ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року Справа № 640/1313/20

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Стеценка О.В., Гришиної М.М.,

представника відповідача Харчук Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2020 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Анвітрейд Плюс»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд»

до Кабінету Міністрів України,

про визнання протиправною та нечинною постанови,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анвітрейд Плюс», товариство з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті», товариство з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» (далі - позивачі) звернулися до суду з позовами до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про визнання протиправною та нечинною постанови КМУ № 624 від 17.07.2019 «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» з моменту її прийняття, зі змінами, внесеними постановою КМУ № 678 від 24.07.2019.

Крім того, позивачами заявлено вимогу щодо зобов`язання відповідача опублікувати резолютивну частину рішення у цій справі у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову КМУ № 624 від 17.07.2019 з моменту її прийняття, зі змінами, внесеними постановою КМУ № 678 від 24.07.2019, після набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року позовні заяви, подані вказаними товариствами, об`єднано в одне провадження з присвоєнням справі єдиного номеру № 640/1313/20.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2020 року позову задоволено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана позивачами постанова КМУ № 624 прийнята відповідачем 17.07.2019, до офіційного розроблення та подання Мінекономрозвитку її проєкту з усіма обов`язковими погодженнями, додатками та висновками, до Кабінету Міністрів України у порядку і строки, визначені Регламентом, тобто розроблення проєкту постанови та його погодження відбулося після того, як така постанова вже була прийнята КМУ.

При цьому, судом зазначено, що в межах виниклих спірних правовідносин взагалі незрозуміло, який саме проєкт постанови, ким розроблений та ким погоджений КМУ було взято за основу при прийнятті спірної постанови.

Разом з тим, суд установив, що аналогічні порушення відповідачем допущені також при прийнятті постанови від 24.07.2019 № 678 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 624».

Крім того, судом зазначено, що спірна постанова КМУ № 624 (зокрема, зі змінами, внесеними постановою № 678) всупереч з вимогами частини чотирнадцятої статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII не містить строк застосування зазначених у ній заходів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог, відповідач, не заперечуючи встановлених судом першої інстанції фактів порушення процедури прийняття постанов КМУ № 624 та № 678, вважає, що такі порушення (прийняття постанови до розроблення її проєкту та за відсутності його погодження) не спростовують законності спірних нормативно-правових актів.

Крім того, апелянт наполягає на відповідності зазначених постанов статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII щодо визначення строку, на який встановлюється спеціальний митних режим, посилаючись в обґрунтування таких доводів на те, що у постанові № 624 вказано, що такий режим підлягає застосуванню до припинення Російською Федерацією недружніх та/або дискримінаційних дій щодо України.

Разом з тим, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправомірно визнано протиправною та нечинною постанову КМУ № 624 зі змінами, внесеними постановою № 678, з моменту її прийняття, а не з моменту набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

Також апелянт стверджує, що позивачами пропущено строк звернення до суду з позовами у цій справі та зазначає, що представником КМУ в суді першої інстанції було заявлено клопотання про залишення позовів без розгляду, яке, на його думку, протиправно розглянуто ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання, без виготовлення окремого документу.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачами ТОВ «Анвітрейд Плюс» і ТОВ «Белойл Комодіті» подано відзиви на апеляційну скаргу КМУ, в яких вони просять залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, наполягаючи на протиправності оскаржуваних ним постанов КМУ та зазначаючи, що відповідач сам фактично підтверджує наявність допущених ним грубих порушень при прийнятті таких постанов, а також наводить вирвані з контексту положення Регламенту КМУ.

Разом з тим, позивачі вказують, що згідно з приписами спеціального Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкт, який вводить обмежувальні заходи, зобов`язаний визначити строк їх дії, а припинення недружніх дій щодо України, як на таке посилається апелянт, є лише підставою для дострокового скасування введених заходів.

Крім того, у своїх відзивах позивачі стверджують, що норми спеціального законодавства, на яке посилається апелянт, не встановлюють строку звернення до суду для оскарження рішення КМУ, яке пов`язано із застосуванням обмежуваного заходу у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії щодо України.

В обґрунтування своєї правової позиції позивачі посилаються, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2019 у справі № 160/7524/18 та від 18.07.2019 у справі № 826/16725/17.

