ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 921/386/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
помічник судді за дорученням головуючого - Вівдюк М. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Тернопільський облрибкомбінат"
до 1) Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області,
2) Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області,
3) Товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська",
4) ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними результатів аукціону.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Дубовий А. М., відповідача ОСОБА_1 - Колодовський О. В.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У червні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Тернопільський облрибкомбінат" (далі - ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" та/або Товариство) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Залозецької селищної ради (далі - селищна рада), Виконавчого комітету Залозецької селищної ради, Товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська" та фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області від 12.11.2012 № 222 "Про питання комунальної власності" (далі - спірне рішення);
- скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, виданого Залозецькій селищній раді про право власності на гідроспоруди ставка № 7, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне свідоцтво);
- визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд - ставка № 7, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного Тернопільською філією Товарною біржою "Універсальна земельна товарна біржа" "Придніпровська", оформленого протоколом № 3 аукціону Залозецької селищної ради від 05.02.2013.
1.2. Позовні вимоги мотивовані порушення селищною радою та її виконавчим органом вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", зокрема, при прийнятті спірного рішення та оформленні на його підставі права комунальної власності за селищною радою на гідроспоруди ставка № 7, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки такі прийняті за відсутності документального підтвердження припинення права власності на майно ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат". Відчуження спірного майна на торгах (аукціоні), який проведено Тернопільською філією Товарною біржою "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська" позивач вважає неправомірним, оскільки майно не набуто селищною радою у власність на законних підставах, а тому результати аукціону слід визнати недійсними як такі, що порушують право власності ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" на майно, передане Товариству у процесі приватизації шляхом перетворення.
1.3. У поясненні від 12.10.2020 (вх.№ 7154 від 12.10.2020), заяві від 06.07.2020 (вх.№ 4388 від 08.07.2020), відповіді на відзив на позов від 05.08.2020 (вх.№ 5186 від 05.08.2020) позивач вказував, що спірне майно числиться за інвентарним № 212, що вбачається з пункту 68 Переліку нерухомого майна, яке передане у власність Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат" (далі - ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат"), що в свою чергу свідчить про проведення інвентаризації спірного майна відповідно до вимог Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158.
Спростовуючи доводи ОСОБА_1 , які ґрунтуються на положеннях Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 позивач стверджував, що:
- Перелік нерухомого майна є первинним документом, що підтверджує право власності товариства на спірні гідротехнічні споруди, адже на момент прийняття рішення про перетворення Державного підприємства "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у Відкрите акціонерне товариство діюче законодавство України не передбачало обов`язкової реєстрації права власності на гідротехнічні споруди; відповідна державна реєстрація права власності на нерухоме майно передбачена лише Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5;
- правове регулювання процедури набуття та підтвердження права власності ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" не могло здійснюватися згідно Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 № 1450 (далі - Порядок № 1450), оскільки такий не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, обов`язковість реєстрації якого визначено Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" № 493/92. У зв`язку з цим вважає, що Порядок № 1450 не є нормативно-правовим актом, яким було врегульовано правовідносини щодо права власності товариств, утворених шляхом перетворення державних підприємств у відповідні господарські товариства в ході приватизації;
- виключно акт приймання-передачі нерухомого майна не може бути безумовною правовстановлюючою підставою набуття права власності товариства відповідно до Порядку №1450, що додатково випливає із змісту службової записки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 03.03.2011.
Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач звертав увагу, що за вимогами про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та виданих на його підставі Свідоцтва про право власності, таку заяву може подавати лише сторона, до якої відповідні вимоги спрямовано; ОСОБА_1 не відповідає за пред`явленим позовом у цій частині, а тому не може подавати заяву про застосування в цій частині наслідків спливу позовної давності. Також позивач вказував, що матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення позивача про прийняття спірного рішення, тому вважаючи себе законним власником спірного майна, позивач не міг припускати про порушення його майнових прав на спірне майно.
1.4. Залозецька селищна рада Зборівського району Тернопільської області відзиву на позов не надала. Натомість 26.10.2020 від неї надійшла заява від 23.10.2020 про застосування наслідків пропуску позовної давності, з посиланням на те, що при умові підставності тверджень позивача щодо належності ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" спірного майна, проявивши розумну обачність Товариство не могло не дізнатися про порушення своїх прав з 12.11.2012 - у частині прийняття спірного рішення та з 14.01.2015 - у частині реєстрації права власності на гідротехнічні споруди ставка № 7 за ОСОБА_1 . Проте з позовною заявою Товариство звернулося лише в червні 2020 року, тобто з порушенням позовної давності. Просила суд відмовити у задоволенні позову.
1.5. ОСОБА_1 у поданих відзиві на позов від 29.07.2020 (вх.№ 4932 від 29.07.2020), запереченнях від 24.09.2020 (вх.№ 6791 від 30.09.2020) проти позову заперечив, вважаючи, що доводи стосовно набуття права власності на спірні гідротехнічні споруди не підтверджені документально позивачем, тому його право власності не є порушеним. Зокрема зазначав, що відповідно до пункту 1 наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Тернопільській області від 24.03.2011 № 88 із змісту наказу від 12.10.1998 № 1009 було виключено речення "передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається)". Оскільки рішення про приватизацію Державного підприємства "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" не містить переліку майна, яке підлягало приватизації, тому долучений до матеріалів справи дублікат Переліку нерухомого майна, датований 13.08.2010, не може вважатися правовстановлюючим документом, що свідчить про набуття позивачем права власності на майно, що в ньому значиться. Вважає, що право власності позивача може підтверджуватися лише актом прийому-передачі. При цьому посилається на:
- розділ 2 Порядку № 1450, який був чинним станом на момент перетворення Державного підприємства "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у ВАТ та прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області наказу № 1099, де в пункті 2.1 визначено, що невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток № 1);
- лист Фонду державного майна України № 10-33-22032 (отримано 29.10.2020), яким додатково підтверджено чинність Порядку № 1450 на момент прийняття рішення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області про перетворення державного підприємства;
- Акт прийому-передачі спірного майна позивачем не надано суду і такий у Товариства відсутній, що підтверджено в судовому засіданні останнім;
- посилання позивача на відсутність обов`язку здійснити державну реєстрацію права власності на спірне майно в момент його виникнення є безпідставним, оскільки Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 визначалося, що державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності (п. 1.6 Інструкції). Окрім того, звертає увагу на недоведеність позивачем обставин того, що про порушення його майнових прав він не міг дізнатися впродовж 2012- 2015 років, та що строк позовної давності пропущено з поважних причин. Просив в задоволенні позову відмовити.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2020 у справі № 921/386/20 (суддя Андрусик Н. О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, у зв`язку з пропуском позовної давності.
2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що:
- ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на законних підставах набуто право власності на вирощувальний став № 7;
- ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", ані ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" не приймалися рішення та не вчинялися дії, спрямовані на відчуження гідротехнічних споруд вирощувального ставу № 7 чи припинення права власності на них в інший спосіб;
- спірне рішення про оформлення права комунальної власності на нерухоме майно за селищною радою прийнято всупереч положень статті 11, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", адже за відсутності підстав для припинення права власності на гідротехнічні споруди ставу № 7 у Товариства, були відсутні підстави для виникнення права комунальної власності на зазначений об`єкт у Залозецької селищної ради, відтак суд дійшов висновку про незаконність прийняття спірного рішення від 12.11.2012 № 22;
- виконавчий комітет Залозецької селищної ради Тернопільської області самостійно несе відповідальність за прийняті рішення в межах, наданих законом чи делегованих радою повноважень і може бути стороною у справі незалежно від надання йому статусу юридичної особи;
- з огляду на встановлений судом факт набуття Залозецькою селищною радою права власності на гідротехнічні споруди вирощувального ставу № 7 з порушенням вимог закону, результати аукціону з продажу вказаного майна, проведеного Тернопільська філією товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська", який здійснено особою, що не мала права на його відчуження, не можна вважати дійсними;
- водночас посилаючись на положення 261, 267 ЦК України місцевий господарський суд наголосив, що як убачається з матеріалів справи, спірне майно було відчужено на аукціоні, відповідно оголошення про проведення аукціону було опубліковано не пізніше як за 20 календарних днів до дати проведення аукціону в місцевих друкованих виданнях та інших виданнях, визначених органами приватизації, що передбачено в статті 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Суд зазначив, що саме з цієї дати (15.01.2013) починається перебіг строку позовної давності для вимог про визнання недійсними спірних рішення та свідоцтва. Утім, з матеріалів справи слідує, що Товариство протягом 7 років не цікавилося належним йому майном, хоча діє презумпція цивільного права про те, що власність зобов`язує. Слід відзначити, що відомості, котрі містяться в Державних реєстрах речових прав, Єдиному реєстрі судових рішень є загальнодоступними та загальновідомими, відтак, проявивши розумну обачність, здійснюючи періодично інвентаризацію основних засобів, а також контроль за об`єктами нерухомого майна позивач мав змогу своєчасно захистити своє порушене право. Крім того, саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності з наслідками укладення правочину щодо відчуження гідроспоруд. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо нього, бути обізнаною з його станом тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду. Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, судом також не встановлено. Ураховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про пропуск позивачем загального строку позовної давності.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (Скрипчук О. С. - головуючий, судді Кордюк Г. Т., Мирутенко О. Л.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2020 у справі № 921/386/20 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області від 12.11.2012 № 222 "Про питання комунальної власності"; скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, видане Залозецькій селищній раді про право власності на гідроспоруди ставка № 7, розташовані за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсними результати аукціону з продажу гідротехнічних споруд - ставка № 7, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, проведеного Тернопільською філією товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа" "Придніпровська", оформленого протоколом № 3 аукціону Залозецької селищної ради від 05.02.2013.
2.4. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд виходив з такого:
- у ході перетворення ДП "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", останньому органом приватизації було передано до Статутного фонду ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема по Рибгоспу "Заложці", вирощувальний став № 7 за інвентарним № 212, що вбачається з Переліку нерухомого майна, що передане у власність ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" від 13.08.2010. Зазначений доказ суд визнав належним в розумінні положень статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо підтвердження факту набуття спірного майна Товариством у власність;
- спірне рішення, яким було вирішено оформити право комунальної власності на нерухоме майно за Залозецькою селищною радою прийнято всупереч положень статей 11, 328 ЦК України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", адже, спірне майно не вибуло із власності позивача. А відтак, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення підлягають задоволенню;
- позовні вимоги про скасування спірного свідоцтва також, підлягають до задоволення, оскільки є похідними позовним вимогам про визнання незаконним та скасування рішення;
- з огляду на встановлений судом факт набуття Залозецькою селищною радою права власності на гідротехнічні споруди вирощувального ставу № 7, з порушенням вимог закону, результати аукціону з продажу вказаного майна, який проведено не органом приватизації, є недійсними;
- стосовно позовної давності суд апеляційної інстанції зазначив, що публікація про проведення аукціону була здійснена тільки в газеті "Моя газета", без опублікування в інших засобах, встановлених у Законі України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що не відповідає вимогам статті 15 цього Закону. За таких обставин враховуючи те, що публікація про проведення спірного аукціону була здійснена з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", не можна вважати, що саме з дати 15.01.2013 (останній день для подання публікації про аукціон) починається перебіг строку позовної давності для вимог про визнання недійсними спірних рішення та свідоцтва. Позиція суду першої інстанції про вільний доступ до інформації щодо речових прав, що надавало позивачу можливість бути обізнаним про прийняте рішення спростовується тим, що спірному майну присвоєно адресу без відома позивача, тобто характеристики об`єкта нерухомого майна змінено без відома його власника, тим самим створено умови, при яких позивач не мав можливостей для отримання відповідної інформації. З матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення свого права щодо розпорядження Залозецькою селищною радою його майном із листа-відповіді Залозецької селищної ради від 23.04.2020 № 234 на запит адвоката позивача від 19.03.2020 про надання документів про оформлення права власності на спірні гідроспоруди. Матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що позивач міг дізнатись про порушення свого права раніше, ніж після отримання листа відповіді. Отже, слід вважати, що позивач звернувся до суду у цій справ 11.06.2020 у межах позовної давності.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2020 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 921/386/20, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 повністю, змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2020 про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованість та недоведеністю.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.3. Так, скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення Порядку № 1450, Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 02.03.1993 № 158 та статті 128 ЦК УРСР, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 902/386/16 (постанова від 26.07.2018) та № 910/6093/17 (постанова від 22.03.2018).
Крім цього, скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення статті 261 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018) та Верховним Судом у справі № 10/Б-743 (постанова від 09.04.2020).
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, ВАТ "Тернопільський рибокомбінат" створене у процесі приватизації за ініціативою Фонду держмайна України, шляхом перетворення Державного підприємства "Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату". Приватизація проводилася в порядку, передбаченому Законами України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992, "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 та Положенням про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Міністерством рибного господарства України від 11.10.1996 № 1218/174.
Згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 12.10.1998 № 1009 "Про перетворення Державного підприємства "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у Відкрите акціонерне товариство "Тернопільський "Облрибокомбінат", яким, зокрема, затверджено Статут товариства та передано до статутного фонду нерухоме майно згідно Акта-передачі.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 04.03.2011 № 88 "Про внесення змін до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 12.10.1998 № 1009"б, з урахуванням Службової записки відділу оцінки майна та відділу правового забезпечення та кадрової роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 03.03.2011, внесено зміни до Наказу № 1009, зокрема, із пункту 2 виключено друге речення такого змісту: "Передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається)".
Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" від 11.03.2011, оформленого протоколом № 1, вирішено змінити тип та найменування ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат".
Як зазначає позивач, у ході перетворення ДП "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", йому було передано ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема по Рибгоспу "Заложці", вирощувальний став № 7 за інвентарним № 212. На підтвердження набуття права власності на спірні гідротехнічні споруди позивачем долучено до матеріалів справи Перелік нерухомого майна, що передане у власність ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат".
Також, судами встановлено, що рішенням Залозецької селищної ради від 10.06.2005 № 73 "Про надання ставків в оренду" погоджено надати в оренду громадянину Вигилюку П. І. терміном на 10 років, з правом першочергового поновлення договору оренди, ставки № 7, 8 загальною площею 25,1144 га за рахунок земель водного фонду селищної ради.
Розпорядженням голови Зборівської районної адміністрації від 30.06.2005 № 300 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок водного фонду на території Залозецької селищної ради" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду на території Залозецької селищної ради в оренду на 10 років громадянину ОСОБА_1 .
У подальшому 01.01.2006 між Зборівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 25,1144 га за рахунок земель запасу Залозецької селищної ради, в тому числі під ставком - 23,5337 га, гідротехнічними спорудами - 1,5807 га, прибережна смуга -1,5807 га. Термін оренди - 10 років. Даний договір зареєстрований Зборівським відділом Тернопільської регіональної філії центру ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 13.03.2006 № 040664900501.
Також, 08.02.2008 між Зборівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди водного об`єкта (ставка) площею 23,5337 га, який знаходиться за адресою: Тернопільська область, Зборівський район, смт. Залізці Залозецької селищної ради. Термін оренди 10 років. Додатковою угодою від 05.02.2018 № 2 внесено зміни до договору оренди водного об`єкта (ставка) від 08.02.2008 та змінено орендодавця з Зборівської районної державної адміністрації на Тернопільську обласну державну адміністрацію.
Виконавчим комітетом Залозецької селищної ради прийнято спірне рішення від 12.11.2012 № 222 "Про питання комунальної власності", яким вирішено оформити право комунальної власності за Залозецькою селищною радою на гідроспоруди ставка № 7, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 спірного рішення) та доручено Зборівському районному бюро технічної інвентаризації зареєструвати дані гідроспоруди.
На виконання зазначеного рішення, 20.12.2012 Залозецькою селищною радою отримано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого здійснено реєстрацію права комунальної власності на гідроспоруди ставка № 7, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з водовипуску № 1, водовипуску № 2, водовипуску № 3 та греблі № 4.
Як убачається з матеріалів справи, 05.02.2013 відбувся аукціон з продажу комунального майна, об`єктом якого був лот № 3, до складу якого увійшли гідротехнічні споруди ставка № 7, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (частина земляної греблі довжиною 20,0 м, водовипуск (поз.2), водовипуск (поз. 3)). Організатором аукціону, на підставі договору доручення від 10.01.2013 № 10/01/2013, виступала Тернопільська філія Товарної біржі №Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська". Відповідно до Протоколу аукціону від 05.02.2013 № 3 переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 20 715,20 грн. Того ж дня, протокол аукціону № 3 затверджено Залозецьким сільським головою Фесиком Л. І.
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 у справі № 599/310/13-ц, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.09.2014, визнано дійсним договір купівлі-продажу гідротехнічних споруд ставка № 7, розташованих по АДРЕСА_1 , який було укладено 05.02.2013 між Залозецькою селищною радою та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на гідротехнічні споруди ставка № 7, зокрема водовипуск (поз.2), водовипуску (поз.3), земляна гребля (поз.4), довжиною 20,0 м., розташовані на адресою АДРЕСА_1 з посиланням на положення частини 2 статті 220 ЦК України.
Судове рішення у цивільній справі № 599/310/13-ц не оскаржувалося та набрало законної сили у встановленому законом порядку.
29.12.2014 ОСОБА_1 виготовлено Технічний паспорт на гідротехнічні споруди ставка № 7 (адреса: АДРЕСА_1), згідно якого придбані гідроспоруди включають два водовипуски з металевими трубами та дві земляні насипні греблі, довжиною 20 метрів та 10 метрів.
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 14.01.2015 державним реєстратором Зборівського районного управління юстиції Кавецькою О. Б. здійснено державну реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на гідротехнічні споруди ставка № 7, зокрема залізобетонний водовипуск з металічною трубою (поз. 2), залізобетонний водовипуск з металічною трубою (поз.3), земляну греблю (поз.4), довжиною 20,0 м, за адресою: АДРЕСА_1, Зборівського району, Тернопільської області, здійснено (номер запису про право власності 8431484, реєстраційний номер нерухомості 553071761226, номер об`єкта в РПВН 38713100).
Підставою виникнення права власності та здійснення його державної реєстрації державним реєстратором визначено рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 та ухвалу від 04.09.2014 у справі № 599/310/13-ц.
ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" вважаючи незаконними дії селищної ради в особі її виконавчого комітету по прийняттю спірного рішення та оформленню права комунальної власності за селищною радою на спірне нерухоме майно (гідроспоруди ставка № 7), оскільки спірні об`єкти є власністю позивача, зазначаючи що відповідачами порушено право власності ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" на гідротехнічні споруди ставка № 7, звернувся до суду за захистом права власності.
Як стверджує позивач підставою набуття права власності Товариства на спірні гідротехнічні споруди ставка № 7 є Перелік майна, що передане у власність ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", дублікат якого долучено до матеріалів справи і згідно якого по рибгоспу "Заложці" під № 68 значиться вирощувальний став № 7 (інвентарний № 212).
Крім цього, судами установлено, що з 31.08.2015 ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" перебуває в процесі припинення за рішенням загальних зборів акціонерів, що вбачається з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань № 25137672 від 17.02.2020, № 1006800900 від 22.06.2020. На даний час триває ліквідаційна процедура ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат", у ході якої проведено інвентаризацію майна ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" та встановлено, що власником гідротехнічних споруд вирощувального ставу № 7 є інша особа - громадянин ОСОБА_1 .
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Скаржник у своїй касаційній скарзі посилається, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення Порядку № 1450, Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 02.03.1993 № 158 та статті 128 ЦК УРСР, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 902/386/16 (постанова від 26.07.2018) та № 910/6093/17 (постанова від 22.03.2018).
Дослідивши зазначені доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд відхиляє їх з огляду на таке.
У справі № 902/386/16 Відкрите акціонерне товариство "Агротранстехсервіс" звернулося до Господарського суду Вінницької області позов до Приватного підприємства "Виробничо-торгова фірма "Агропромселбуд" про (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) визнання права власності на 99/100 майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Соснова, 17, с. Зарванці, Вінницький район та витребування у Фізичної особи-підприємця Мріщука О. П. та Приватного підприємства "Виробничо- торгова фірма "Агропромселбуд" на користь Відкритого акціонерного товариства "Агротранстехсервіс" цілісного майнового комплексу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що цілісний майновий комплекс поза волею Відкритого акціонерного товариства "Агротранстехсервіс" вибув із володіння юридичної особи внаслідок: підписання підробленого договору купівлі-продажу, за яким не здійснювалась поставка товарів, видачі векселю про здійснення розрахунків за цим договором, незаконного порушення провадження у справі про банкрутство, протиправного продажу нерухомого майна, яке неодноразово у подальшому відчужувалося Фізичною особою-підприємцем Малиновським В. В. При цьому, у подальшому на підставі судового рішення за Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віктор" зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс, який продано Приватному підприємству "Виробничо-торгова фірма "Агропромселбуд" та передано в іпотеку Публічному акціонерному товариству "Банк "Хрещатик". На підставі виконавчого напису нотаріуса звернуто стягнення на об`єкт нерухомого майна, в рамках виконавчого провадження, з прилюдних торгів, цілісний майновий комплекс придбано Фізичною особою-підприємцем Мріщуком О. П. Ураховуючи, що провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Агротранстехсервіс" припинено, скасовано судове рішення на підставі якого майно вибуло із володіння власника, позивач просив визнати право власності та витребувати цілісний майновий комплекс у Фізичної особи-підприємця Мріщука О. П. та Приватного підприємства "Виробничо-торгова фірма "Агропромселбуд", за якими зареєстровано право спільної часткової власності на нерухоме майно.
У справі № 910/6093/17 Публічне акціонерне товариство "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" просило визнати недійсним пункт 3 Переліку нерухомого майна, що передається у власність Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", що є додатком до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі-відповідач) від 12.07.1999 № 411 стосовно адмінбудинку за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6, з моменту прийняття даного наказу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним пунктом наказу відповідач включив належну позивачу на праві власності будівлю, як внесок до статутного фонду Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", чим порушив права позивача. Також позивач посилався на те, що у будівлі, розташованій за адресою: м. Київ, вул. Суворова (Михайла Омеляновича-Павленка), 4/6, окрім позивача, ще з 90-х років розташовується Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", з якою у позивача неодноразово виникали конфлікти з приводу використання нежилих приміщень та комунікацій вищевказаної будівлі.
Таким чином, зазначені постанови свідчать, що предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справах № 902/389/16 та № 910/6093/17 є відмінними від предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та обставин у справі № 921/386/20, правовідносини у цих справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.
Крім цього, скаржником у касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення статті 261 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018) та Верховним Судом у справі № 10/Б-743 (постанова від 09.04.2020).
Верховний Суд установив, що зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 907/50/16, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, убачається, що Велика Палата Верховного Суду переглядаючи судові рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності виклала правовий висновок щодо застосування положень статей 256, 261 ЦК України, а саме: "За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18). Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше".
Крім цього, Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Зубик Юлії Зіновіївни до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у межах провадження у справі № 10/Б-743 за заявою Державної податкової інспекції у Теребовлянському район до Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів" про банкрутство.
У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що: "Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше ".
Проте, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 921/386/20, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду у справі № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018) та Верховним Судом у справі № 10/Б-743 (постанова від 09.04.2020), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Верховний Суд наголошує, що саме по собі застосування положень статті 261 ЦК України у наведених скаржником постановах, також не дає підстав для висновку про подібність таких правовідносин до справи, яка переглядається, адже відповідна оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування або навпаки позовної давності, здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи.
Виходячи з викладено, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.
5.3. Проте, колегія суддів наголошує, що діяльність Верховного Суду серед іншого полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень.
Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Колегія судді вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 ГПК України).
З огляду на положення статті 4 ГПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Положеннями статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18, яку оприлюднено після подання касаційної скарги у цій справі та висновки, викладені у пункті 47 якої, необхідно врахувати під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Проте, у справі № 921/386/20, яка переглядається, суди не з`ясували питання чи визнання незаконним і скасування оскаржуваного рішення та свідоцтва відновить права позивача та чи призведе до реального й ефективного захисту прав позивача; чи може такий обраний позивачем спосіб захисту розв`язати спір щодо захисту права власності на нерухоме майно (гідроспоруди), які, як зазначає сам позивач, передано у власність іншій особі ОСОБА_1 , з урахуванням, у тому числі, встановлених судами обставин щодо здійснення державної реєстрації державним реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_1 на підставі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 та ухвалу від 04.09.2014 у справі № 599/310/13-ц та інших обставин.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постановлені у справі № 921/386/20 судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
6.2. Згідно зі статтею 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Ураховуючи наведене, беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
6.4. Під час нового розгляду суд повинен урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 921/386/20 скасувати, а справу № 921/386/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ
