ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
15 квітня 2020 року
м. Ужгород
№ 309/2836/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилка С.Є.,
з участю секретаря судового засідання Міци О.-Д.В.
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 – не з`явився;
відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області – представник – не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
10 вересня 2019 року до Хустського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063), в якій позивач просила: "1. Визнати протиправними дії Управління застосування пенсійного законодавства - з призначення та перерахунку пенсій № 16 Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошові допомоги розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 на день її призначення; 2. Зобов`язати Управління застосування пенсійного законодавства - відділ з призначення та перерахунку пенсій № 16 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати і виплатити мені, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканці АДРЕСА_2 , одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення у сумі 60,390 грн.; 3. Розглянути справу у моїй відсутності".
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2019 року на підставі статей 20, 29 та пункту 10 частини 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України адміністративну справу 309/2836/19 передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
02 грудня 2019 року вказана адміністративна справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2019 року було прийнято до провадження дану адміністративну справу.
Розгляд даної справи неодноразово відкладався (оголошувалася перерва) у зв`язку з існуванням на те об`єктивних причин.
Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним. З 18 травня 2019 року позивачу було призначено пенсію за віком, одночасно відповідачем було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення. При цьому підставою для відмови відповідачем було вказано, що позивач працювала на посаді за сумісництвом, і даний факт не дає позивачу права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення, що ця робота не є основною. Позивач вказує, що на посадах, які передбачають виплату одноразової грошової допомоги 10-ти місячних пенсій особи на день її призначення, працювала: з 01 вересня 1977 року до 31 серпня 1979 року музичним вихователем Великоберезнянського дитячого садка № 2 - 3 роки; з 14 серпня 1986 року до 18 жовтня 1988 року штатним викладачем педіатрії медичного училища - 3 роки 1 місць 18 днів; з 18 жовтня 1988 року і до теперішнього часу, поряд із обійманням адміністративних посад у Хустському медичному училищі та його правонаступнику Закарпатському базовому державному медичному коледжі, здійснювала педагогічну діяльність, а саме, викладала предмет "Педіатрія", з педагогічним навантаженням від 360 до 450 годин, що складає більше ніж 0,5 ставки викладача, тобто особи, яка за місцем роботи у вищих навчальних закладах проводить навчальну, методичну або організаційну діяльність - 31 рік 8 місяців. Відповідно до пункту 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою КМ України від 31 січня 2001 року, вважає, що її стаж як викладача, дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пунктів "е"-"ж" Закону України "Про пенсійне забезпечення". Отже, позивач вважає, що у сумі її спеціальний стаж, який дає право на отримання одноразової 10-ти кратної виплати, становить 37 місяців 1 день.
У відзиві на позов відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, що із записів трудової книжки позивача вбачається, що така працювала з 18 жовтня 1988 року і до теперішнього часу, у Хустському медичному училищі та його правонаступнику Закарпатському базовому державному медичному коледжі на просадах завідувача практикою, завідувача фельшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи у вищих навчальних закладах І-ІІ- рівнів акредитації. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909. Даною постановою передбачено, що у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, в професійно-технічних навчальних закладах правом на вислугу років користуються: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Посади завідувача практикою, завідувача фельшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи у вищих навчальних закладах І-ІІ- рівнів акредитації Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року не передбачені. Відповідно періоди роботи на вказаних посадах з 18 жовтня 1988 року по 17 травня 2019 року немає підстав зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та виплату одноразової грошової допомоги. У пенсійній справі позивача наявна довідка видана Закарпатським базовим медичним коледжем від 26 червня 2019 року за № 221 ОСОБА_1 в тім, що за весь період роботи в коледжі з 14 серпня 1986 року по даний час вона виконувала педагогічну діяльність, а саме викладача предмета "Педіатрія" з педагогічним навантаженням від 360 до 480 годин, що складає більше 0,5 окладу викладача. Але згідно записів у трудовій книжці з 18 жовтня 1986 року по даний час позивач займала посади, які не пов`язані з викладацькою діяльністю, а саме, завідувача практикою, завідувача фельшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи. Відповідач вказав, що робота на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, зараховується в стаж для призначення даного виду пенсії за умови, що ця робота є основною. Робота за сумісництвом права на пенсію за вислугу років не дає.
Учасники справи в підготовче засідання не з`явилися та не повідомили суд про причини неявки, хоча судом вживалися заходи щодо їх виклику, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.
02 квітня 2020 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про розгляд даної справи без її участі (а.с. 116).
Судом вживалися заходи направлення відповідачу повістки про виклик в судове засідання призначене на 15 квітня 2020 року шляхом надсилання на електронну адресу останнього (а.с.а.с. 113,114).
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на те, що дана справа є справою незначної складності, для якої пріоритетним є швидке її вирішення, сторони подали письмові пояснення та докази щодо спірних правовідносин та предмету доказування у цій справі незначної складності, суд вважає за можливе розгляд справи розглянути її за відсутності учасників справи, у письмовому провадженні.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, та не заперечується учасниками справи з 18 травня 2019 року позивачу було призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Загальний стаж на день призначення пенсії за віком становив 41 рік 10 місяців 2 дні.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 01 вересня 1977 року, зроблено такі записи:
з 01 вересня 1977 року по 31 серпня 1979 року призначена на посаду музвихователя в Великоберезнянському дитячому садку № 2;
з 01 вересня 1979 року по 30 червня 1985 року зарахована в число студентів Ужгородського державного університету;
з 01 серпня 1985 року по 28 липня 1986 року зарахована на посаду лікаря педіатра Хустської центральної районної лікарні з проходженням інтернатури;
з 14 серпня 1986 року по 18 жовтня 1988 року призначена на посаду штатного викладача педіатрії Хустського медичного училища;
з 18 жовтня 1988 року по 30 серпня 1991 року переведена на посаду зав. практикою Хустського медичного училища;
з 30 серпня 1991 року 01 вересня 1994 року переведена на посаду зав. фельдшерським відділенням Хустського медичного училища;
з 01 вересня 1994 року по 30 січня 2004 року переведена на посаду зав.практикою Хустського медичного училища;
з 30 січня 2004 року посаду завідувача практикою перейменовано на заступника директора з практичного навчання Закарпатського базового державного медичного коледжу;
з 04 грудня 2015 року посада заступника директора з практичного навчання перейменована на заступника директора з навчально-практичної роботи. На даній посаді ОСОБА_1 працює і на сьогоднішній день (а.с.а.с. 12-18).
Витягом з Наказу Закарпатського базового державного медичного коледжу № 117 від 22 червня 2006 року "Про становлення та підтвердження кваліфікаційних категорій" підтверджується здобуту позивачкою кваліфікацію "Спеціаліст вищої категорії" та присвоєно звання "викладач-методист" (а.с. 30).
17 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пункту 7-1 Розділу ХV у зв`язку з виходом на пенсію з 18 травня 2019 (а.с. 10).
Згідно наявного в матеріалах справи листа відділу з призначення та перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 20345/03.17 від 28 серпня 2019 року, позивачу було відмовлено за її письмовим зверненням щодо виплати грошової допомоги, за відсутності страхового стажу 30 років на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с.а.с. 8, 9).
Не погоджуючись із вказаними діями, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
У відповідності до статті 6 частини 2 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
У відповідності до статті 10 часини 1 Закону України "Про освіту" № 2145-VIII, невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Як вбачається з відомостей, які містяться на офіційному веб-сайті Закарпатського базового державного медичного коледжу, відповідно до статуту, Закарпатський базовий державний медичний коледж є вищим навчальним закладом I-II рівнів акредитації. Даний факт не заперечується сторонами.
Статутом Закарпатського базового державного медичного коледжу, зокрема пунктом 3.4, визначено, що педагогічні працівники особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.
Статутом визначено, що основними посадами, які можуть обіймати педагогічні працівники є, зокрема, заступники директора, завідувачі відділеннями.
Закарпатський окружний адміністративний суд наголошує й на тому, що відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами статті 46 частин 1, 3 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту – Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Проте, відповідач при розгляді заяви позивача віддав перевагу найменш сприятливому для останнього тлумаченню законодавства України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зараховування спірного періоду роботи позивача на посадах завідувача практикою, завідувача фельдшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи у вищих навчальних закладах І-ІІ- рівнів акредитації до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "е" статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення".
Водночас положеннями статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Закарпатський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17, від 13 лютого 2019 у справі № 233/4308/17.
Статтею 55 пунктом "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, на переконання суду, посади завідувача практикою, завідувача фельдшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи у вищих навчальних закладах І-ІІ- рівнів акредитації і має право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.
Відповідно до пункту 7-1 частини 1 "Прикінцевих Положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Як встановлено судом, необхідний стаж у розумінні статті 55 пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" у позивача наявний (більше 30 років).
Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року за № 909, зокрема, у вищих навчальних закладах I-II рівнів директори, їх заступники з акредитації, професійно-технічні навчально-виховної навчальні заклади (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Однак, згідно із постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" від 14.06.2000 № 963, посади завідувача, заступника директора з навчально-виховної, навчальної роботи, викладача всіх спеціальностей віднесено до категорії педагогічних працівників.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"будь-якого іншого виду пенсії.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 , займаючи посаду завідувача практикою, завідувача фельдшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи, здійснювала педагогічну діяльність, а відтак набувала викладацький стаж.
Також судом зазначається, що у відповідності до довідки від 26 червня 2019 року за № 221, що видана Закарпатським базовим державним медичним коледжем, заступник директора з навчально-практичної роботи ОСОБА_1 за весь період роботи в Закарпатському базовому державному медичному коледжі з 14 серпня 1986 року виконувала педагогічну діяльність, а саме, викладала предмет "Педіатрія" з педагогічним навантаженням від 360 до 480 годин, що складає більш ніж 0,5 окладу викладача (а.с 11).
У відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року із змінами та доповненнями, запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника (пункт 2.14).
Крім того, зі змісту наведених вище правових актів, на переконання суду, вказані посади, які займала позивач у Закарпатському базовому медичному коледжі узгоджується з ознаками посад закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а відтак на отримання спірної одноразової допомоги.
З наведеного слідує, що робота на посадах завідувача практикою, завідувача фельдшерським відділенням, заступника директора з практичного навчання, заступника директора з навчально-практичної роботи у вищому навчальному закладі І-ІІ- рівнів акредитації має зараховуватись до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" при призначенні територіальними органами Пенсійного фонду України грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Україні 23.11.2011 року № 1191 (далі по тексту – Порядок № 1191), передбачено, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е", пункту "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909.
Положеннями пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" станом на день її призначення.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суд зазначає, що у пункті 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 зазначено, що працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота. Виходячи з аналізу зазначених вище норм, зарахування роботи на посаді викладача (у тому числі й у позашкільному закладі освіти) до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівники підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Таку ж позицію було висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача наявний спеціальний педагогічний стаж, її посади відносяться до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 245 частини 4 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 2 частини 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно із статтею 139 частини першої КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду у розмірі 770 грн.
Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, –
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" протиправними.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у розмірі 770 (сімсот сімдесят гривень) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 15 квітня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 16 квітня 2020 року.
Суддя
С.Є. Гаврилко
