право власності товариства на спірні гідротехнічні споруди, адже на момент прийняття рішення про перетворення державного підприємства «Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат» у ВАТ діюче законодавство України не передбачало обов`язкової реєстрації права власності на гідротехнічні споруди; відповідна державна реєстрація права власності на нерухоме майно передбачена лише Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказ Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002;
- правове регулювання процедури набуття та підтвердження права власності ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат» не могло здійснюватися згідно Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998, оскільки такий не пройшов державної реєстрації в Мінюсті, обов`язковість реєстрації якого визначено Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» №493/92. У зв`язку з цим вважає, що Порядок №1450 не є нормативно-правовим актом, яким було врегульовано правовідносини щодо права власності товариств, утворених шляхом перетворення державних підприємств у відповідні господарські товариства в ході приватизації;
- виключно акт приймання-передачі нерухомого майна не може бути безумовною правовстановлюючою підставою набуття права власності товариства відповідно до Порядку №1450, що додатково випливає із змісту службової записки РВ ФДМУ по Тернопільській області від 03.03.2011.
Щодо заяви відповідача-4 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, позивач звертає увагу, що за вимогами про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та виданих на його підставі Свідоцтва про право власності, таку заяву може подавати лише сторона, до якої відповідні вимоги спрямовано; відповідач-4 не відповідає за пред`явленим позовом у цій частині, а тому не може подавати заяву про застосування в цій частині наслідків спливу строків позовної давності. Також позивач вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення позивача про прийняття спірного рішення №222, тому вважаючи себе законним власником спірного майна, позивач не міг припускати про порушення його майнових прав на спірне майно.
Відповідач-1 відзиву на позов не надав. Натомість 26.10.2020 від нього надійшла заява без номеру від 23.10.2020 (вх.№7603) про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, з посиланням на те, що при умові підставності тверджень позивача про належність ПАТ «Тернопільський облрибокомбінат» спірного майна, проявивши розумну обачність товариство не могло не дізнатися про порушення своїх прав з 12.11.2012 - в частині прийняття оспорюваного рішення відповідачем 1 та 14.01.2015 - в частині реєстрації права власності на гідротехнічні споруди ставка №7 за відповідачем-4. Проте з позовною заявою товариство звернулося лише в червні 2020 року, тобто з порушенням загального строку позовної давності. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач-2 та відповдіач-3 своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, наведення своїх міркувань, заперечень, подання доказів у справі не скористалися, а також взяли участі у розгляді справи; будь яки клопотань в порядку господарського процесуального законодавства України не заявили.
Відповідач-4 у поданих відзиві на позов без номеру від 29.07.2020 (вх.№4932 від 29.07.2020), запереченнях без номеру від 24.09.2020 (вх.№6791 від 30.09.2020) позов заперечив. Вважає доводи щодо набуття права власності на спірні гідротехнічні споруди не підтвердженими документально позивачвем, тому його право власності не є порушеним. Зокрема зазначає, що відповідно до п.1 наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Тернопільській області №88 від 24.03.2011 із змісту наказу №1009 від 12.10.1998 було виключено речення «передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається)». Оскільки рішення про приватизацію ДП «Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат» не містить переліку майна, яке підлягало приватизації, тому долучений до матеріалів справи дублікат Переліку нерухомого майна, датований 13.08.2010, не може вважатися правовстановлюючим документом, що свідчить про набуття позивачем права власності на майно, що в ньому значиться.
Вважає, що право власності позивача може підтверджуватися лише актом прийому-передачі. При цьому посилається на:
- розділ 2 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затверджений наказом Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998, який був чинним станом на момент перетворення ДП «Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат» у ВАТ та прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області Наказу №1099, де в пункті 2.1 визначено, що невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток №1);
- лист Фонду державного майна України №10-33-22032 (отримано 29.10.2020), яким додатково підтверджено чинність Порядку № 1450 на момент прийняття рішення РВ ФДМ України по Тернопільській області про перетворення державного підприємства;
- Акт прийому-передачі спірного майна позивачем не надано суду і такий у Товариства відсутній, що підтверджено в судовому засіданні останнім;
- посилання позивача на відсутність обов`язку здійснити державну реєстрацію права власності на спірне майно в момент його виникнення є безпідставним, оскільки Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 визначалося, що державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності (п.1.6 Інструкції).