Також позивачі наполягають на тому, що постанова КМУ № 624 зі змінами, внесеними постановою № 678, порушує їх права з моменту її прийняття і є незаконною саме з цього часу, тому, на їх переконання, суд першої інстанції правильно застосував у цій справі спосіб захисту, визначений статтею 265 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачі є суб`єктами господарювання, які зареєстровані як юридичні особи та здійснюють економічну діяльність за КВЕД 46.71, а саме оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, у межах якою імпортують на територію України нафтопродукти, у тому числі дизельне паливо (УКТ ЗЕД 2710 19 43 00).

17.07.2019 Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) прийнято постанову № 624, якою з посиланням на частину одинадцяту статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» запроваджено спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації, незалежно від інших видів мита у відсотках до митної вартості товарів за такими ставками, зокрема для важких дистилятів (газойлів), що класифікуються за кодами 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00 згідно з УКТ ЗЕД, що ввозяться на митну територію України трубопровідним транспортом та поміщуються у митний режим імпорту: з 1 серпня 2019 року - 3,75 %; з 1 жовтня 2019 року - 4,25 %.

Також вказаною постановою передбачено, що в разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовується спеціальне мито, такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати спеціального мита за вищезазначеними ставками.

Крім того, у цей же день, 17.07.2019, протокольним рішенням засідання Кабміну № 28 Мінекономрозвитку було доручено оформити в одноденний строк проект постанови про запровадження спеціального мита на товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України, згідно з регламентними вимогами.

18.07.2019, тобто вже після прийняття КМУ вказаної вище постанови № 624, Мін`юстом було складено відповідний висновок, згідно з яким проєкт постанови погоджений із зауваженням щодо невідповідності вимогам нормопроєктувальної техніки. Також у висновку зауважено, що до проекту постанови не надано достатніх обґрунтувань необхідності застосування спеціального мита саме до запропонованої групи товарів як заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії. Окрім того зазначено, що встановлення спеціального мита на товари за кодами УКТ ЗЕД 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00, 2711 12 11 00, може призвести до зростання цін на дизельне паливо та скраплений газ і, як наслідок, зростання споживчих цін та тарифів для населення. Більше того, згідно з висновком Мін`юсту, проект постанови подано з порушенням вимог пункту 5 § 33 глави 2 та пункту 1 § 44 глави 4 розділу 4 Регламенту Кабміну.

19.07.2019 Мінекономрозвитку на виконання було підготовлено проєкт постанови «Питання запровадження спеціального мита на товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України», який подано на розгляд Кабміну супровідним листом від 19.07.2019 вих. № 4103-01/30024-01 (отриманий Кабміном 19.07.2019 вх. № 24713/13/4/1-19), з додатками (пояснювальною запискою від 19.07.2019, довідкою про погодження від 19.07.2019, протоколом узгоджених пропозицій від 19.07.2019, висновком Мін`юсту від 18.07.2019 та інформаційно-довідковими матеріалами).

Згідно довідки про погодження проекту постанови від 19.07.2019 відповідний проект спірної постанови погоджено Міністерством закордонних справ, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Міністерством оборони України, Міністерством аграрної політики та продовольства України, Антимонопольним комітетом України, Державною фіскальною службою України 18.07.2019 та Міністерством інфраструктури України 19.07.2019.

24.07.2019 КМУ прийнято постанову № 678 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 624», якою пункту 1 викладено у наступній редакції: «для газів скраплених за кодами згідно з УКТЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00 та вуглеводнів за кодом згідно з УКТЗЕД 2901 10 00 10, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту: з 1 серпня 2019 р. - 1,75 відсотка; з 1 жовтня 2019 р. - 3 відсотки.»; та доповнено пункт абзацом: «У разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовується спеціальне мито згідно з цим пунктом, такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати спеціального мита за визначеними цим пунктом ставками».

03.12.2019, 15.03.2020, 19.04.2020 позивачами було імпортовано на митну територію України, відповідно до ВМД №№ UA903100/2019/200001, UA903060/2020/200018, UA903240/2019/000016, UA903100/2020/000047, дизельне паливо ЄВРО, сорту С, екологічного класу К5 (ДТ-Л-К5) вагою 800, 350, 500 та 400 тон, код країни походження RU, придбане на підставі контрактів з WEXLER GLOBAL LP, у зв`язку з чим сплачено, зокрема 4 % (3,75 %) - « 030» спеціального мита на товари походженням з Російської Федерації, установленого постановою КМУ № 624 зі змінами, внесеними постановою КМУ № 678.

