Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2020 року м. Київ № 640/1313/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Каракашьяна С.К., Смолія І.В., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД ПЛЮС» Товариства з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті» Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» Кабінету міністрів України провизнання протиправною та нечинною постанови, зобов`язання вчинити дії за участі представників сторін:
позивача 1 - Гаврика А.В.;
позивача 2 - Кравченко Т.С.;
позивача 3 - Громич І.В.;
відповідача - Шокуна О.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися Товариство з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД ПЛЮС» (далі також - Позивач 1, ТОВ «АНВІТРЕЙД ПЛЮС»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті» (далі також - Позивач 2, ТОВ «Белойл Комодіті») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» (далі також - Позивач 3, ТОВ «Мартін Трейд») з позовними заявами до Кабінету Міністрів України (далі також - Відповідач, Кабмін), в яких просять:
1. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 624 від 17.07.2019 «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» з моменту її прийняття, із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 678 від 24.07.2019.
2. Зобов`язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину рішення у цій справі у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України №624 від 17.07.2019 року «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» з моменту її прийняття, із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №678 від 24.07.2019 року, після набрання рішенням законної сили.
Ухвалою суду від 23.04.2020 адміністративні справи № 640/1313/20, № 640/3196/20 та 640/3341/20 об`єднані в одне провадження, з присвоєнням справі єдиного номеру № 640/1313/20.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки спірна постанова прийнята Відповідачем з порушенням процедури прийняття нормативно-правового акта, а також встановлює для Позивачів обмеження у виборі постачальників дизельного палива та додаткові конкурентні умови для постачальників дизельного палива і скрапленого газу, що порушує правові засади свободи підприємницької діяльності, то така постанова є протиправною та має бути скасована в силу своєї протиправності. Окрім того, згідно з доводами Позивачів, оскаржувана постанова прийнята Відповідачем без урахування принципу об`єктивності, пропорційності, без дотримання балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів імпортерів дизельного палива, що ввозяться на митну територію України трубопровідним транспортом та скрапленого газу походженням з Російської Федерації, і цілям, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення (постанова), а отже застосовані заходи не є адекватними у відповідності до частини першої статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Представник Відповідача, у відзивах на позовні заяви наголосив на відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки вважає оскаржувану постанову такою, що прийнята Відповідачем у межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений діючим законодавством, що свідчить про її законність.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, Кабміном відповідно до частини одинадцятої статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та з метою вжиття заходів, необхідних для захисту суттєвих інтересів безпеки під час надзвичайних обставин в міжнародних відносинах, 17.07.2019 прийнято постанову № 624, якою запроваджено спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації незалежно від інших видів мита у відсотках до митної вартості товарів за такими ставками, зокрема для важких дистилятів (газойлів), що класифікуються за кодами 2710 19 43 00- 2710 19 48 00 згідно з УКТ ЗЕД, що ввозяться на митну територію України трубопровідним транспортом та поміщуються у митний режим імпорту: з 1 серпня 2019 року - 3,75 %; з 1 жовтня 2019 року - 4,25 %. Також, даною постановою передбачено, що у разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовується спеціальне мито, такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати спеціального мита за вищезазначеними ставками.
Постановою Кабміну від 24.07.2019 № 678 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 624» до пункту 1 внесені наступні зміни: підпункт 2 викладено у такій редакції: « 2) для газів скраплених за кодами згідно з УКТЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00 та вуглеводнів за кодом згідно з УКТЗЕД 2901 10 00 10, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту: з 1 серпня 2019 р. - 1,75 відсотка; з 1 жовтня 2019 р. - 3 відсотки.»; 2) доповнено пункт абзацом такого змісту: «У разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовується спеціальне мито згідно з цим пунктом, такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати спеціального мита за визначеними цим пунктом ставками.».
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Позивачі здійснюють, окрім іншого, такий вид діяльності, як 46.71. Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Тобто, Позивачі є українськими компаніями, які здійснюють торгівлю пальним та імпортують нафтопродукти на територію України, у тому числі дизельне паливо (код 2710 19 43 00).
Копіями ВМД № UA903100/2019/200001, № UA903060/2020/200018 від 15.03.2020, №UA903240/2019/000016 від 03.12.2019 та № UA903100/2020/000047 від 19.04.2020 підтверджується ввезення, відповідно, Позивачем 1, Позивачем 2 та Позивачем 3 на митну територію України дизельного палива ЄВРО, сорту С, екологічного класу К5 (ДТ-Л-К5) вагою 800, 350, 500 та 400 тон, код країни походження RU, придбаного на підставі укладених Позивачами з WEXLER GLOBAL LP контрактів. Також, такими ВМД підтверджуєтеся сплата Позивачами митних платежів за митне оформлення товару, у тому числі 4 % (3,75%) - « 030» - спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації.