Окрім того, звертає увагу на недоведеність позивачем обставин того, що про порушення його майнових прав він не міг дізнатися впродовж 2012-2015р.р., та що строк позовної давності ним пропущено з поважних причин. Просив в задоволенні позову відмовити.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою від 13.07.2020, з урахуванням заяви позивача без номеру від 06.07.2020 (вх.№4388 від 08.07.2020) про усунення недоліків позовної заяви, господарським судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 03.08.2020, котре неодноразово відкладалося.
Ухвалою суду від 22.09.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів в порядку ст.177 ГПК України, на підставі клопотання представника відповідача-4.
В підготовчому засіданні 06.10.2020, з урахуванням клопотання позивача, оголошено перерву до 12.10.2020. Також, ухвалою суду від 06.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській області за необґрунтованістю.
Ухвалою суду від 12.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні 27.10.2020, в якому оголошувалася перерва до 05.11.2020.
В судовому засіданні присутніми учасниками справи наведено доводи та заперечення по суті спору, з посиланням на відповідні докази, котрі подані у підготовчому провадженні.
Відповідач-1 в судове засідання жодного разу не з`явився, відзиву на позов не надав, подавши заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Представники відповідача-2 та відповдіача-3 в судове засідання жодного разу не з`явилися. Будь яких клопотань, в порядку господарського процесуального законодавства України, не заявили. З наявних у справі рекомендованих повідомлень про вручення №4723400236808 від 02.11.2020, результатів відстеження пересилання рекомендованого поштового відправлення №460259426249 слідує, що дані сторони були повідомлені про розгляд судом даного господарського спору належним чином.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені рівні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловленні своєї правової позиції у спорі та наданні відповідних доказів, що є підставою для розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення приймаються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст.240 ГПК України, у судовому засіданні 05.11.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини справи.
З 2005 року і на даний час фізична особа ОСОБА_1 є землекористувачем земельної ділянки водного фонду державної форми власності, що знаходиться за межами населеного пункту на території Залозецької селищної ради, що підтверджується розпорядженням Зборівської районної державної адміністрації №300 від 30.06.2005 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок водного фонду на території Залозецької селищної ради», рішенням Залозецької селищної ради №73 від 10.06.2005 «Про надання ставків в оренду», земельно-технічною документацією щодо відведення в орендне користування земельної ділянки, площею 25,1144га для ведення ставково-рибного господарства на умовах оренди на ставках №№7, 8; копіями договорів оренди землі № 120 від 21.04.2016 з додатками № 1 та № 2, договору оренди водного об`єкта (ставка) від 08.02.2018, котрі містяться в матеріалах справи.
Так, відповідно до договору від 21.04.2016, укладеного на підставі розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації №216-од від 15.04.2016 «Про передачі в оренду фізичній особі-підприємцю Вигилюку П.І. земельної ділянки водного фонду на території Залозецької селищної ради Зборівського району», в порядку пролонгації договору оренди землі від 01.01.2006 року між Тернопільською обласною державною адміністрацією як Орендодавцем та ОСОБА_1 Орендарю (відповідачу-4) в строкове (на 10 років) платне користування для рибогосподарських потреб передано на умовах оренди земельну ділянку водного фонду державної власності, площею 25,1144га за кадастровим номером 6122655300:01:001:0831, в тому числі під ставками - 23,5337га, під гідротехнічними спорудами - 1,5807га, для рибогосподарських потреб з водним об`єктом, розташованим на ній, за межами населеного пункту на території Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області. На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна гідротехнічні споруди, які перебувають у власності Орендаря (п.п.1-4 договору). Передачу земельної ділянки в орендне користування ОСОБА_1 сторонами оформлено шляхом підписання 21.04.2016 Акту прийому-передачі земельної ділянки.
Речове право щодо користування земельною ділянкою для рибогосподарських потреб, площею 25,1144га за кадастровим номером 6122655300:01:001:0831, зареєстровано 16.05.2016 у встановленому законом порядку, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №209196343 від 16.05.2020 (запис про інше речове право №14643528 від 16.05.2016).