Вважаючи зазначену постанову КМУ № 624 зі змінами, внесеними постановою КМУ № 678, протиправною, а своє право на сплату митних платежів відповідно до законодавства - порушеним, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII), «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 15.04.1991 № 959-XII (далі - Закон № 959-ХІІ), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент), Положенням про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (далі - Положення № 459).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону № 959-XII, імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; митне регулювання - регулювання питань, пов`язаних із встановленням мит та інших податків, що справляються при переміщенні товарів через митний кордон України, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

У статті 2 Закону № 959-XII визначено, що суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, окрім іншого:

- принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки; праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

- принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: рівності перед законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

- принципом верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Частиною десятою статті 5 Закону № 959-XII передбачено, що втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Відповідно до частин третьої - п`ятої, сьомої статті 7 Закону № 959-XII регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою: законів України; передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; угод, що укладаються між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими у цій частині актами і діями державних і недержавних органів.

Нормативно-правові акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність і відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

В Україні згідно з цим Законом запроваджуються такі правові режими для товарів, що імпортуються з держав - членів Світової організації торгівлі (далі - СОТ):

- національний режим, який означає, що стосовно імпортованих товарів походженням з держав - членів СОТ надається режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо податків, зборів, встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях;

- режим найбільшого сприяння, який стосується мита, правил його справляння, правил і формальностей у зв`язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав - членів СОТ або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 959-XII Кабінет Міністрів України, окрім іншого, приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування або здійснення інших заходів відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 29 цього Закону.

Згідно зі статтею 29 Закону № 959-XII, у разі якщо інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. У разі якщо такі дії завдають шкоди або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.

Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права.

Такими заходами є, зокрема запровадження спеціального мита.

З метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, проводить відповідне розслідування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Матеріали такого розслідування розглядаються Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі для прийняття рішення щодо наявності або відсутності факту (фактів) дискримінаційних дій. У разі прийняття позитивного рішення щодо наявності факту (фактів) дискримінаційних дій рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань приймаються органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції.

За рекомендацією Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі на підставі матеріалів розслідування, які свідчать про наявність факту (фактів) дискримінаційних дій, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, спільно з центральним органом виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України звертається до відповідних державних та/або компетентних органів інших держав або митних союзів чи економічних угруповань з пропозицією щодо розгляду та врегулювання спірної ситуації.

У разі одержання позитивної відповіді від зазначених органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, формує робочу групу для проведення відповідних переговорів та підготовки в разі потреби відповідних міжнародних договорів міжвідомчого або міжурядового характеру.

Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань не застосовуються або припиняються в разі припинення відповідними державами, митними союзами або економічними угрупованнями таких дискримінаційних та/або недружніх дій щодо України, підписання відповідної угоди та/або відшкодування шкоди.

У разі якщо дискримінаційні та/або недружні дії щодо України застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України (частина одинадцята).

Кабінет Міністрів України приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта без дотримання вимог частин четвертої-дев`ятої цієї статті (частина тринадцята).

Рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта має містити строк їх застосування, крім випадків застосування заходів, що призводять до припинення прав, та інших заходів, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово (частина чотирнадцята).

У статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Аналогічна норма закріплена у статті 1 Закону № 794-VII.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Згідно зі статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Частиною першою статті 49 Закону № 794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 50, частини першої статті 51 Закону № 794-VII право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України, Першим віце-прем`єр-міністром України, віце-прем`єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство. Такі проекти за дорученням відповідних членів Кабінету Міністрів України можуть готуватися Секретаріатом Кабінету Міністрів України, якщо предмет їх правового регулювання не належить до компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп`ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов`язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

При цьому, порядок проведення засідань Кабміну, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент, який у тому числі визначає інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до пунктів 1, 4 параграфа 22, параграфа 23, пункту 2 параграфа 27 Регламенту рішення Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів.

Рішення за результатами розгляду проектів актів законодавства приймаються у порядку, встановленому пунктами 2 і 3 параграфа 55-1 цього Регламенту.

Кабінет Міністрів з окремих питань, вирішення яких не потребує прийняття актів Кабінету Міністрів, може приймати рішення, що фіксуються у протоколі засідання (протокольні рішення).

Протокольні рішення Кабінету Міністрів доводяться до виконавців у формі витягів з протоколу засідання протягом одного робочого дня з моменту підписання протоколу.

Згідно з параграфом 29, пунктами 1, 5 параграфа 32 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи.