Наведене свідчить, що Позивачі є безпосередніми учасниками правовідносин, які врегульовані постановою Кабміну від 17.07.2019 № 624.
Вважаючи постанову Відповідача № 624 від 17.07.2019 протиправною, Позивачі звернулись до суду з позовними заявами, що є предметом розгляду у даній справі.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням представників сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді у відкритому судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Законів України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII, «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 15.04.1991 № 959-XII, Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабміну від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент), у тому числі у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 15.04.1991 № 959-XII, імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; митне регулювання - регулювання питань, пов`язаних із встановленням мит та інших податків, що справляються при переміщенні товарів через митний кордон України, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.
За приписами статті 2 вказаного Закону, суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, окрім іншого:
принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки; праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;
принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: рівності перед законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;
принципом верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
Частиною десятою статті 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 15.04.1991 № 959-XII закріплено, що втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
Відповідно до частин третьої-п`ятої, сьомої статті 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 15.04.1991 № 959-XII регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:
- законів України;
- передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
- економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;
- рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
- угод, що укладаються між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.
Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими у цій частині актами і діями державних і недержавних органів.
Нормативно-правові акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність і відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
В Україні згідно з цим Законом запроваджуються такі правові режими для товарів, що імпортуються з держав - членів Світової організації торгівлі (далі - СОТ):
національний режим, який означає, що стосовно імпортованих товарів походженням з держав - членів СОТ надається режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо податків, зборів, встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях;
режим найбільшого сприяння, який стосується мита, правил його справляння, правил і формальностей у зв`язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав - членів СОТ або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 15.04.1991 № 959-XII Кабінет Міністрів України, окрім іншого, приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування або здійснення інших заходів відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 29 цього Закону.
Згідно зі статтею 29 вказаного Закону, у разі якщо інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. У разі якщо такі дії завдають шкоди або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.
Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права.
Такими заходами є, зокрема запровадження спеціального мита.
З метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, проводить відповідне розслідування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Матеріали такого розслідування розглядаються Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі для прийняття рішення щодо наявності або відсутності факту (фактів) дискримінаційних дій. У разі прийняття позитивного рішення щодо наявності факту (фактів) дискримінаційних дій рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань приймаються органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції.
За рекомендацією Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі на підставі матеріалів розслідування, які свідчать про наявність факту (фактів) дискримінаційних дій, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, спільно з центральним органом виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України звертається до відповідних державних та/або компетентних органів інших держав або митних союзів чи економічних угруповань з пропозицією щодо розгляду та врегулювання спірної ситуації.
У разі одержання позитивної відповіді від зазначених органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, формує робочу групу для проведення відповідних переговорів та підготовки в разі потреби відповідних міжнародних договорів міжвідомчого або міжурядового характеру.
Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань не застосовуються або припиняються в разі припинення відповідними державами, митними союзами або економічними угрупованнями таких дискримінаційних та/або недружніх дій щодо України, підписання відповідної угоди та/або відшкодування шкоди.
У разі якщо дискримінаційні та/або недружні дії щодо України застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України (частина одинадцята).
Кабінет Міністрів України приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта без дотримання вимог частин четвертої-дев`ятої цієї статті (частина тринадцята).
Рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта має містити строк їх застосування, крім випадків застосування заходів, що призводять до припинення прав, та інших заходів, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово (частина чотирнадцята).
Відповідно до частин першої та другої статті 113, статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Разом з тим, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
Згідно з частиною другою статті 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 49 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до статті 50, частини першої статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.
Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України, Першим віце-прем`єр-міністром України, віце-прем`єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство. Такі проекти за дорученням відповідних членів Кабінету Міністрів України можуть готуватися Секретаріатом Кабінету Міністрів України, якщо предмет їх правового регулювання не належить до компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп`ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.
Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов`язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.
При цьому, порядок проведення засідань Кабміну, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент, який у тому числі визначає інші процедурні питання його діяльності.
Відповідно до пунктів 1, 4 параграфа 22, параграфа 23, пункту 2 параграфа 27 Регламенту рішення Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів.
Рішення за результатами розгляду проектів актів законодавства приймаються у порядку, встановленому пунктами 2 і 3 параграфа 55-1 цього Регламенту.