08.02.2008 між Зборівською районною державною адміністрацією як Орендодавцем та ОСОБА_1 як Орендарем на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації №671 від 29 грудня 2005 року укладено договір оренди водного об`єкта (ставка), відповідно до умов п.п.1.1, 2.1, 3.1, 9.1, 9.2 якого Райдержадміністрація передала, а ОСОБА_1 прийняв терміном на 10 років у платне користування водний об`єкт (ставок) площею водного дзеркала 23,5337га, який знаходиться за адресою:Тернопільська область, Зборівський район, смт.Залізці. Пунктом 2.4 договору визначено, що гідротехнічні споруди водного об`єкту, що передається в оренду, не є предметом цього договору, і умови їх використання визначаються іншими документами.
Додатковою угодою №2 від 05.02.2018 до договору від 08.02.2008, у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 5 статті 122 Земельного кодексу України до повноважень обласних державних адміністрацій перейшли повноваження щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, було внесено зміни, а саме змінено особу Орендодавця - Зборівську районну державну адміністрацію, замінити на Тернопільську обласну державну адміністрацію. Також, додатковою угодою визначено, що договір оренди водного об`єкта укладено на строк дії договору оренди землі та визначено розмір орендної плати.
У 2013 році ОСОБА_1 виготовлено Технічний паспорт на ставок №7 заплавного типу. У 2017 році Вигилюком П.І. отримано Дозвіл на спеціальне водокористування №106/ТП/49д-17 від 18.10.2017, зокрема ставом №7, площею 1,5га, розташованого на території Залозецької селищної ради за межами населеного пункту.
12.11.2012, з метою ефективного використання нерухомого майна, що знаходиться на території Залозецької селищної ради, а також проведеною інвентаризацією гідроспоруд ставка №7 по АДРЕСА_2 та прийняттям їх на баланс селищної ради, виконкомом Залозецької селищної ради прийнято рішення №222 «Про питання комунальної власності», яким оформлено право комунальної власності за Залозецькою селищною радою на гідроспоруди ставка №7, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1 рішення); доручено Зборівському районному бюро технічної інвентаризації зареєструвати дані гідроспоруди.
На виконання даного рішення, 20.12.2012 Залозецькою селищною радою отримано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого здійснено реєстрацію права комунальної власності на гідроспоруди ставка №7 по АДРЕСА_1 , що складається з водовипуску 1, водовипуску №2, водовипуску 3 та греблі 4.
Як вбачається з долучених до справи матеріалів, 05.02.2013 відбувся аукціон з продажу комунального майна, об`єктом якого був лот №3, до складу якого увійшли гідротехнічні споруди ставка №7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (частина земляної греблі довжиною 20,0м, водовипуск (поз.2), водовипуск (поз. 3)). Організатором аукціону на підставі договору доручення №10/01/2013 від 10.01.2013 виступала Тернопільська філія Товарної біржі «Універсальна земельна товарна біржа «Придніпровська». Відповідно до Протоколу аукціону №3 від 05.02.2013 переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 20715,20грн. Того ж дня, Протокол аукціону № 3 затверджено Залозецьким сільським головою Фесиком Л.І.
Дані обставини додатково підтверджено відповідачем-1 у листі-відповіді №234 від 23.04.2020 на адвокатський запит позивача від 19.03.2020.
З пояснень відповідача-4 встановлено, що селищна рада ухилялася від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу придбаного на аукціоні майна, тому рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 у справі №599/310/13-ц, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.09.2014, визнано дійсним договір купівлі-продажу гідротехнічних споруд ставка №7, по АДРЕСА_1 , укладений 05 лютого 2013 року між Залозецькою селищною радою та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на гідротехнічні споруди ставка №7, зокрема водовипуск (поз.2), водовипуску (поз.3), земляна гребля (поз.4), довжиною 20,0м., розташовані по АДРЕСА_1 з посиланням на положення ч.2 ст. 220 ЦК України.
Судові рішення у цивільній справі №599/310/13-ц не оскаржувалися та набрали законної сили у встановленому законом порядку.
