Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 309/2836/19 пров. № А/857/6084/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Гаврилко С.Є.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 16 квітня 2020 року,
В С Т А Н О В И В:
10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася в Хустський районний суд Закарпатської області з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просила визнати протиправними дії щодо відмови у призначені і виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення пенсії та зобов`язати нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення у сумі 60390,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 травня 2019 року їй було призначено пенсію за віком, одночасно відповідачем було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення. При цьому підставою для відмови відповідачем було вказано, що позивач працювала на посаді за сумісництвом, і даний факт не дає позивачу права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення, що ця робота не є основною. Вказує, що на посадах, які передбачають виплату одноразової грошової допомоги 10-ти місячних пенсій особи на день її призначення, працювала: з 01 вересня 1977 року до 31 серпня 1979 року музичним вихователем Великоберезнянського дитячого садка № 2 - 3 роки; з 14 серпня 1986 року до 18 жовтня 1988 року штатним викладачем педіатрії медичного училища - 3 роки 1 місць 18 днів; з 18 жовтня 1988 року і до теперішнього часу, поряд із обійманням адміністративних посад у Хустському медичному училищі та його правонаступнику Закарпатському базовому державному медичному коледжі, здійснювала педагогічну діяльність, а саме, викладала предмет «Педіатрія», з педагогічним навантаженням від 360 до 450 годин, що складає більше ніж 0,5 ставки викладача, тобто особи, яка за місцем роботи у вищих навчальних закладах проводить навчальну, методичну або організаційну діяльність - 31 рік 8 місяців. Відповідно до пункту 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою КМ України від 31 січня 2001 року, вважає, що її стаж як викладача, дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пунктів «е»-«ж» Закону України «Про пенсійне забезпечення». Отже, вважає, що у сумі її спеціальний стаж, який дає право на отримання одноразової 10-ти кратної виплати, становить 37 місяців 1 день.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2019 року на підставі статей 20, 29 та пункту 10 частини 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України адміністративну справу №309/2836/19 передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2019 року дану адміністративну справу було прийнято до провадження.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивача наявний спеціальний педагогічний стаж, її посади відносяться до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, якою посади завідувача практикою, завідувача фельшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації не передбачені як посади, робота на яких дає право особі на вислугу років. Тому періоди роботи на вказаних посадах з 18 жовтня1988 року по 17 травня 2019 року зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та виплату одноразової грошової допомоги немає підстав.
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів(п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, з 18 травня 2019 року позивачу було призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Загальний стаж на день призначення пенсії за віком становив 41 рік 10 місяців 2 дні.
З трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 01 вересня 1977 року слідує, що зроблено такі записи: з 01 вересня 1977 року по 31 серпня 1979 року призначена на посаду музвихователя в Великоберезнянському дитячому садку № 2; з 01 вересня 1979 року по 30 червня 1985 року зарахована в число студентів Ужгородського державного університету; з 01 серпня 1985 року по 28 липня 1986 року зарахована на посаду лікаря педіатра Хустської центральної районної лікарні з проходженням інтернатури; з 14 серпня 1986 року по 18 жовтня 1988 року призначена на посаду штатного викладача педіатрії Хустського медичного училища; з 18 жовтня 1988 року по 30 серпня 1991 року переведена на посаду зав. практикою Хустського медичного училища; з 30 серпня 1991 року 01 вересня 1994 року переведена на посаду зав. фельдшерським відділенням Хустського медичного училища; з 01 вересня 1994 року по 30 січня 2004 року переведена на посаду зав.практикою Хустського медичного училища; з 30 січня 2004 року посаду завідувача практикою перейменовано на заступника директора з практичного навчання Закарпатського базового державного медичного коледжу; з 04 грудня 2015 року посада заступника директора з практичного навчання перейменована на заступника директора з навчально-практичної роботи. На даній посаді ОСОБА_1 працює і на сьогоднішній день(а.с.12-18).
Витягом з Наказу Закарпатського базового державного медичного коледжу № 117 від 22 червня 2006 року «Про становлення та підтвердження кваліфікаційних категорій» підтверджується здобуту позивачкою кваліфікацію «Спеціаліст вищої категорії» та присвоєно звання «викладач-методист»(а.с.30).
17 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пункту 7-1 Розділу ХV у зв`язку з виходом на пенсію з 18 травня 2019 року(а.с.10).
Згідно наявного в матеріалах справи листа відділу з призначення та перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 20345/03.17 від 28 серпня 2019 року, позивачу було відмовлено за її письмовим зверненням щодо виплати грошової допомоги, за відсутності страхового стажу 30 років на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(а.с.8-9).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи № 3668-VІ від 08 липня 2011 року доповнено розділ ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пунктом 7-1 якого передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У пп. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV(далі - Порядок № 1191).
Згідно із п.2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Пункт 5 цього Порядку №1191 передбачає, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З системного аналізу наведених вище норм слідує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
При цьому, згідно з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17, викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 слідує, що з 01 вересня 1977 року позивач призначена на посаду музичного вихователя Великоберезнянського дитячого садка № 2 та 31 серпня 1979 року звільнена з посади музичного вихователя Великоберезнянського дитячого садка № 2(а.с.13).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що період роботи ОСОБА_1 з 01 вересня 1977 року по 31 серпня 1979 року відноситься до спеціального трудового стажу, передбаченого ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 541/2142/16-а.
Щодо віднесення періоду роботи позивачки з 14 серпня 1986 року по 17 травня 2019 року на посадах штатного викладача педіатрії Хустського медичного училища завідувача практикою, завідувача фельдшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи до спеціального трудового стажу, передбаченого ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то колегія суддів зазначає наступне.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).
Так, згідно з розділом І Переліку № 909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гуртової роботи.
При цьому, посада «завідувач відділення навчального закладу I-II рівнів акредитації» входить до переліку педагогічних посад відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я № 665 від 01 червня 2013 року «Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів».
З відомостей, які містяться на офіційному веб-сайті Закарпатського базового державного медичного коледжу слідує, що відповідно до статуту, Закарпатський базовий державний медичний коледж є вищим навчальним закладом I-II рівнів акредитації. Також, судом першої інстанції встановлено, що даний факт не заперечується сторонами.
Статутом Закарпатського базового державного медичного коледжу, зокрема пунктом 3.4, визначено, що педагогічні працівники особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю. Статутом визначено, що основними посадами, які можуть обіймати педагогічні працівники є, зокрема, заступники директора, завідувачі відділеннями.
Пунктом 1.9 Статуту визначено, що керівництво відділення коледжу (структурний підрозділ коледжу) здійснює завідувач, який призначається Директором коледжу з числа педагогічних працівників, які мають повну вищу освіту і досвід навчально-методичної роботи. Завідувач відділення коледжу забезпечує організацію навчально-виховного процесу, виконання навчальних планів і програм, здійснює контроль за виконанням планів навчальних предметів, навчально-методичною діяльністю викладачів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII) в Україні діють заклади вищої освіти, зокрема, коледж заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність. Коледж також має право відповідно до ліцензії (ліцензій) забезпечувати здобуття профільної середньої, професійної (професійно-технічної) та/або фахової перед вищої освіти.
Приписами ч. 2 ст. 53 Закону № 1556-VII передбачено, що педагогічні працівники це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.
Згідно із ч. 3 ст. 55 Закону №1556-VII повний перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 розділу «Посади педагогічних працівників» Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, посади директора, завідувача, завідувача філією, заступника завідувача філією з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, начальника вищого навчального закладу I та II рівня акредитації, професійно-технічного навчального закладу, загальноосвітнього навчального закладу, навчального закладу для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, дошкільного навчального закладу, позашкільного навчального закладу (на якого поширюються умови оплати праці працівників установ і закладів освіти), навчально-методичної, методичної, науково-методичної установи, навчального закладу післядипломної освіти, приймальника-розподільника для дітей органу Національної поліції, притулку для дітей, центру соціально-психологічної реабілітації дітей, психолого-медико-педагогічної консультації, інклюзивно-ресурсного центру, ресурсного центру підтримки інклюзивної освіти, директор, консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників, навчально-виробничого (міжшкільного) комбінату (центру), школи-дитячого садка, інших навчально-виховних комплексів (об`єднань); їх заступники з навчальної, виховної, навчально-виховної, методичної, виробничої, навчально-методичної, навчально-виробничої роботи відноситься до педагогічних посад.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В матеріалах справи наявна довідка від 26 червня 2019 року за № 221, яка видана Закарпатським базовим державним медичним коледжем, з якої слідує, що заступник директора з навчально-практичної роботи ОСОБА_1 за весь період роботи в Закарпатському базовому державному медичному коледжі з 14 серпня 1986 року по теперішній час виконувала педагогічну діяльність, а саме, викладала предмет «Педіатрія» з педагогічним навантаженням від 360 до 480 годин, що складає більш ніж 0,5 окладу викладача(а.с.11).
Згідно з постановою КМУ від 03.04.1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.
Відповідно до пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затв. спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства фінансів України та Міністерства юстиції України від 28.06.1993 року № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Не є сумісництвом робота, яка визначена Переліком робіт, що додається до цього Положення.
Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи (п. 9 Положення).
Згідно з п. 3 Додатку до вищевказаного Положення, педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік відноситься до робіт, які не є сумісництвом.
Також, пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року із змінами та доповненнями, передбачено, що запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника.
З огляду на вищевказане та враховуючи те, що вказані посади, які займала позивач у Закарпатському базовому медичному коледжі узгоджуються з ознаками посад закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, колегія суддів приходить до висновку, що вказані посади є ідентичними до посад, що дають право на зарахування відповідних періодів роботи до вислуги років, а відтак на отримання спірної одноразової допомоги.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , займаючи посаду завідувача практикою, завідувача фельдшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи, здійснювала педагогічну діяльність та така робота має зараховуватись до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при призначенні територіальними органами Пенсійного фонду України грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 309/2836/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 22 вересня 2020 року.