Кабінет Міністрів з окремих питань, вирішення яких не потребує прийняття актів Кабінету Міністрів, може приймати рішення, що фіксуються у протоколі засідання (протокольні рішення).
Протокольні рішення Кабінету Міністрів доводяться до виконавців у формі витягів з протоколу засідання протягом одного робочого дня з моменту підписання протоколу.
Згідно з параграфом 29, пунктами 1, 5 параграфа 32 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.
Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.
Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи.
Проекти актів Кабінету Міністрів оформляються згідно з Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870.
За приписами пунктів 1, 2, 5 параграфу 33, пункту 1 параграфу 37 Регламенту, головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).
Розробник з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін`юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, висновками про проведення антидискримінаційної та гендерно-правової експертизи, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).
Відповідно до параграфу 38 Регламенту розробник визначає строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем`єр-міністра, узагальнених у планах-графіках, що готуються відповідно до § 4 цього Регламенту
Проект акта надсилається розробником заінтересованим органам, які зобов`язані його погодити у визначений у супровідному листі строк, окрім іншого - в одноденний строк - проекти актів Кабінету Міністрів з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків (крім проектів актів про утворення урядових комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій), з інших питань, пов`язаних із виникненням загрози життю та/або здоров`ю населення, з невідкладних питань, пов`язаних з проведенням антитерористичної операції, та з питань обороноздатності держави;
У разі коли заінтересований орган, а також Мінфін та Мінекономрозвитку в установлений відповідно до § 38 строк не висловив свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, проект вважається погодженим без зауважень (абзац перший параграфу 39 Регламенту).
Згідно з пунктами 1, 2 параграфу 46 Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Мін`юст надсилає висновок розробникові у строк, що становить не більш як 10 робочих днів, а у випадках, передбачених абзацом третім § 38 цього Регламенту, - в одноденний строк.
Відповідно до пункту 1 параграфу 48, пункту 1 параграфу 49, пункту 1 параграфу 50. пункту 1 параграфу 51 Регламенту, проекти актів Кабінету Міністрів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів міністром, який не очолює міністерство, головними розробниками - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
Проект акта Кабінету Міністрів разом з додатками до нього, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом (додаток 3).
До проекту акта Кабінету Міністрів додаються: 1) пояснювальна записка (додаток 4), у якій викладається мета, якої планується досягти з прийняттям акта, та підстава розроблення проекту, наводиться опис проблеми, яка потребує розв`язання, зазначається механізм її вирішення, а також прогноз впливу реалізації акта на основні показники у відповідній сфері, у тому числі зазначаються можливі шляхи мінімізації негативного впливу (у разі наявності), відображається позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект акта подано з розбіжностями), а також позиція заінтересованих сторін (представники окремих верств (груп) населення, суб`єкти господарювання, громадські об`єднання тощо), на яких впливатиме реалізація акта у разі його прийняття, зазначається інформація про здійснення стратегічної екологічної оцінки, наводиться фінансово-економічне обґрунтування проекту акта, зазначаються відомості про наявність або відсутність у проекті акта визначених правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією, відсутність ознак дискримінації, відповідність принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, відповідність засадам реалізації органами виконавчої влади принципів державної політики цифрового розвитку. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, інформація про це окремо зазначається в записці.
До пояснювальної записки додаються фінансово-економічні розрахунки, проведені відповідно до пунктів 2 і 3 § 34 цього Регламенту, прогноз впливу реалізації акта на ключові інтереси заінтересованих сторін (додаток 4 1), а також пропозиції за результатами громадської антикорупційної експертизи проекту акта (у разі її проведення). Крім того, можуть додаватися довідкові та інші інформаційно-аналітичні матеріали, що обґрунтовують необхідність прийняття акта. У разі здійснення стратегічної екологічної оцінки до пояснювальної записки додаються звіт про стратегічну екологічну оцінку, довідки про консультації з органами виконавчої влади та про громадське обговорення, підготовлені відповідно до статей 11 - 13 Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку";
2) довідка про погодження проекту акта (додаток 5);
3) протокол узгодження позицій згідно з додатком 6 (у разі потреби);
4) висновок Мін`юсту (крім випадків, коли вноситься проект розпорядження Кабінету Міністрів з кадрових питань, щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, про затвердження фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектора економіки, а також проекти актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств);
4-1) довідка, зазначена у пункті 3 § 35 цього Регламенту;
5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів);
6) проект акта та матеріали до нього в електронній формі (у разі внесення проекту акта у формі електронної копії оригіналу паперового документа), які готуються у форматі RTF, шрифт Times New Roman чотирнадцятого розміру. При цьому таблиці та діаграми готуються у форматі XLS.
До проекту акта додається також прес-реліз, у якому викладається мета прийняття акта, його короткий зміст, строки реалізації, очікувані результати для різних верств (груп) населення та/або позитивний вплив на розвиток окремих галузей економіки та регіонів з конкретними прикладами.
Супровідний лист, пояснювальну записку, довідку про погодження, протокол узгодження позицій до проекту акта Кабінету Міністрів підписує керівник органу, який є головним розробником, або особа, що його заміщує.
Проект акта, надісланий до Кабінету Міністрів відповідно до абзацу третього пункту 5 § 33 цього Регламенту, опрацьовується у Секретаріаті Кабінету Міністрів в одноденний строк. Про такий проект акта Державний секретар Кабінету Міністрів невідкладно інформує Прем`єр-міністра (абзац другий пункт 1 параграфу 54 Регламенту).
За приписами параграфу 55-1 Регламенту, розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом.
У виняткових випадках за рішенням Прем`єр-міністра до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів може бути включено проект акта без попереднього розгляду урядовим комітетом або проект акта, який з підстав, визначених пунктом 5 § 55 цього Регламенту, урядовим комітетом не схвалено.
Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень.
Виконання законів України, постанов Верховної Ради, актів Президента України та Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра забезпечують міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим (параграф 75 Регламенту).
Виходячи з наведеного в сукупності вбачається зокрема, що проекти постанов готуються та вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, зокрема міністерствами на основі та на виконання Конституції і законів України, інших законодавчих актів уповноважених суб`єктів. Розроблення проекту постанови починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи. При цьому, проект постанови Кабміну підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку.
Тож, з наведеного також слідує, що на засіданні Кабміну може бути розглянуто проект нормативно-правового акта, який внесено до Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Регламенту та який пройшов всі процедури розроблення проекту акта відповідним компетентним органом та обов`язкове погодження усіма заінтересованими органами.
Відповідно до змісту пунктів 1, 3, 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (далі - Положення), Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, окрім іншого, формування та реалізує державну зовнішньоекономічну політику.
Основними завданнями Мінекономрозвитку є, зокрема забезпечення формування та реалізація: державної цінової політики; державної політики у сфері державного ринкового нагляду; єдиної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції національної економіки у світову економіку, співробітництва із СОТ.
Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань, окрім іншого: проводить аналіз ефективності зовнішньої торгівлі промисловою продукцією з урахуванням кон`юнктурних змін на світовому ринку, розробляє рекомендації для відповідних галузей промисловості щодо розвитку зовнішньоекономічних зв`язків; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.
Таким чином, саме Мінекономрозвитку України було наділено повноваженнями щодо підготовки проекту спірної постанови Кабміну.
У взаємозв`язку з вищенаведеним, з матеріалів справи судом встановлено, що протокольним рішенням засідання Кабміну № 28 від 17.07.2019 Мінекономрозвитку було доручено оформити в одноденний строк проект спірної постанови згідно з регламентними вимогами.
На виконання такого прокольного рішення засідання Уряду від 17.07.2019 (протокол № 28) та доручення Прем`єр-Міністра України від 17.07.2017 № 24713/1/1-19 до листа Керівника Офісу Президента України від 17.07.2019 № 02-01/1090 та від 18.07.2019 № 24713/3/1-19 до листа Керівника Офісу Президента України від 18.07.2019 № 02-01/1103, Мінекономрозвитку було підготовлено проект спірної постанови «Питання запровадження спеціального мита на товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» (далі - проект постанови), який подано на розгляд Кабміну супровідним листом від 19.07.2019 вих.№ 4103-01/30024-01 (отриманий Кабміном 19.07.2019 вх.№ 24713/13/4/1-19), з додатками (пояснювальною запискою від 19.07.2019, довідкою про погодження від 19.07.2019, протоколом узгоджених пропозицій від 19.07.2019, висновком Мін`юсту від 18.07.2019 та інформаційно-довідковими матеріалами).
Згідно довідки про погодження проекту постанови від 19.07.2019 відповідний проект спірної постанови погоджено Міністерством закордонних справ, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Міністерством оборони України, Міністерством аграрної політики та продовольства України, Антимонопольним комітетом України, Державною фіскальною службою України 18.07.2019 та Міністерством інфраструктури України 19.07.2019.
Разом з тим, згідно з висновком Мін`юсту від 18.07.2019 проект постанови погоджений із зауваженням щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки. Також у висновку зауважено, що до проекту постанови не надано достатніх обґрунтувань необхідності застосування спеціального мита саме до запропонованої групи товарів як заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії. Окрім того зазначено, що встановлення спеціального мита на товари за кодами УКТ ЗЕД 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00, 2711 12 11 00, може призвести до зростання цін на дизельне паливо та скраплений газ і, як наслідок, зростання споживчих цін та тарифів для населення. Більше того, згідно з висновком Мін`юсту, проект постанови подано з порушенням вимог пункту 5 § 33 глави 2 та пункту 1 § 44 глави 4 розділу 4 Регламенту Кабміну.
Водночас, як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується Відповідачем, спірна постанова № 624 прийнята останнім 17.07.2019, тобто до офіційного розроблення та подачі до Кабміну у порядку і строки, визначені Регламентом, Мінекономрозвитку проекту постанови з усіма обов`язковими погодженнями, додатками та висновками, що свідчить про протиправність та нечинність такої спірної постанови, оскільки Відповідачем при її прийнятті не дотримано критеріїв та вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Виходячи з наведених норм та обставин справи суду взагалі незрозуміло, який, ким розроблений та ким погоджений проект постанови було взято Відповідачем за основу прийняття спірної постанови.
Аналогічна ситуація мала місце з боку Відповідача й при прийнятті постанови Кабміну від 24.07.2019 № 678 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 624».
Таким чином, проект спірної постанови фактично розроблено та внесено на розгляд Кабміну вже після факту її прийняття, що не відповідає нормам параграфів 37, 46, 50, 52, 55, 55-1 Регламенту.
Окрім того, спірна постанова (у тому числі зі змінами) як форма рішення Відповідача про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта, всупереч вимог частини чотирнадцятої статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII не містить строк застосування зазначених у ній заходів.
Виходячи з наведених, встановлених в ході судового розгляду справи обставин, суд дійшов висновку про те, що спірна постанова (та зміни до неї) прийнята з порушенням вимог Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також Регламенту Кабінету Міністрів України, тож Відповідач при її прийнятті діяв всупереч положень частини другої статті 19 Конституції України.
Натомість Відповідачем не доведено суду, що під час опрацювання проекту спірної постанови та змін до неї, останнім було вжито належних і достатніх заходів для перевірки дотримання законодавчо визначеного порядку підготовки проекту акта та його погодження. Наведене вище в сукупності, у свою чергу, спростовує твердження представника Відповідача щодо правомірності дій останнього при прийнятті оскаржуваної постанови та є правовою підставою для визнання оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України протиправною та нечинною.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Окрім вищенаведеного суд також зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Аналогічно Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з положеннями статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні від 20.01.2012 (остаточне) у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення від 20.08.2010 (остаточне) у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки Відповідачем суттєво порушено вимоги вказаних вище Законів та Регламенту при ухваленні спірної постанови № 624 від 17.07.2019 (у тому числі змін до неї), то у суду наявні достатні правові підставі для визнання такої постанови протиправною та нечинною.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи викладене, суд вважає, що Позивачами надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваної постанови, у той час, як Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість такої постанови, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних заяв.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статтею 265 Кодексу адміністративного судочинства України, резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД ПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 624 від 17.07.2019 «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» з моменту її прийняття, із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 678 від 24.07.2019.
3. Зобов`язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину рішення у цій справі у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України №624 від 17.07.2019 року «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» з моменту її прийняття, із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №678 від 24.07.2019 року, після набрання рішенням законної сили.
4. Стягнути з Кабінету Міністрів України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД ПЛЮС» сплачений судовий збір в сумі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
5. Стягнути з Кабінету Міністрів України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті» сплачений судовий збір в сумі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
6. Стягнути з Кабінету Міністрів України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» сплачений судовий збір в сумі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
Товариство з обмеженою відповідальністю «АНВІТРЕЙД ПЛЮС» (вул. М. Грушевського, 9-Б, м. Київ, 01021, ЄДРПОУ 43072513).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті» (вул. Б. Хмельницького, 51-Б, оф. 105, м. Київ, 01030, ЄДРПОУ 41197323).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» (вул. Головна, 76, корп. М, с. Великий Кучурів, Сторожицький район, Чернівецька область, 59052, ЄДРПОУ 40042088).
Кабінет Міністрів України (вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 03.06.2020.
Головуючий суддя П.О. Григорович
Судді С.К. Каракашьян
І.В. Смолій
