Справа № 462/4595/17 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1040/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:80
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2020 року м.Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Ніткевича А.В., Приколоти Т.І.,
секретаря - Жукровської Х.І.,
з участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи - Сміщука С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 09 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», третя особа - Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (а.с.2-4, 7-9 т.1), уточненим під час розгляду даної справи, шляхом подання уточнених розрахунків боргу (а.с.24-25, 33-34, 35, 43-44 т.1), з остаточними вимогами, які розглянув суд першої інстанції, про стягнення:
заборгованості по заробітній платі за період з 30.04.2009 року по 31.01.2012 року з урахуванням компенсації, індексації та коригування за цей період в розмірі 489706 грн. 26 коп., яку позивач обраховує, виходячи із заборгованості по заробітній платі в розмірі 27193 грн. 83 коп., з яких: 1440 грн. 94 коп. - заборгованість по заробітній платі за квітень 2009 року, що існувала на момент його звільнення 30.04.2009 року, та 25752 грн. 89 коп. - заборгованість по заробітній платі за період з травня 2009 року по січень 2012 року згідно довідок пенсійного фонду, що існувала на момент його звільнення 31.01.2012 року, з урахуванням коефіцієнту збільшення мінімальної заробітної плати 5,9568, який позивач обраховує, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.05.2009 року (625 грн.) та розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року (3723 грн.), а саме: 3723:625=5,9568, та з урахуванням індексу інфляції за період з 01.05.2009 року по грудень 2017 року - 2,6911, а саме: 27193 грн. 83 коп.*5,9568*2,6911=435926 грн. 46 коп., додаючи до цієї суми ще індексацію заробітної плати за квітень 2009 року (1440 грн. 94 коп.) в розмірі 73986 грн. 75 коп. та віднімаючи заборгованість по заробітній платі у розмірі 20206 грн. 95 коп., що стягнута судовим наказом Залізничного районного суду м.Львова від 30.12.2013 року, а саме: 435926 грн. 46 коп. + 73986 грн. 75 коп. - 20206 грн. 95 коп. = 489706 грн.26 коп. (розрахунок боргу №2 а.с.35 т.1),
та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2012 року по 09.01.2018 року з урахуванням коригування, компенсації та індексації в розмірі 2468745 грн. 47 коп., який позивач обраховує, виходячи із середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2012 року (день звільнення) по 09.01.2018 року за 1488 робочих днів в розмірі 182943 грн. 85 коп., з урахуванням коефіцієнту збільшення мінімальної заробітної плати 5,9568, який позивач обраховує, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.05.2009 року (625 грн.) та розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року (3723 грн.), а саме: 3723:625=5,9568, та з урахуванням індексу інфляції за період з 31.01.2012 року по 09.01.2018 року - 2,2654, а саме: 182943 грн. 85 коп.*5,9568*2,2654 = 2468745 грн. 47 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1976 року працював на державному авіапідприємстві «Львівські авіалінії» на посаді автомеханіка цеху технічного обслуговування, однак, 30.04.2009 року його було звільнено із займаної посади і при звільненні відмовлено у виплаті належних йому коштів в сумі 1440 грн. 94 коп., що є заробітною платою за квітень 2009 року.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 16 травня 2011 року (справа №2-275/11), яке набрало законної сили 25.08.2011 року, його було поновлено на роботі на вказаній посаді з 30.04.2009 року, однак, наказ №267/к про поновлення відповідач видав лише 08.11.2011 року.
31.01.2012 року його знову звільнили з роботи і при звільненні жодних коштів йому не виплатили, а судовий наказ Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2013 року про стягнення з відповідача у його (позивача) користь заборгованості по заробітній платі в розмірі 20206 грн. 95 коп. не виконано.
Заочним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 09 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» у користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з урахуванням компенсації, індексації та корегування в сумі 489706 грн. 26 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням компенсації та коригування в сумі 2468745 грн. 47 коп., а всього - 2958451 грн. 73 коп.
