ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
08 вересня 2020 року
справа № 140/2131/19
адміністративне провадження № К/9901/6716/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у складі судді Плахтій Н. Б.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у складі суддів Шинкар Т. І., Судової-Хомюк Н. М., Ільчишина Н. В.,
у справі №140/2131/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакойл»
до Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
УСТАНОВИВ :
І. Рух справи
9 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новакойл» (далі -Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року №0007401405 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 4 978 381 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 02 липня 2019 року №0007401405.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій за результатами дослідження доказів в їх сукупності дійшли висновку, що викладені в акті фактичної перевірки порушення Товариством вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) не знайшли свого підтвердження, а тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі статті 20 даного Закону є безпідставним. Також суди визнали фактичну перевірку незаконною, такою, що проведена за відсутності на те законодавчо визначених підстав, у наказі на перевірку зазначено господарську одиницю, яка не є місцем провадження діяльності позивача.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі №140/2131/19 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 12 статті 3, статтю 20 Закону №265/95-ВР, статтю 44 ПК України без урахування висновків викладених в постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року №К/9901/38094/18, від 25 вересня 2018 року у справі №К/9901/6513/18, від 14 лютого 2019 року по справі №803/1623/13-а. Окрім того податковий орган, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12 статті 3, статті 20 Закону №265/95-ВР у подібних правовідносинах, а саме поширення на усіх суб`єктів господарювання вказаного Закону, які здійснюють розрахункові операції у готівковій, в тому числі безготівковій формі.
Так, відповідач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 8 травня 2018 року №К/9901/38094/18 висловлено наступну позицію «…як встановлено судом попередньої інстанції, на момент проведення перевірки позивачем не було надано податковому органу доказів ведення обліку товарів, були також відсутні прихідні накладні на товар, що в свою чергу не дало можливості перевірити порядок ведення позивачем обліку товарів, а також здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку. Крім того, контролюючий орган надав позивачу право ознайомитись з матеріалами перевірки, надати вмотивовані пояснення та документи, щодо фактів, викладених в акті, яким позивач не скористався, що спростовує доводи викладені позивачем у касаційні скарзі відносно позбавлення його можливості надати відповідачу первинні документи, які під час перевірку були в наявності, але зберігалися і іншому місці.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про наявність порушення з боку позивача порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (здійснення продажу товарів, які не обліковуються у встановленому порядку)».
На думку скаржника, судами не враховано висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 25 вересня 2018 року у справі №К/9901/6513/18 при застосуванні пункту 12 статті 3, статті 20 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у якій зазначено «…до документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило належать накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запасів до облікових бухгалтерських реєстрів та підтвердження права власності на них.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів ведення обліку товарних запасів, первинні документи на товар не надавалися ні під час перевірки ні під час судового розгляду справи».
Податковий орган вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію Верховного Суду викладену у постанові від 14 лютого 2019 року по справі №803/1623/13-а при застосування статті 44 ПК України, за якою «…у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.».
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дія Закону №265/95-ВР поширюється на суб`єктів господарювання, які використовують реєстратори розрахункових операцій при здійсненні таких операцій в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо), і відповідальність за порушення вимог даного Закону покладається саме на таких суб`єктів господарювання.
Скаржник зауважив про відсутність висновку щодо застосування пункту 12 статті 3, статті 20 Закону №265/95-ВР у подібних правовідносинах, а саме поширення на усіх суб`єктів господарювання вказаного Закону, які здійснюють розрахункові операції у готівковій, в тому числі безготівковій формі.
На переконання податкового органу дія Закону №265/95-ВР поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
IV. Процесуальна історія справи в суді касаційної інстанції
31 серпня 2020 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача, витребував з Волинського окружного адміністративного суду справу №140/2131/19.
На час відкриття касаційного оскарження справа №140/2131/19 перебувала у Верховному Суді.
Позивач не скористався правом надати відзив на касаційну скаргу податкового органу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
V. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини.