29.12.2014 ОСОБА_2 виготовлено Технічний паспорт на гідротехнічні споруди ставка №7 (адреса: АДРЕСА_1 ), згідно якого придбані гідроспоруди включають два водовипуски з металевими трубами та дві земляні насипні греблі, довжиною 20метрів та 10 метрів. Оригінал технічного паспорту було оглянуто в судовому засіданні 05.11.2020.
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №32425248 від 20.01.2015 вбачається проведення 14.01.2015 державним реєстратором Зборівського рай управління юстиції Кавецькою О.Б. державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на гідротехнічні споруди ставка №7, зокрема залізобетонний водовипуск з металічною трубою (поз. 2), залізобетонний водовипуск з металічною трубою (поз.3), земляну греблю (поз.4), довжиною 20,0м за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено (номер запису про право власності №8431484, реєстраційний номер нерухомості 553071761226, номер об`єкта в РПВН 38713100). Дана обставина також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №209196343 від 16.05.2020.
Підставою виникнення права власності та здійснення його державної реєстрації державним реєстратором визначено рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 та ухвалу від 04.09.2014 у справі №599/310/13-ц.
Публічне акціонерне товариство «Тернопільський облрибкомбінат» вважає незаконними дії селищної ради в особі її виконавчого комітету по прийняттю рішення №222 від 12.11.2012 та оформлення права комунальної власності за радою на спірне нерухоме майно (гідроспоруди ставка №7), оскільки дані об`єкти не набуто радою у власність на законних підставах, адже власником спірного майна є Товариство.
ВАТ «Тернопільський рибокомбінат» створений у процесі приватизації за ініціативою Фонду держмайна України, шляхом перетворення Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату, яка проводилася в порядку, передбаченому Законами України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992, «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10.07.1996 та Положення про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі, затвердженого наказами ФДМ України та Міністерством рибного господарства України від 11.10.1996 №1218/174, а також інших нормативних актів, прийнятих на їх виконання, а саме:
- наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 16.03.1998 №262 «Про приватизацію державного майна цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного рибокомбінату», затверджено спосіб приватизації майна шляхом перетворення рибокомбінату у відкрите акціонерне товариство;
- план приватизації цілісного майнового комплексу, затверджений наказом Регіонального відділення від 05.10.1998 №990.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 12.10.1998 №1009 перетворено Державне підприємство «Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат» у Відкрите акціонерне товариство «Тернопільський «Облрибокомбінат» з правами і обов`язками правонаступника, затверджено Статут товариства та передано до статутного фонду нерухоме майно згідно Акту передачі.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 04.03.2011 № 88 «Про внесення змін до наказу регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області від 12.10.1998 №1009», з урахуванням Службової записки від 03.03.2011, внесено зміни до Наказу №1009, зокрема із п.2 виключено друге речення такого змісту: «Передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається)».
Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат» від 11.03.2011, оформленого протоколом №1, вирішено змінити тип та найменування ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат» на ПАТ «Тернопільський облрибокомбінат».
Як вказує позивач, в ході перетворення ДП «Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат» у ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат», йому було передано ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема по Рибгоспу «Заложці», вирощувальний став №7 за інвентарним №212.
В підтвердження набуття права власності на спірні гідротехнічні споруди позивачем долучено до матеріалів справи дублікат Переліку нерухомого майна, що передане у власність ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат», датований 13.08.2010 року (з урахуванням уточнення а.с.236 том І, згідно якого Перелік доповнено такими об`єктами нерухомого майна по рибгоспу «Копичинці») (Том І а.с. 10-16).
Водночас позивач стверджує, що Акт прийому-передачі спірного майна у нього відсутній, оскільки підставою набуття права власності Товариства на спірні гідротехнічні споруди ставка № 7 є даний Перелік майна, дублікат якого долучено до справи і згідно якого по рибгоспу «Заложці» під №68 значиться вирощувальний № 7 (інвентарний № НОМЕР_2 ).