Проекти актів Кабінету Міністрів оформляються згідно з Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).

Розробник, з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін`юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, висновками про проведення антидискримінаційної та гендерно-правової експертизи, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Відповідно до параграфу 38 Регламенту розробник визначає строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем`єр-міністра, узагальнених у планах-графіках, що готуються відповідно до § 4 цього Регламенту.

Проект акта надсилається розробником заінтересованим органам, які зобов`язані його погодити у визначений у супровідному листі строк, окрім іншого - в одноденний строк - проекти актів Кабінету Міністрів з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків (крім проектів актів про утворення урядових комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій), з інших питань, пов`язаних із виникненням загрози життю та/або здоров`ю населення, з невідкладних питань, пов`язаних з проведенням антитерористичної операції, та з питань обороноздатності держави.

У разі коли заінтересований орган, а також Мінфін та Мінекономрозвитку в установлений відповідно до § 38 строк не висловив свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, проект вважається погодженим без зауважень (абзац перший параграфу 39 Регламенту).

Згідно з пунктами 1, 2 параграфу 46 Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

Мін`юст надсилає висновок розробникові у строк, що становить не більш як 10 робочих днів, а у випадках, передбачених абзацом третім § 38 цього Регламенту, - в одноденний строк.

Відповідно до пункту 1 параграфу 48, пункту 1 параграфу 49, пункту 1 параграфу 50, пункту 1 параграфу 51 Регламенту, проекти актів Кабінету Міністрів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів міністром, який не очолює міністерство, головними розробниками - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Проект акта Кабінету Міністрів разом з додатками до нього, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом (додаток 3).

До проекту акта Кабінету Міністрів додаються: 1) пояснювальна записка (додаток 4), у якій викладається мета, якої планується досягти з прийняттям акта, та підстава розроблення проекту, наводиться опис проблеми, яка потребує розв`язання, зазначається механізм її вирішення, а також прогноз впливу реалізації акта на основні показники у відповідній сфері, у тому числі зазначаються можливі шляхи мінімізації негативного впливу (у разі наявності), відображається позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект акта подано з розбіжностями), а також позиція заінтересованих сторін (представники окремих верств (груп) населення, суб`єкти господарювання, громадські об`єднання тощо), на яких впливатиме реалізація акта у разі його прийняття, зазначається інформація про здійснення стратегічної екологічної оцінки, наводиться фінансово-економічне обґрунтування проекту акта, зазначаються відомості про наявність або відсутність у проекті акта визначених правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією, відсутність ознак дискримінації, відповідність принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, відповідність засадам реалізації органами виконавчої влади принципів державної політики цифрового розвитку. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, інформація про це окремо зазначається в записці.

До пояснювальної записки додаються фінансово-економічні розрахунки, проведені відповідно до пунктів 2 і 3 § 34 цього Регламенту, прогноз впливу реалізації акта на ключові інтереси заінтересованих сторін (додаток 4 1), а також пропозиції за результатами громадської антикорупційної експертизи проекту акта (у разі її проведення). Крім того, можуть додаватися довідкові та інші інформаційно-аналітичні матеріали, що обґрунтовують необхідність прийняття акта. У разі здійснення стратегічної екологічної оцінки до пояснювальної записки додаються звіт про стратегічну екологічну оцінку, довідки про консультації з органами виконавчої влади та про громадське обговорення, підготовлені відповідно до статей 11 - 13 Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку";

2) довідка про погодження проекту акта (додаток 5);

3) протокол узгодження позицій згідно з додатком 6 (у разі потреби);

4) висновок Мін`юсту (крім випадків, коли вноситься проект розпорядження Кабінету Міністрів з кадрових питань, щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, про затвердження фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектора економіки, а також проекти актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств);

4-1) довідка, зазначена у пункті 3 § 35 цього Регламенту;

5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів);

6) проект акта та матеріали до нього в електронній формі (у разі внесення проекту акта у формі електронної копії оригіналу паперового документа), які готуються у форматі RTF, шрифт Times New Roman чотирнадцятого розміру. При цьому таблиці та діаграми готуються у форматі XLS.

До проекту акта додається також прес-реліз, у якому викладається мета прийняття акта, його короткий зміст, строки реалізації, очікувані результати для різних верств (груп) населення та/або позитивний вплив на розвиток окремих галузей економіки та регіонів з конкретними прикладами.

