ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/11126/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. Глущенко Я.Б. судді:Собків Я.М.
за участю секретаря: Вовк І.Р.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Орленко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.20 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії ,
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до суду за адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 № 337-вк, зобов`язати поновити на посаді начальника управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що обіймав посаду начальника управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури. Оскаржуваним наказом позивача призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури, увільнивши із займаної посади, на підставі подання заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора. Позивач вважає, що наказ є незаконним, оскільки його звільнено із займаної посади та призначено на іншу посаду, яка не була вакантною та без його згоди. Також позивач зазначив, що являється відрядженим до Генеральної прокуратури України для виконання відповідних обов`язків із залишенням на військовій службі, а не для подальшого проходження військової служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2004 року №1697-VІІ і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що час початку та закінчення військової служби ніяк не пов`язаний із призначенням чи звільненням військовослужбовця з посади, зокрема, в органах прокуратури.
Факт призначення або звільнення з посади військовослужбовця не припиняє правовідносин з приводу проходження військової служби, не змінює їх по суті, а лише змінює коло обов`язків військовослужбовця.
Також суд першої інстанції вважає, що наказ про переміщення військовослужбовця на іншу посаду не є примусовою працею, згоди військовослужбовця при переміщенні на вищу або рівноцінну посаду не вимагається, наказ про переміщення військовослужбовця на іншу посаду не змінює правовідносин з приводу проходження військової служби.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування судом обставин справи.
ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що Генеральним прокурором України прийнято законне рішення щодо його переміщення, застосувавши при цьому процедуру звільнення та подальшого призначення, хоча статтею 38 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2004 року №1697- VІІ передбачено, переміщення прокурора шляхом переведення за його згодою до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня.
Крім того, позивач наголошує, що подання заступника Генерального прокурора-Головного військового прокурора не було надано йому для ознайомлення.
Позивач вказує, що Генеральний прокурор України під час призначення військовослужбовців Збройних Сил України, відряджених до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, на посади прокурорів не уповноважений застосовувати Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 року №1153/2008, у тому числі пунктів 82,110,112, а застосування цього Положення буде перевищенням службових повноважень.
ОСОБА_1 вважає, що призначення, звільнення та переміщення прокурорів в органах прокуратури до затвердження Указом Президента України Положення про порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі повинно здійснюватися в порядку визначеному в Законі України «Про прокуратуру».
Позивач звертає увагу, що судом першої інстанції без дослідження правових підстав прийнято до уваги довідку Національного військово-клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про помилкову видачу листка непрацездатності позивачу. Інформація у вказаній довідці свідчить лише про наявність помилки при оформленні факту непрацездатності (через статус особи яка проходила курс лікування), фактично форми документування факту проходження курсу лікування.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Також відповідач вказує, що правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, їх врегульовано спеціальним законодавством.
Відповідач вважає, що норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України вимагають одержання згоди військовослужбовця на переміщення лише в окремих, виняткових випадках, а оскільки позивача переміщено на рівнозначну посаду, його згода, як військовослужбовця, на це не вимагається.
Крім того, норми, які передбачають погодження із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів та Радою прокурорів України призначення, звільнення цивільних працівників, внесення змін до штатної структури військової прокуратури, на військовослужбовців та військові прокуратури не поширюються.
На думку відповідача, не ґрунтуються на вимогах законодавства доводи апеляційної скарги про порушення Генеральною прокуратурою України положень ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України щодо звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності.
Крім того, законодавство у військовій сфері, на відміну від трудового законодавства, не містить заборон здійснювати переміщення як військовослужбовців під час лікування.
У законодавстві, яке регулює проходження військової служби, термін «тимчасова втрата працездатності» відсутній. Натомість використовується термін «звільнення від виконання обов`язків», який має іншу правову природу та правові наслідки від «тимчасової втрати працездатності».
У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить задовольнити апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Міністерства оборони України від 27.03.2015 № 203 вирішено укласти контракт із ОСОБА_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років, його прийнято на військову службу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
Наказом Генеральної прокуратури України від 16.04.2015 № 90-вк ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури та призначено на посаду заступника начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генеральної прокуратури України від 16.07.2015 № 55-шц затверджено структуру Генеральної прокуратури України, до якої включено управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері у складі Головної військової прокуратури.
Наказом Генеральної прокуратури України від 21.07.2015 № 267-вк ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління представництв інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генеральної прокуратури України від 11.09.2018 № 31-шц управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері у структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури перейменовано в управління представництва інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері.
Наказом Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 № 337-вк ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, увільнивши з посади начальника управління представництв інтересів держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури.
Наказом Генеральної прокуратури України від 21.06.2019 № 30-шц у структурі та штатному розписі Головної військової прокуратури ліквідовано: управління процесуального керівництва, управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру безпеки людства та міжнародного правопорядку, та утворено управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.
Правові підстави, порядок призначення та звільнення прокурорів врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.
Згідно частини другої статті 7 Закону України «Про прокуратуру» до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.
Статтею 8 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.
Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.
У структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.
У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора може також покладатися виконання інших службових обов`язків.
Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України «Про прокуратуру» військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 цього Закону установлено, що військовий обов`язок включає проходження військової служби.
Початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Початком проходження військової служби є:
день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;
день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;
день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних;
день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що час початку та закінчення військової служби ніяк не пов`язані із призначенням чи звільненням військовослужбовця з посади, зокрема, в органах прокуратури.
Також суд першої інстанції з аналізу вказаних норм вірно дійшов висновку, що факт призначення або звільнення з посади військовослужбовця не припиняє правовідносин з приводу проходження військової служби, не змінює їх суті, а лише змінює коло обов`язків військовослужбовця.
Згідно з ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (ч.7 ст. 6 Закону №2232-XII).
Відповідно до абз.1 п.9 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
За приписами п.10 Положення військовослужбовці можуть бути направлені для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - інші військові формування) з виключенням їх зі списків особового складу Збройних Сил України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті до Збройних Сил України із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України.
Згідно пп.1 п. 38 Положення контракт про проходження військової служби укладається на загальних підставах із дотриманням вимог пункту 26 цього Положення: з військовослужбовцями, які відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
Крім того, приписи абз. 1 п. 153 Положення передбачають, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 27.03.2015 № 204 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора від 20.01.2015 №10/5 вих - 15 відряджений до Генеральної прокуратури України для проходження військової служби на відповідних посадах.
Колегія суддів вважає, що вказані норми та матеріали справи спростовують доводи позивача щодо неможливості застосування до нього норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України під час роботи в органах військової прокуратури, оскільки остання є правоохоронним органом спеціального призначення та підпадає під визначення «інші військові формування», в яких громадяни можуть проходити військову службу у визначених випадках.
Підпунктом 2 пункту 82 Положення встановлено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється:
у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби);
для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця;
за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
за сімейними обставинами - на особисте прохання;
з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;
у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності;
у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України;
вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах;
у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій;
у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Абзацом 7 пункту 4.9 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, передбачено, що підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців на рівнозначні посади є подання.
Згідно з пунктом 112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаний з керівництвом підлеглими особами.
Таке переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Колегія суддів погоджуються з висновком суду першої інстанції, що норми Положення вимагають одержання згоди військовослужбовця на переміщення лише в окремих, виняткових випадках.
Матеріалами справи підтверджено, що до свого переміщення позивач обіймав посаду, визначену п.4 ч.2 ст. 39 Закону №1697-VII керівник підрозділу Головної військової прокуратури.
Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що оскаржуваний наказ видано всупереч вимогам абзацу 1, пунктів 1-4 частини першої статті 41 Закону №1697-VII, відповідно до яких звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з наведених в цій статті підстав.
Вищезазначені норми не розповсюджуються на посаду, з якої позивача переміщено.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 41 Закону №1697- VII звільнення з адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-8, 11-13 частини другої статті 39 цього Закону здійснюється Генеральним прокурором, з підстав, визначених законодавством.
Також суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що зазначені приписи закону відсилають до законодавства, яке регулює проходження військової служби, а саме, до Закону №2232-ХІІ та Положення.
При цьому, слід зазначити, що норми, які передбачають погодження із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів та Радою прокурорів України призначення, звільнення цивільних працівників, внесення змін до штатної структури військової прокуратури, на військовослужбовців та військові прокуратури не поширюються.
Необхідно враховувати , що у разі припинення правовідносин, пов`язаних із проходженням позивачем військової служби, припиняються його правовідносини і з Генеральною прокуратурою України, оскільки позивач є військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України. Водночас припинення правовідносин із Генеральною прокуратурою України не припиняє правовідносин військової служби, що вказує на пріоритетність правовідносин військової служби по відношенню до правовідносин, які випливають із Закону №1697- VII.
До підстав звільнення з посади військового прокурора слід віднести наступні, визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ:
у зв`язку із закінченням строку контракту;
за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби;
за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
через службову невідповідність;
у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;
у зв`язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку;
у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);
у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;
у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
у зв`язку з неможливістю призначення на іншу посаду у разі прямого підпорядкування близькій особі;
у зв`язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади;
у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;
у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;
у зв`язку з припиненням громадянства України.
Таким чином, з огляду на приписи Закону №2232-ХІІ перелік підстав для звільнення військовослужбовця з посади прокурора значно ширше, ніж підстави, визначені статтею 51 Закону №1697- VII.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача, що законодавством про працю (ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України) забороняється звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці та посиланням на те, що ним було дотримано процедуру подання рапорту про проходження лікування у період квітня-травня 2019 року.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 12.04.2019 № 839-02-1, листок непрацездатності серії АДЧ № 332500, на який посилається позивач, видано у порушення частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пункту 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 № 455.
Національний військово-клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» визнав помилковим видачу листка непрацездатності серії АДЧ № 332500 позивачу, про що свідчить копія листа від 24.06.2019 №4/3267.
Отже, посилання скаржника на порушення Генеральною прокуратурою України положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України щодо звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
За таких обставин є правові підстави погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було порушено прав позивача при прийнятті оскаржуваного рішення, що виключає правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 17 вересня 2020 року.
Головуючий суддя: Л.Т.Черпіцька судді:Я.Б.Глущенко Я.М.Собків
