УХВАЛА
30 вересня 2020 року
Київ
справа №9901/306/20
адміністративне провадження №П/9901/306/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої ради правосуддя - про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - ВККС, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) - з вимогами:
- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 жовтня 2018 року №1835/ко-18;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України прийняти рішення за наслідками пройденого суддею ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 лютого 2018 року №20/зп-18);
- стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1100000 (один мільйон сто тисяч) гривень.
Ухвалою від 22 вересня 2020 року Верховний Суд залишив зазначену позовну заяву без руху, надавши позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом приведення змісту позовних вимог у відповідність до складу учасників справи.
На виконання вимог указаної ухвали позивачка 25 вересня 2020 року подала до Верховного Суду уточнену редакцію адміністративного позову, в якому зміст позовних вимог викладено таким чином:
- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 жовтня 2018 року №1835/ко-18;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України прийняти рішення за наслідками пройденого суддею ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 лютого 2018 року №20/зп-18);
- стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1100000 (один мільйон сто тисяч) гривень.
Таким чином, позовна заява приведена у відповідність до вимог статей 160 і 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Вирішуючи, чи не існує інших перешкод для відкриття провадження у справі, Суд виходить з такого.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів Судом з`ясовано, що постановою Верховної Ради України від 21 червня 2012 року №5010-VІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Львівського апеляційного господарського суду.
Рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, позивачки.
Рішенням ВККС від 17 жовтня 2018 року №1835/ко-18 визначено, що суддя Львівського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 648,9 бала, в зв`язку з чим її визнано такою, що не відповідає займаній посаді.
Рішенням ВРП від 18 серпня 2020 року №2403/0/15-20 відмовлено у задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного господарського суду.
Рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року №1835/ко-18 позивач уважає необґрунтованим та таким, що ухвалене із порушенням законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 лютого 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно зі статтею 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: <…> рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Відповідно до частини другої, четвертої статті 84 Закону №1402-VIII за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
Відповідно до частин першої, другої статті 88 Закону №1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною третьою статті 88 Закону №1402-VIII передбачено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону №1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Предметом цього позову є рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року №1835/ко-18, у якому ВККС, окрім іншого, висловила рекомендацію звільнити позивачку з посади судді у зв`язку зі встановленою невідповідністю займаній посаді.
Якщо врахувати положення частини восьмої статті 101 Закону №1402-VIII, то рішення, як таке, що містить рекомендацію Комісії, може бути оскарженим після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом має право розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Установлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень Комісії до адміністративного суду, а лише визначає, з настанням якої події рішення Комісії щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.
З викладеного також випливає, що рішення ВККС про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя за результатами такої рекомендації.
У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 20 травня 2020 року у справі №9901/672/18. У вказаних постановах, з посиланням на наведені норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції Вищої ради правосуддя.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією Вищої ради правосуддя. У межах «кваліфікаційного» провадження Вища рада правосуддя має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, Вища рада правосуддя має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб Вища рада правосуддя забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Отже, з урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
Як убачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, рішенням ВРП від 18 серпня 2020 року №2403/0/15-20 відмовлено у задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного господарського суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України через невмотивованість оспорюваного рішення.
Таким чином, оскаржуване рішення ВККС втратило юридичне значення, у зв`язку з чим доводи позивачки про те, що наявність нескасованого рішення ВККС, прийнятого за результатами її кваліфікаційного оцінювання, породжує стан правової невизначеності стосовно подальшої можливості здійснення нею повноважень судді Львівського апеляційного господарського суду є необґрунтованими та такими, що спростовуються доданими до позовної заяви доказами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите у нормі цієї статті формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення та/або відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що оспорюване рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду, а заявлені позовні вимоги у цій справі не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі.
Позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення за наслідком пройденого кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про порядок і методологію оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року №20/зп-18), а також про стягнення з відповідача моральної шкоди є похідними від первинної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року №1835/ко-18 і нерозривно пов`язані з нею. Отже, підстав для їх розгляду також немає.
Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтями 248, 256, 266 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Вищої ради правосуддя - про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Суддя: О.Р. Радишевська