На підставі наказу від 15 травня 2019 року №1723 та направлень від 15 травня 2019 року №258, №259, виданих Головним управлінням ДФС у Волинській області, відповідач в період з 15 травня 2019 року по 24 травня 2019 року провів фактичну перевірку нафтобази Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакойл», яка розташована за адресою: Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 17, за результатами якої склав акт перевірки від 24 травня 2019 року №03/125/40-03/41754804 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зафіксовано порушення Товариством пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР - не забезпечено належне ведення обліку товарних запасів за місцем реалізації - порушення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації в кількості 105923 л дизельного пального марки Євро5-ВО на загальну суму 2489190,50 грн (23,50 грн/л).
2 липня 2019 року на підставі акта перевірки від 24 травня 2019 року №12892/03-20-14-05/38897719 керівник податкового органу прийняв податкове повідомлення-рішення №0007401405, яким до позивача застосував штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 4978381 грн.
Суди попередніх інстанцій також установили, що 7 вересня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» (Постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новакойл» (Покупець) укладено договір поставки №3/18, предметом якого є поставка нафтопродуктів, асортимент, ціна та кількість яких узгоджується додатково та визначається у видаткових накладних та/або у лімітно-забірній відомості (том 1 а. с.115-116).
2 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» (Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новакойл» (Поклажодавець) укладено договір зберігання №2, відповідно до умов якого Зберігач зобов`язується зберігати нафтопродукти, в подальшому іменовані - майно, передане йому Поклажодавцем, і повернути це майно в цілості на умовах, визначених даним договором. Майно, що передається зберігачу, є власністю Поклажодавця і вважається переданим на зберігання з моменту підписання акта приймання-передачі майна або прихідно-розхідної накладної (том 1 а. с. 87-90).
Згідно з видатковою накладною від 20 травня 2019 року ТОВ «Компанія Панхім» поставила ТОВ «Новакойл» дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 226514 кг на загальну суму з ПДВ 6 195 157,90 грн (том 1 а. с. 117), якість такого підтверджено відповідним сертифікатом відповідності терміном дії з 30 червня 2017 року по 29 червня 2019 року (том 1 а. с. 118).
В наслідок господарської операції з поставки нафтопродуктів ТОВ «Компанія Панхім» подано до контролюючого органу акцизну накладну від 20 травня 2019 року №150 (том 1 а. с. 119-120), а також складено та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну на суму поставки від 20 травня 2019 року №17 (том 1 а. с. 121-122). Проведення розрахунків за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями (том 1 а. с. 123-127).
20 травня 2019 року відповідно до акту прийому-передачі нафтопродуктів на зберігання ТОВ «Компанія Панхім» як зберігач отримав від ТОВ «Новакойл» на зберігання дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 226514 кг (том 1 а. с. 92).
24 травня 2019 року проведено інвентаризацію фактичних залишків пального у присутності працівників Головного управління ДФС у Волинській області, за результатами якої ТОВ «Компанія Панхім» складено акти інвентаризації залишків пального за формою №24-НП та №30-НП, в яких відображено фактичні залишки пального, що належать ТОВ «Новакойл» - 105923 л (88181 кг) дизельного палива Євро5-ВО, розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичними даними залишків дизельного палива не встановлено.
Висновок про порушення позивачем порядку ведення обліку товарів за місцем їх реалізації та зберігання зроблений контролюючим органом, виходячи з не пред`явлення журналу обліку надходжень нафтопродуктів (за формою 6-НП), ведення якого передбачено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, (далі Інструкція №281/171/578/155).
VI. Джерела права
Частина друга статті 2 КАС України
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частини перша та друга статті 77 КАС України
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
У статті 2 Закону №265/95-ВР наведені такі терміни:
розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 9 Закону №265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).