Стягнуто з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» в дохід держави 8810 грн. судового збору.
Допущено негайне виконання рішення суду в розмірі середньомісячного платежу 3200 грн.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 14 лютого 2019 року заяву державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м.Львова від 09 січня 2018 року залишено без задоволення.
Рішення суду оскаржив відповідач державне авіапідприємство «Львівські авіалінії», просить його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції взяв до уваги подані позивачем розрахунки, не перевіривши законності здійснених позивачем обрахунків.
Апелянт вважає правильним лише обрахунок позивачем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 182943 грн. 85 коп., оскільки заборгованість по заробітній платі, яка існувала перед позивачем на день його звільнення 31.01.2012 року з роботи у розмірі 20206 грн. 95 коп. і була стягнута судовим наказом Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2013 року, ще дійсно не виплачена, проте, середній заробіток підлягає стягненню без урахування коригування, компенсації та індексації, оскільки за своєю правовою природою середній заробіток не є заробітною платою, а санкцією (спеціальним видом відповідальності) за недотримання роботодавцем строків виплати нарахованої працівнику заробітної плати.
Не погоджується апелянт й з доводами позивача та висновками суду першої інстанції про існування перед позивачем заборгованості по заробітній платі, оскільки вся заборгованість по заробітній платі була стягнута судовим наказом, а заробітна плата за квітень 2009 року в розмірі 1440 грн. 94 коп. була депонована, оскільки позивач відмовлявся її отримувати, що підтверджено довідкою підприємства №849 від 30.08.2011 року.
Звертає увагу, що депонована у встановленому законом порядку заробітна плата не може вважатись заборгованістю по заробітній платі, оскільки такі кошти повертаються до бюджету державної казначейської служби та розглядаються як кредиторська заборгованість суб`єкта.
Апелянт зазначає, що жодних доказів, які б підтверджували наявність заборгованості по заробітній платі за період з травня 2009 року по січень 2012 року у вказаному позивачем розмірі, в матеріалах справи немає, а вказана в судовому наказі заборгованість підлягає стягненню в межах виконавчого провадження і повторне стягнення з підприємства вже встановленої рішенням суду заборгованості є неприпустимим.
В судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, а тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у його відсутності.
Заслухавши пояснення позивача та третьої особи в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» №91/к від 30.04.2009 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України (а.с.5 т.1).
Відповідно до довідки державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» №849 від 30.08.2011 року, підписаної генеральним директором підприємства та в.о. головного бухгалтера (а.с.6 т.1), заробітна плата ОСОБА_1 в сумі 1440 грн. 94 коп. була депонована 26.08.2010 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 відмовлявся отримувати заробітну плату.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 16 травня 2011 року в справі №2-275/11 за позовом ОСОБА_1 до державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (а.с.37 т.1), позов ОСОБА_1 задоволено частково, поновлено його на роботі на посаді техніка з технічного обслуговування ПС (АІРЕО) АТБ з 30.04.2009 року, стягнуто з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» 51093 грн. 42 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у задоволенні решти вимог - відмовлено.
Згідно із записами у трудовій книжці (а.с.40 т.1), позивач був поновлений на роботі на підставі вказаного рішення суду 08.11.2011 року відповідно до наказу №267/к від 08.11.2011 року.
Згідно з наказом №60/к від 25.01.2012 року позивача звільнено з роботи з 31.01.2012 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.40 т.1).
Згідно з довідкою державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» №62 від березня 2013 року (а.с.36 т.1), борг по заробітній платі підприємства перед позивачем станом на 28.02.2013 року становить 20206 грн. 95 коп., з яких: 11296 грн. 30 коп. нараховано на виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 травня 2011 року про поновлення на роботі в справі №2-275/11, тобто це заробітна плата, яка підлягала виплаті позивачу за період з 16.05.2011 року (день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі) по 08.11.2011 року (день фактичного поновлення на роботі), та 8910 грн. 65 коп. - заробітна плата, яка підлягала виплаті позивачу за період з 08.11.2011 року (день фактичного поновлення на роботі) по 31.01.2012 року (день звільнення з роботи), а саме: за листопад 2011 року - 1465 грн. 46 коп., за грудень 2011 року - 2267 грн. 82 коп. та січень 2012 року - 5177 грн. 37 коп.
Отже, на момент звільнення позивача 31.01.2012 року з роботи йому належало до виплати 20206 грн. 95 коп., які були стягнуті у користь позивача судовим наказом, виданим Залізничним районним судом м.Львова 30 грудня 2013 року (Справа №1309/9469/12) (а.с.38 т.1).
Іншої заборгованості перед позивачем немає, оскільки для пенсійного фонду роботодавцем вказуються відомості про нараховану заробітну плату, яка згідно довідок пенсійного фонду (а.с.39 т.1) за період з 16.05.2011 року (день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі) по 31.01.2012 року (день звільнення з роботи) становила 24802 грн. 15 коп., а за період з 30.04.2009 року по 16.05.2011 року позивачу було присуджено за рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 16 травня 2011 року середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому доводи позивача про існування заборгованості по заробітній платі за спірний період є безпідставними.
Безпідставною є й вимога позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за квітень 2009 року в розмірі 1440 грн. 94 коп., оскільки ця заробітна плата була депонована і не отримана з вини самого позивача, що підтверджується довідкою державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» №849 від 30.08.2011 року, і цей факт не спростований позивачем жодним доказом.
Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є безпідставними в повному обсязі.
Статтею 115 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Відповідно до вимог ст.95 КЗпП України та ст.33 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» закріплено право працівника, якому заробітна плата виплачувалась з порушенням строків її виплати, на компенсацію втрати частини заробітної плати.
Так, зокрема, відповідно до вимог статті 34 Закону, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата.
У пункті 4 цього Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
У пункті 6 цього Порядку передбачено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
Отже, з урахуванням наведених вище положень закону та встановлених обставин справи, а саме, того, що заробітна плата, нарахована позивачу за період з 16.05.2011 року по 31.01.2012 року, своєчасно виплачена не була, а судовий наказ про стягнення заборгованості по заробітній платі не виконаний відповідачем, тому компенсації підлягає нарахована, але не виплачена заробітна плата позивача за період з травня 2011 року по січень 2012 року, яку необхідно обраховувати станом на 01.01.2018 року, як позивач просить у своїй позовній заяві, виходячи із відомостей про заробітну плату, які містяться у довідці пенсійного фонду (а.с.39 т.1), в таких розмірах: за травень 2011 року - 1549 грн. 98 коп., за червень 2011 року - 2437 грн. 40 коп., за липень 2011 року - 2437 грн. 40 коп., за серпень 2011 року - 2437 грн. 40 коп., за вересень 2011 року - 2437 грн. 40 коп., за жовтень 2011 року - 1741 грн., за листопад 2011 року - 2628 грн. 02 коп., за грудень 2011 року - 2781 грн. 61 коп., за січень 2012 року - 6351 грн. 94 коп.
Таким чином, відповідно до вимог пункту 4 вказаного вище Порядку, розмір компенсації заробітної плати позивача за травень 2011 року становитиме 2814 грн. 55 коп., за червень 2011 року - 4408 грн. 34 коп., за липень 2011 року - 4466 грн. 41 коп., за серпень 2011 року - 4484 грн. 34 коп., за вересень 2011 року - 4479 грн. 86 коп., за жовтень 2011 року - 3199 грн. 90 коп., за листопад 2011 року - 4825 грн. 39 коп., за грудень 2011 року - 5097 грн. 21 коп., за січень 2012 року - 11616 грн. 49 коп.
Отже, у користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з травня 2011 року по січень 2012 року в розмірі 45392 грн. 50 коп., з вирахуванням при виплаті з цієї суми обов`язкових платежів і зборів.
Відповідно до пункту 6 Порядку, депонована заробітна плата за квітень 2009 року в розмірі 1440 грн. 94 коп. компенсації не підлягає, оскільки ця заробітна плата не була отримана з вини самого позивача, а тому вимоги позивача в цій частині є безпідставними.
Безпідставними є також вимоги позивача про коригування заробітної плати, оскільки предметом спору є нарахована, але не виплачена заробітна плата, тому правових підстав для урахування коефіцієнту збільшення мінімальної заробітної плати 5,9568, який позивач обраховує, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.05.2009 року (625 грн.) та розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року (3723 грн.), немає.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму (ч.2 ст.116).
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи наведені вище норми КЗпП України й те, що повного розрахунку з позивачем в день звільнення проведено не було і розмір заборгованих перед позивачем сум, стягнутих з відповідача у користь позивача судовим наказом Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2013 року, відповідачем не оспорювався (відсутній спір про розмір належних звільненому працівникові сум), а сам судовий наказ не виконаний, тому з відповідача у користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2012 року по 09.01.2018 року, як просить позивач, за 1488 робочих днів, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, виходячи із середньоденної заробітної плати - 122 грн. 95 коп. (заробітна плата за листопад 2011 року (2628,02 грн.) + заробітна плата за грудень 2011 року (2781,61 грн.) : 44 робочих днів у ці місяці (22 + 22)), у розмірі 182949 грн. 60 коп. (122,95*1488=182949,60), з вирахуванням при виплаті з цієї суми обов`язкових платежів і зборів.
Однак, вимога позивача про стягнення середнього заробітку з урахуванням коригування, компенсації та індексації є безпідставною, оскільки за своєю правовою природою середній заробіток є видом відповідальності роботодавця за недотримання строків виплати нарахованої працівнику заробітної плати і стягується одноразово.
Суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам позивача та доказам, які він подав на підтвердження своїх вимог, не перевірив правильності поданих позивачем розрахунків на відповідність їх вимогам матеріального закону, норми якого підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до помилкових висновків суду по суті вирішення спору, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача - лише в частині стягнення з відповідача у користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з травня 2011 року по січень 2012 року в розмірі 45392 грн. 50 коп. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2012 року по 09.01.2018 року в розмірі 182949 грн. 60 коп., з вирахуванням при виплаті із вказаних сум обов`язкових платежів і зборів.
В решті - вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають з наведених вище мотивів.
Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України й те, що позивач при зверненні до суду із вказаним позовом не сплачував судового збору, а 1% від задоволених позовних вимог за наслідками розгляду справи апеляційним судом становить 2283 грн. 42 коп., що є менше від розміру ставки судового збору, який підлягав сплаті за позовною заявою позивача і з якого обраховувався судовий збір за подання апеляційної скарги, тому немає підстав для стягнення цієї суми з відповідача в дохід держави, оскільки вказана сума судового збору за подання позовної заяви підлягає зарахуванню в рахунок сплати відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги.
Повний текст постанови складений 10 серпня 2020 року, оскільки суддя-доповідач Бойко С.М. з 28 липня по 07 серпня 2020 року перебувала на листку непрацездатності.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
апеляційну скаргу державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 09 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» (м.Львів, вул. Аеропорт ЦА, ЄДРПОУ 01130644) у користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати за період з травня 2011 року по січень 2012 року в розмірі 45392 гривень 50 копійок з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів та зборів.
Стягнути з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» (м.Львів, вул. Аеропорт ЦА, ЄДРПОУ 01130644) у користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.01.2012 року по 09.01.2018 року в розмірі 182949 гривень 60 копійок з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів і зборів.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 10 серпня 2020 року.
Головуючий: Бойко С.М.
Судді: Ніткевич А.В.
Приколота Т.І.
