У Х В А Л А
29 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 462/5368/16-ц
Провадження № 14-143цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») про визнання договору поруки припиненим.
Позов мотивовано тим, що 23 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», було укладено кредитний договір, згідно з пунктом 1.1 якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 45 000,00 доларів США зі сплатою 11,2 % річних. Термін користування кредитом - з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.
У забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 23 листопада 2006 року між АТ «Індустріально-експортний банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (поручитель) зобов`язався відповідати перед банком за зобов`язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору в повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотками за кредит, а також штрафів та пені, в строк та на умовах, обумовлених кредитним договором.
25 серпня 2011 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23 листопада 2006 року. Згідно з пунктом 3 цього договору пункт 1.4. кредитного договору викладено в наступній редакції: «за користування кредитом позичальник сплачує щомісячну процентну винагороду за користування кредитом, а саме за період з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року включно за ставкою 10 % річних; починаючи з 25 серпня 2012 року за ставкою 11,69 % річних».
Позивач вважав, що указаний договір про внесення змін та доповнень було укладено кредитором та позичальником без повідомлення та погодження з ним, як поручителем, та містить в собі збільшення обсягу його відповідальності.
ОСОБА_1 посилаючись на частину першу статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка передбачає, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, просив визнати договір поруки від 23 листопада 2006 року припиненим.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненим договір поруки, укладений 23 листопада 2006 року між АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішення судів мотивовано тим, що порука є припиненою з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, оскільки банк уклав з позичальником зміни до кредитного договору, про які поручитель не був належним чином повідомлений, що зумовило збільшення обсягу відповідальності поручителя.
У вересні 2019 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з пунктом 1.1. кредитного договору позичальник сплачує комісійну винагороду щомісячно, за управління фінансовим кредитом у розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості за кредитом. Договором від 25 серпня 2011 року було виключено положення про обов`язковість сплати щомісячної комісійної винагороди у розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості. Обов`язковою умовою для припинення поруки є те, що у зв`язку з внесенням змін до основного зобов`язання обсяг відповідальності поручителя збільшився в сукупності. Таким чином, вищезазначена зміна договору не збільшує обсягу відповідальності поручителя.
У листопаді 2019 року від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, у яких останній вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а ухвалені судові рішення такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У поясненнях заявник зазначав, що суди правильно виходили із того, що умови договору поруки не передбачають права банку в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку за користування кредитом без згоди поручителя. Зміна процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором. Нарахування щомісячної комісії у кредитному договорі від 23 листопада 2006 року за управління фінансовим кредитом у розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості за кредитом є незаконним та тягне за собою нікчемність цієї умови у даному кредитному договорі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки припиненим.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11 зроблено висновок, що «у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов`язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України). Суд обґрунтовано виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним. Разом з тим, помилковим є висновок суду про те, що право поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу. Таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18), від якої колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просить відступити, зазначено, що «…за таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителів, а також про задоволення позову поручителя про визнання припиненою поруки за договором поруки від 23 березня 2011 року».
Проте у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц (провадження № 14-374цс19) вказано, що «згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим».
При цьому, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, зроблених в постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, та Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18).
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що не може бути застосований до різних висновків Верховного Суду України/Великої Палати Верховного Суду підхід такий же як для вирішення темпоральної колізії норм, що має застосовуватися норма, яка прийнята остання. Оскільки будь-яких законодавчих та доктринальних передумов для цього немає. Більш того, якщо б існувала як теоретична, так і практична можливість для його застосування, то вочевидь не виникала б проблема неоднакової судової практики, тому що потрібно було б керуватися останнім висновком.
З огляду на це колегія суддів вважала, що ефективним способом захисту поручителя є саме вимога про визнання поруки припиненою, а не визнання договору поруки припиненим. Тому колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладенихв постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18).
Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справу слід розглядати в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Ураховуючи наведене та керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402, 403, 404, ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання договору поруки припиненим.
2. Призначити справу № 462/5368/16-ц до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження на 13 жовтня 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
Т.О. Анцупова В.С. Князєв
В.В. Британчук Л.М. Лобойко
Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
М.І. Гриців В.В. Пророк
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
О.С. Золотніков