Згідно із пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Згідно зі статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позиція Верховного Суду
Щодо застосування судом апеляційної інстанції пункту 12 статті 3, статті 20 Закону №265/95-ВР, статті 44 ПК України без урахування висновків викладених в постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року №К/9901/38094/18, від 25 вересня 2018 року у справі №К/9901/6513/18, від 14 лютого 2019 року по справі №803/1623/13-а.
Суд зазначає, що пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підстава касаційного оскарження передбачає наявність висновку Верховного Суду, що не врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні справи, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Тобто скаржник має довести, що у наведених ним постановах Верховного Суду мають місце подібні правовідносини.
Досліджуючи зміст наведених у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку відповідача, не враховані судом апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку про відмінність правовідносин у справах №809/1869/13-а, №809/1853/16, №803/1623/13-а від тих, що є предметом судового дослідження у цій справі.
Так, у справі №809/1869/13-а службовими особами податкового органу проведено перевірку магазину, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , за дотриманням порядку проведення розрахунків за продані (отримані) товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, в результаті якої виявлено порушення цією особою, зокрема і пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, тобто порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані у встановленому порядку, зокрема не відображення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації у книзі обліку доходів і витрат. Суди в цій справі встановили, що позивач не надала доказів ведення обліку товарних запасів, первинних документів на товар ні під час перевірки ні під час судового розгляду справи.
В межах судового розгляду справи №809/1853/16 встановлено, що контролюючий орган провів фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , в результаті якої встановлено порушення позивачем порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, зокрема й порушено порядок ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковуються у встановленому порядку, а саме: не відображено облік товарних запасів за місцем їх реалізації у Книзі обліку доходів і витрат.
Отже у справах №809/1869/13-а, №809/1853/16 позивачі фізичні особи-підприємці здійснювали роздрібну торгівлю товарами, облік яких не відображали у Книзі обліку доходів і витрат, в той час як у цій справі (№ 140/2131/19) Товариство здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами (що встановлено судами та не заперечується сторонами у справі), а порушення порядку ведення обліку товарів за місцем їх реалізації та зберігання зроблений контролюючим органом відповідач вбачає у не пред`явленні журналу обліку надходжень нафтопродуктів (за формою 6-НП).
Висновки Верховного Суду щодо застосування статті 44 ПК України, викладені в постанові від 14 лютого 2019 року у справі №803/1623/13-а, здійснені у правовідносинах, які стосуються дотримання платником податків вимог податкового законодавства, правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток, порушення законодавства встановлені контролюючим органом за результатами проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ "Феміда-Інтер плюс К".
Крім того, Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій у цій справі (№140/2131/19) не застосовували положення статті 44 ПК України, не висловлювали будь-які висновки, які можуть бути протилежними тим, які викладені у наведеній скаржником справі.
Наведене свідчить про те, що правовідносини у справах №809/1869/13-а, №809/1853/16, №803/1623/13-а не є подібними тим, що є предметом судового розгляду у цій справі.
Застосування санкції статті 20 Закону №265/95-ВР можливо до товариства, яке не облікувало товар та реалізувало його, не провівши розрахунки через реєстратор розрахункових операції.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство здійснювало реалізацію дизельного пального суб`єктам господарювання оптом з видачою акцизних накладних, оплата проводилась в безготівковій формі шляхом здійснення банківського переказу.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що при здійсненні оптового продажу палива шляхом укладання договорів поставок з покупцями-суб`єктами господарювання Закон № 265/95-ВР не вимагає застосування реєстратора розрахункових операцій (пункту 12 частини 1 статті 9 Закону). Застосування санкції, передбаченої статтею 20 цього Закону можливо до суб`єкта господарювання, який не обліковував товар та реалізовував такий, не провівши розрахунки через реєстратор розрахункових операції. Відсутність у позивача обов`язку при оптовій торгівлі застосовувати реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки, вказує на відсутність порушення Товариством вимог Закону №265/95-ВР.
Суд визнає, що відповідач не довів склад правопорушень, за які до Товариства застосовано штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням.
VIII. Висновки
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі №140/2131/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