З 31.08.2015 Товариство перебуває в процесі припинення за рішенням загальних зборів акціонерів, що вбачається з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань № 25137672 від 17.02.2020, № 1006800900 від 22.06.2020. На даний час триває ліквідаційна процедура ПАТ «Тернопільський облрибокомбінат», в ході якої проведено інвентаризацію майна ПАТ «Тернопільський облрибокомбінат» та встановлено, що власником гідротехнічних споруд вирощувального ставу №7 є інша особа - громадянин ОСОБА_1 .
Оскільки вказані обставини свідчать про порушення майнових прав Товариства на володіння, користування та розпорядження гідротехнічними спорудами ставу №7, тому позивач звернувся з позовом до суду для реалізації механізму судового захисту права власності.
Норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень ч.3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Статтею 26 вказаного Закону України встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.
У частині 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Приписами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Частиною 4 ст. 55 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції
Станом на момент прийняття ФДМ України по Тернопільській області наказу № 1009 відносини власності врегулювалися нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963р. (далі- «ЦК УРСР») та Закону України «Про власність».
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 86 ЦК УРСР, с. 2 Закону України «Про власність», право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.
Згідно частини 1 ст. 3 Закону України «Про власність» визначено, що суб`єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.
На момент набуття ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат» права власності на вирощувальний став № 7, Закон про власність передбачав таку форму власності як колективна, а серед суб`єктів права колективної власності ч. 1 ст. 20 Закону України «Про власність» визначала акціонерні товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про власність», об`єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.
Однією із підстав виникнення колективної власності є перетворення державних підприємств в акціонерні товариства (ч. 1 ст. 21 Закону про власність).
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», приватизація майна рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно-меліоративних станцій, нерестово-виросних рибницьких господарств), які спеціалізуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу та товарної риби у ставках, басейнах, лиманах та інших внутрішніх водоймах, здійснюється шляхом перетворення їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства на умовах, передбачених ст.т. 5, 6 і 7 цього Закону. При цьому повинні забезпечуватися технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів.
Судом встановлено, що в ході перетворення ДП «Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат» у ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат», останньому органом приватизації було передано до Статутного фонду ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема по Рибгоспу «Заложці», вирощувальний став №7 за інвентарним №212, що вбачається з Переліку нерухомого майна, що передане у власність ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат». Даний доказ суд вважає належним в розумінні статті 76 ГПК України щодо підтвердження факту набуття спірного майна Товариством у власність.
Також слід зазначити, що хоча положення Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998, і були чинними на момент приватизації товариства, втім Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області при видачі Наказу №1099, його положення не могли бути застосовані, з огляду на те, що даний нормативний акт не пройшов відповідної реєстрації в Міністерстві юстиції відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" № 493/92.
Положеннями Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 визначалося, що державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності і вона не містила вимог щодо державної реєстрації об"єктів, призначених для управління водними ресурсами, а також для запобігання шкідливій дії вод, тобто гідроспоруд.
З урахуванням викладеного, ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат» на законних підставах набуто право власності на вирощувальний став № 7.
При цьому слід відзначити, що Закон України "Про власність" на момент набуття відкритим акціонерним товариством «Тернопільський облрибокомбінат» (1998р.) права власності на вирощувальний став №7 положень, які б визначали обов`язковість оформлення набутого права власності в той чи інший спосіб не містив.
Згідно частини 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Станом на дату розгляду справи судом встановлено, що право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем -4 на праві приватної власності внаслідок його придбання за договором купівлі-продажу, котрий визнано в судовому порядку дійсним.
Підставою позову позивачем визначено порушення його права власності на нерухоме майно- гідротехнічні споруди ставу № 7, шляхом незаконного оформлення права комунальної власності на спірні гідроспоруди за селищною радою, а в подальшому їх відчуження відповідачу-4.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про аквакультуру" від 18.09.2012 гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.
Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19 грудня 1995 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1995 року за №466/1002 встановлено, що гідротехнічні споруди-це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
Отже, такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка є нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов`язана з землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту.
Стаття 181 Цивільного кодексу України відносить до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Метою державної реєстрації є реєстрація фактів, з якими пов`язуються виникнення, перехід або припинення речових прав.
Як зазначалося вище, речові права, зокрема, право власності за ВАТ «Тернопільський облрибкомбінат» на гідротехнічні споруди ставу № 7 в смт. Заложці, котрі є нерухомим майном позивачем не зареєстровані.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме, зокрема, право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
У відповідності до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.
З встановлених судом обставин вбачається, що ВАТ «Тернопільський облрибкомбінат» не здійснило за собою реєстрацію права власності на нерухоме майно, передане йому органом приватизації як вклад до статутного капіталу, а відтак на дату прийняття оспорюваного рішення селищною радою право власності на нерухоме майно, що належало Товариству не було підтверджено у встановленому законом порядку.
Залозецькою сільською радою прийнято рішення від 12.11.2012 за № 222 "Про питання комунальної власності", яким вирішено питання про оформлення права комунальної власності на спірне нерухоме майно- гідроспоруди ставка № 7 за Залозецькою селищною радою. Дане рішення прийнято у зв`язку з проведеною інвентаризацією гідроспоруд та їх прийняттям на баланс селищної ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі:
- відчуження власником свого майна;
- відмови власника від права власності;
- припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
- знищення майна;
- викупу пам`яток культурної спадщини;
- примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
- звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;
- реквізиції;
- конфіскації;
- припинення юридичної особи чи смерті власника.
Судом встановлено, що ні ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат», ані ПАТ «Тернопільський облрибокомбінат» не приймалися рішення та не вчинялися дії, спрямовані на відчуження гідротехнічних споруд вирощувального ставу № 7 чи припинення права власності на них в інший спосіб.
Як передбачено у ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно приписів ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно з п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
За таких обставин, рішення про оформлення права комунальної власності на нерухоме майно за Залозецькою селищною радою прийнято всупереч ст.ст. 11, 328 ЦК України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», адже за відсутності підстав для припинення права власності на гідротехнічні споруди ставу № 7 у Товариства були відсутні підстави для виникнення права комунальної власності на вказаний об`єкт у Залозецької селищної ради, відтак суд доходить висновку про незаконність прийняття відповідачем-2 рішення № 22 від 12.11.2012.
При цьому суд також враховує, що за змістом частини 3 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконком належить до виконавчих органів місцевого самоврядування, що діють за принципом розподілу повноважень у порядку і в межах, визначених цим та іншими законами.
Повноваження виконавчих органів у різних сферах регулюються главою 2 розділу II Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Згідно ч.6 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет селищної ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
Відповідно до ч.1 ст.71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження, а згідно ч.1 ст.74 цього ж Закону - несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Таким чином, виконавчий комітет Залозецької селищної ради Тернопільської області (код ЄДРПОУ: 04396437, юридична адреса: вул.Т.Шевченка, 64, смт.Залізці Зборівського району Тернопільської області, 47234) самостійно несе відповідальність за прийняті рішення в межах, наданих законом чи делегованих радою повноважень і може бути стороною у справі незалежно від надання йому статусу юридичної особи.
Що стосується вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд, проведеного 05.02.2013р. Тернопільською філією товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська", то суд відзначає наступне.
Відповідачем-3 на замовлення селищної ради було проведено аукціон з реалізації майна, що належало на праві власності Залозецькій селищній раді. Аукціон відбувся 05 лютого 2013, про що свідчить протокол №3 проведення аукціону, за результатами якого селищною радою було відчужено відповідачу-4 гідротехнічні споруди ставка № 7, до яких належить частини земляної греблі довжиною 20,0м, два водовипуски (поз. 2 та поз. 3); результати торгів ніким не оскаржені та не скасовані.
Актом, що регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації комунального майна, є Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Стаття 4 даного Закону містить виключний перелік продавців об`єктів малої приватизації, серед яких зазначено органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ст.17 Закону про малу приватизацію аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою. Уповноважена особа діє відповідно до угоди з органом приватизації. Протокол у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.
Утім, як вбачається з протоколу аукціону №3 від 05.02.2013, останній затверджено Залозецьким селищним головою Фесик Л.І., що є порушенням вищенаведених приписів закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. А тому, до відносин приватизації застосовуються положення про договір купівлі-продажу, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом.
За результатами проведеного аукціону, 05.02.2013 року укладений між Залозецькою селищною радою та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майна визнано в судовому порядку згідно рішення Зборівського районного суду від 26.03.2014 у справі № 599/310/13-ц дійсним та визнано за відповідачем-4 право власності на придбане спірне майно.
Дане рішення суду набрало чинності у встановленому порядку та стало в подальшому підставою для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав.
Між тим, з огляду на встановлений судом факт набуття Залозецькою селищною радою права власності на гідротехнічні споруди вирощувального ставу № 7 з порушенням вимог закону, результати аукціону з продажу вказаного майна, проведеного Тернопільська філією ТБ «Універсальна земельна товарна біржа «Придніпровська», котрий здійснено особою, що не мала права на його відчуження, не можна вважати дійсними.
Однак, при цьому слід врахувати, що за викладеними у цивільному законодавстві правилами, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Відповідачі-1,2,3 у поданих заявах без номеру від 12.10.2020 (вх. № 7603 від 26.10.2020) та без номеру від 24.09.2020 (вх.№6791від 30.09.2020) просили суд застосувати загальний строк позовної давності у даній справі, вказавши, що такий позивачем пропущено без поважних причин при зверненні з позовом.
Позивач ніяких причин пропуску позовної давності не навів. Натомість, з матеріалів справи слідує, що адвокатом позивача 19.03.2020 подано Залозецькій селищній раді запит щодо надання документів про оформлення права власності на спірні гідроспоруди, що вбачається з листа-відповіді № 234 від 23.04.2020.
У позовній заяві та в судових засіданнях представником позивача вказано, що йому не було відомо про існування оспорюваних рішень та про реєстрацію права власності за відповідачем-4, оскільки таке право у позивача на спірне майно виникло в період, коли право власності на гідротехнічні споруди не підлягало обов`язковій державній реєстрації. Оскільки державна реєстрація права власності на гідротехнічні споруди ставка № 7 не була проведена, то позивачу і не могло бути відомо про те, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчиняються будь-які дії щодо цього майна.
Окрім того, спірному майну присвоєно адресу без відома Товариства, тобто характеристики об`єкта нерухомого майна змінено без відома його власника, тим самим створено умови, при яких позивач не мав можливостей для отримання інформації про такі протиправні дії.
Товариство знаходиться в процесі ліквідації, про що суду надано відповідні докази, а відтак, останньому не могло бути відомо про існування даних актів.
З`ясовуючи початок перебігу строку позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, з метою визначення правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України суд зважає на таке.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Загальні положення про позовну давність та порядок її обчислення визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно було відчужено на аукціоні, відповідно оголошення про проведення аукціону було опубліковано не пізніше як за 20 календарних днів до дати проведення аукціону в місцевих друкованих виданнях та інших виданнях, визначених органами приватизації, що передбачено в ст. 15 Закону про малу приватизацію. Суд вважає, що саме з цієї дати (15.01.2013) починається перебіг строку позовної давності для вимог про визнання недійсними рішення селищної ради № 222 та Свідоцтва про право власності.
Утім, з матеріалів справи слідує, що Товариство протягом 7 років не цікавилося належним йому майном, хоча діє презумпція цивільного права про те, що власність зобов`язує.
Слід відзначити, що відомості, котрі містяться в Державних реєстрах речових прав, Єдиному реєстрі судових рішень є загальнодоступними та загальновідомими, відтак, проявивши розумну обачність, здійснюючи періодично інвентаризацію основних засобів, а також контроль за об`єктами нерухомого майна позивач мав змогу своєчасно захистити своє порушене право.
Крім того, саме позивач повинен довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності з наслідками укладення правочину щодо відчуження гідроспоруд. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо нього, бути обізнаною з його станом тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, судом також не встановлено. Враховуючи викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем загального строку позовної давності.
Щодо інших доводів та заперечень сторін спору, то суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», де Суд зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У даній справі судом надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному розумінні, а інші заперечення та доводи учасників справи не спростовують обставин, встановлених судом на підставі наявних у справі доказів та не заперечених сторонами справи.
Розподіл судових витрат.
Зважаючи на подані докази на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.4, 11, 42, 46, 47, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 216, 219, 220, 222, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено та підписано 23.11.2020.
Суддя Н.О. Андрусик