Супровідний лист, пояснювальну записку, довідку про погодження, протокол узгодження позицій до проекту акта Кабінету Міністрів підписує керівник органу, який є головним розробником, або особа, що його заміщує.

Проект акта, надісланий до Кабінету Міністрів відповідно до абзацу третього пункту 5 § 33 цього Регламенту, опрацьовується у Секретаріаті Кабінету Міністрів в одноденний строк. Про такий проект акта Державний секретар Кабінету Міністрів невідкладно інформує Прем`єр-міністра (абзац другий пункт 1 параграфу 54 Регламенту).

За приписами параграфу 55-1 Регламенту, розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом.

У виняткових випадках за рішенням Прем`єр-міністра до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів може бути включено проект акта без попереднього розгляду урядовим комітетом або проект акта, який з підстав, визначених пунктом 5 § 55 цього Регламенту, урядовим комітетом не схвалено.

Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень.

Виконання законів України, постанов Верховної Ради, актів Президента України та Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра забезпечують міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим (параграф 75 Регламенту).

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру прийняття постанови КМУ, яка передбачає розроблення компетентним органом відповідного проєкту постанови, проведення Мін`юстом його експертизи та складання висновку за її результатами, погодження такого проєкту Мінфіном, Мінекономрозмитку та іншими заінтересованими органами, здійснення реєстрацію проєкту Секретаріатом КМУ, його оприлюднення і лише після цього внесення проєкту разом з додатками (пояснювальною запискою, довідкою про погодження, протоколом узгодження (у разі наявності розбіжностей), висновком Мін`юсту та прес-релізом) на розгляд КМУ.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана позивачами постанова КМУ № 624 була прийнята відповідачем 17.07.2019, а її проєкт розроблений уповноваженим органом - Мінекономрозвитку та поданий до КМУ з відповідними додатками та погодженням заінтересованих органів лише 19.07.2019, тобто через два дні після її прийняття.

Таким чином, вказана постанова КМУ прийнята за відсутності жодного проєкту, розробленого у порядку, визначеного законодавством та компетентним суб`єктом, без проходження експертизи Мін`юсту, за відсутності погодження жодного заінтересованого орану, без оприлюднення та реєстрації в Секретаріаті КМУ, а отже, з порушенням всіх основних законодавчо визначених процедурних етапів прийняття нормативно-правового акта цього виду.

Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, аналогічні порушення КМУ також були допущені при прийнятті постанови від 24.07.2019 № 678 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 624», а саме така постанова прийнята КМУ 24.04.2019 також за відсутності її проєкта, що був розроблений, переданий на експертизу до Мін`юсту та погоджений лише 30.07.2019.

При цьому, колегія суддів зазначає, що апелянт як у своїй скарзі та і безпосередньо в суді апеляційної інстанції не заперечував факту допущення ним зазначених порушень процедури прийняття постанов КМУ № 624 та № 678, а натомість стверджував, що ці порушення не спростовують законності спірних нормативно-правових актів. Однак, такі доводи апелянта апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки встановлена дефектність процедури прийняття спірних постанов тягне настання дефектних наслідків, які зумовлюють їх протиправність та нечинність.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18, висновки якого, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи.

При цьому, колегія суддів також приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 24.03.1988 у справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden), в якому Суд зазначив, що рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», відповідно до принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Крім того, у сукупності з викладеним, апеляційний суд також ураховує те, що у висновку Мін`юсту, який був складений після прийняття відповідачем спірної постанови, а саме 18.07.2019, викладено ряд зауважень до її проєкту, зокрема щодо його невідповідності вимогам нормопроєктувальної техніки, відсутності достатніх обґрунтувань необхідності застосування спеціального мита саме до запропонованої групи товарів як заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії, а також щодо негативних наслідків застосування спеціального мита на товари за кодами УКТ ЗЕД 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00, 2711 12 11 00 та порушення вимог пункту 5 § 33 глави 2 та пункту 1 § 44 глави 4 розділу 4 Регламенту Кабміну.

Однак, вказані зауваження Мін`юсту не були та не могли бути враховані відповідачем, з огляду на те, що, як зазначалося вище, проєкту відповідної постанови, розробленого в порядку, визначеному чинним законодавством, на момент її прийняття взагалі не існувало.

Більш того, колегія суддів звертає увагу й на те, що спеціальним Законом № 959-XII, посилання на який міститься у спірній постанові КМУ, як на підставу для її прийняття, зазначено вимоги щодо визначення конкретного періоду, на який вводиться спеціальний митний режим, однак в оскаржуваній постанові КМУ № 624, зокрема зі змінами, внесеними постановою КМУ № 678, такий період відповідачем не визначено.

При цьому, доводи апелянта про те, що у постанові № 624 зі змінами, внесеними постановою № 678, вказано, що такий режим підлягає застосуванню до припинення Російською Федерацією недружніх та/або дискримінаційних дій щодо України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки таке формулювання не надає можливості визначити конкретний проміжок часу (період) дії нормативно-правового акта, містить оціночні формулювання та не відповідає вимогам щодо якості законодавства.

Крім того, у пункті 2 спірної постанови також наведено формулювання щодо поширення встановленого нею митного режиму на товари, «країну походження яких установити неможливо», яке не є чітким і суперечить самій сутності і меті постанови КМУ № 624 - установлення спеціального митного режиму для товарів походження з РФ /т.3 а.с.122-124/, а не для всіх товарів, країну походження яких установити неможливо.

Разом з тим, у рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції неправомірно визнано протиправною та нечинною постанову КМУ № 624 зі змінами, внесеними постановою № 678, з моменту її прийняття, а не з моменту набрання законної сили рішенням суду в цій справі, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивачі є суб`єктами правовідносин, що регулюються спірною постановою КМУ № 624 зі змінами, внесеними постановою № 678, і їх право на розмитнення імпортованого товару за ставками мита, установленими в законному порядку, було порушено безпосередньо під час проходження відповідних процедур митних формальностей (03.12.2019, 15.03.2020, 19.04.2020 ВМД №№ UA903100/2019/200001, UA903060/2020/200018, UA903240/2019/000016, UA903100/2020/000047) та сплаті мита за вказаною постановою КМУ, що й зумовило звернення до суду з позовами у цій справі.

Водночас, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, колегія суддів також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, у даному випадку відновлення порушених прав позивачів, у відповідності до завдань адміністративного судочинства, обумовлює необхідність визнання постанови КМУ від 17.07.2019 № 624 зі змінами, внесеними постановою КМУ від 24.07.2019 № 678, протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а не з дати набрання законної сили рішенням суду в цій справі, як на тому наполягає апелянт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 160/7524/18 та від 18.07.2019 у справі № 826/16725/17.

Доводи апелянта про те, що частиною п`ятнадцятою статті 29 Закону № 905-VІІІ визначено спеціальний місячний строк оскарження до суду рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав і що позивачами такий строк звернення до суду з позовами у цій справі пропущено, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки у разі, коли суб`єкт правовідносин оскаржує нормативно-правовий акт по спливу певного проміжку часу від дати набрання ним чинності, але який є чинним, діючим і обов`язковий до застосування на час звернення суб`єкта правовідносин до адміністративного суду із позовною заявою, то звернення до суду такого суб`єкта не повинно розцінюватися як здійснене з порушенням порядку та строків, передбачених статтею 122 КАС України, оскільки вимога про порушення права триваючою дією чинного нормативно-правового акту, яка для суб`єкта правовідносин є реальною, актуальною, об`єктивно обґрунтованою хоча б на етапі звернення до суду про його оскарження, не може визнаватись такою, що подана з пропуском строків звернення за захистом порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі у справі № 826/16725/17 та від 02.10.2019 у справі № 160/7524/18.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, установленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплено «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле. Проте ці права не є абсолютними та можуть обмежуватися, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 у справі «Станєв проти Болгарії» та від 21.02.1975 у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, судова колегія також враховує правову позицію, викладену ЄСПЛ у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France»), відповідно до якої, стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Крі того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

Враховуючи викладене, а також системне тлумачення спеціальної норми частини п`ятнадцятої статті 29 Закону № 905-VІІІ, статей 122, 264 КАС України, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні достатні правові підстави для залишення позовів у цій справі (об`єднаних в одне провадження) без розгляду, як на тому наполягає апелянт.

Доводи апелянта про те, що представником КМУ в суді першої інстанції було заявлено клопотання про залишення позовів без розгляду, яке розглянуто ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання без виготовлення окремого документу, колегія суддів приймає до уваги, але зазначає, що відповідно до статті 317 КАС України таке процесуальне прошення не є достатньою правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2020 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 серпня 2020 року.

Головуючий суддя

Судді: