ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» жовтня 2020 року
м. Харків
справа № 643/4968/20
провадження № 22ц/818/4878/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Центр надання адміністративних послуг Харківської міської ради,
треті особи - Харківський апеляційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року в складі судді Майстренко О.М.
в с т а н о в и в:
У березні 2020 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 , на її ім`я; звільнити його від сплати судового збору або відстрочити сплату судового збору.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 , Центру надання адміністративних послуг Харківської міської ради, треті особи: Харківський апеляційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 ; зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Харківської міської ради скасувати реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_2 . Також позивач уточнив клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати.
01 квітня 2020 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, у якій просив заборонити операторам зв`язку «Київстар», «Водафон», Товариству з обмеженою відповідальністю «Тримоб», Товариству з обмеженою відповідальністю «Воля кабель», «Макснет», групі компаній під торгівельною маркою «Тріолан» надання послуг зв`язку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , мешканцям квартир №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 його будинку, та обслуговування його втраченого телефону НОМЕР_3 (SONY), а Головному управлінню Національної поліції в Харківській області та Управлінню Служби безпеки України в Харківській області заборонити експлуатацію спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації у будинках № № 195-Д, 195, 195-Г, 191, 191-А, 276, по АДРЕСА_2 .
Просив звільнити його від сплати судового збору або відстрочити сплату судового збору, оскільки у нього відсутні кошти на його оплату. Вказав, що у 2019 році отримав дохід у розмірі лише 3000,00 грн, грошових заощаджень він не має.
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.
Не погоджуючись з ухвалою судді Ярмола О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив направити клопотання про визначення підсудності до Верховного Суду; ухвалу судді скасувати та постановити нову, якою відкрити провадження по заяві про забезпечення позову та направити справу до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції незаконно не задовольнив його клопотання про звільнення від сплати судового збору за наявності підстав для цього, оскільки сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5% від отриманого ним доходу за попередній рік.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, ухвалу судді скасувати.
Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що подана ОСОБА_1 заява не підписана у визначений законом спосіб, зокрема, електронним підписом, а також, що заявником не сплачено судовий збір, та підстав для відстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати немає.
Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їйконституцієюабо законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також устатті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та встатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вимоги до форми та змісту заяви про забезпечення позову визначені статтею 151 ЦПК України.
Зокрема, частинами 1 та 6 цієї статті передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1)найменування суду,до якогоподається заява; 2)повне найменування(дляюридичних осіб)або ім`я(прізвище,ім`я тапо батькові-для фізичнихосіб)заявника,його місцезнаходження(дляюридичних осіб)або місцепроживання чиперебування (дляфізичних осіб),поштові індекси,ідентифікаційний кодюридичної особив Єдиномудержавному реєстріпідприємств іорганізацій України,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків(дляфізичних осіб)за йогонаявності абономер ісерію паспортадля фізичнихосіб -громадян України,номери засобівзв`язку таадресу електронноїпошти,за наявності; 3)предмет позовута обґрунтуваннянеобхідності забезпеченняпозову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5)ціну позову,про забезпеченняякого проситьзаявник; 6)пропозиції заявникащодо зустрічногозабезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Згідно частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі, з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно доЗакону України«Про електронні довірчі послуги».
Як вбачається з заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 01 квітня 2020 року, вона сформована за допомогою системи «Електронний суд».
Частиною 5 статті 43 ЦПК України передбачено, що документи (в тому числі, процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, у підпункті 15.15 підпункту 15 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи було опубліковано Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» №229 (6984) 01 грудня 2018 року.
У подальшому, у газеті «Голос України» (№42 (7048) від 01 березня 2019 року) опубліковано повідомлення Державної судової адміністрації України, згідно якого (відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2019 року №624/0/15-19 та враховуючи результати обговорення з судами, іншими органами та установами системи правосуддя питання необхідності відтермінування початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), Державна судова адміністрація України повідомила про відкликання оголошення, опублікованого в газеті «Голос України» (№229 (6984) від 01 грудня 2018 року).
Разом з тим, Наказом Державної судової адміністрації України від 22 грудня2018 року №628 запроваджено тестову експлуатацію підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, під час якої місцеві та апеляційні суди у ході тестового режиму експлуатації підсистеми зобов`язано дотримуватись вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженогорішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30у відповідній редакції (далі - Положення №30).
Так, відповідно до пункту 2.3 рішення Ради суддів України від 12 квітня 2018 року №16 передбачено, що ряд норм Положення №30, в тому числі, і розділ XI (Підсистема «Електронний суд»), набирають чинності та можуть використовуватись у тестовому режимі виключно для судів, визначених пілотними згідно з відповідним наказом Державної судової адміністрації України.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14, 16 пункту 1 Положення, електронний документ - оригінал електронного документу з обов`язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі, з електронним цифровим підписом автора. ЕЦП - електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. ЕЦП використовується в автоматизованій системі документообігу суду для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо).
Для проекту будь-якого електронного документу, створеного в підсистемі електронного суду на всіх стадіях його формування забезпечується конфіденційність його змісту за допомогою шифрування із використанням ЕЦП автора проекту. Осіб, допущених до інформації, що захищається, визначає автор документу. З моменту переведення документу у стан «Оригінал» такий документ втрачає статус конфіденційного і перелік осіб, допущених до його змісту визначає адміністратор відповідно до вимог законодавства (пункт 5 розділу ХІ Положення). Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі ЕД (електронний документ) та ЕКПД (електронна копія паперового документу). Суди та органи системи правосуддя приймають подані електронні документи як оригінали документів, а електронні копії паперових документів, як завірені копії оригіналів документів та можуть вимагати надання їх оригіналів для перевірки (пункт 6 розділу ХІ Положення №30).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.
Відповідно до пункту 14 розділу XI Положення №30 всі електронні документи, що надходять до суду, автоматично розмішуються у відповідному реєстрі електронної кореспонденції автоматизованої системи документообігу суду. Їхня реєстрація здійснюється за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними відповідними інструкціями з діловодства.
Отже, відповідно до пункту 1 Розділу ХІ Положення №30 з 22 грудня 2018 року у всіх місцевих та апеляційних судах обмін електронними документами між судом, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми «Електронний суд». Учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи (пункт 2 Розділу ХІ Положення №30).
Електронний кабінет - захищений веб-сервіс, за допомогою якого забезпечується взаємодія авторизованого користувача з автоматизованою системою документообігу суду у режимі реального часу. Порядок реєстрації та роботи з електронним кабінетом встановлюється адміністратором (пункт 15 частини першої Розділу ІІ Положення №30).
Згідно з вимогами розділу XI Положення №30 обмін процесуальними документами в електронній формі повинен здійснюватися з офіційних електронних адрес (Електронних кабінетів), які вони мають створити в підсистемі «Електронний суд», розміщеній за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua.
Таким чином, відсутність факту початку повноцінного функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не може бути перешкодою для роботи її підсистеми «Електронний суд» та відповідно, права особи на подання процесуальних документів через цю підсистему в електронній формі.
Альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документу через Електронний кабінет.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №420/1096/19, від 20 липня 2020 року у справі №910/1386/20.
У заяві ОСОБА_1 про забезпечення позову зазначено, що документ сформований у системі «Електронний суд» 01 квітня 2020 року, у графі «Підпис» зазначено прізвище, ім`я, по батькові заявника.
З огляду на те, що подання документу через систему «Електронний суд» без використання власного електронного цифрового підпису неможливо, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заява ОСОБА_1 не містить належного підпису особи, яка її подає.
Також, судова колегія вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про відстрочення чи звільнення від сплати судового збору та повернення його заяви про забезпечення позову у зв`язку з несплатою судового збору, виходячи з наступного.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Національне законодавство передбачило процедуру, яка дозволяє реалізувати особам право на доступ до правосуддя, навіть за умови відсутності у них фінансової можливості сплатити судовий збір.
Відповідно до частини 1статті 136 ЦПК Українитапункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір»,враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору та звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
ВимогиЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 452/2631/17, провадження № 61-34825св18.
Звільнення від сплати або відстрочення сплати судового збору є правом суду, а відповідне клопотання розглядається з урахуванням визначених стороною обставин та доказів, які підтверджують ці обставини.
На підтвердження своїх доводів щодо скрутного майнового стану ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 19 березня 2020 року, з якої вбачається, що у першому кварталі 2019 року ним отримано дохід у розмірі 1000,00 грн (дивіденди), у другому кварталі 2019 року 1500,00 грн (дивіденди), у третьому кварталі 2019 року 500,00 грн (дивіденди), у четвертому кварталі 2019 року 9,00 грн (дохід у вигляді боргу), а також копію відповіді Головного управління ДПС у Харківській області від 17 квітня 2020 року, з якої вбачається, що у нього відкритий один рахунок у Акціонерному товаристві «Альфа-Банк», та копію виписки Акціонерного товариства «Альфа-банк» від 21 квітня 2020 року, згідно якої кошти на рахунку ОСОБА_1 відсутні (а. с. 10, 63-64).
Згідно підпункту 4 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні фізичною особою заяви про забезпечення позову підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подачу заяви про забезпечення позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 420,40 грн, що перевищує 5% доходу позивача за попередній рік (3000 х 5 /100 = 150).
Даних щодо наявності у заявника інших доходів та їх розміру, заощаджень, коштів на банківських рахунках тощо матеріали справи не містять.
Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо його майнового стану, який не дозволяє сплатити судовий збір у передбаченому законом розмірі, та не оцінив співмірність розміру судового збору, що підлягає сплаті, доходам заявника.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо повернення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову є передчасним.
За таких умов, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Разом з тим, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо постановлення ухвали про відкриття провадження по заяві про забезпечення позову задоволенню не підлягають, оскільки заява про забезпечення позову має бути розглянута тим судом, до якого вона подана, отже, зазначені дії належать до компетенції суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції в силу вимог пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України має лише повноваження щодо скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо направлення клопотання про визначення підсудності до Верховного Суду судова колегія відхиляє, адже ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року відмовлено у визначенні підсудності справи, оскільки Харківський апеляційний суд є третьою особою, а не відповідачем у справі.
Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, та наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст.367, 368,п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року.
