Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03.07.2020 Справа №607/2394/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді - Сливки Л.М.
за участі секретаря судового засідання - Хамелко О.Ю.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича у якому просила зняти арешти,накладені приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП № 57933221 на квартиру АДРЕСА_1 , та транспортний засіб марки Infiniti, модель FX35 , 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 31 липня 1982 року вона та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого, ними за рахунок спільних коштів та спільними зусиллями було набуто майно, зокрема квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 74.3 кв.м., житловою площею 28.5 кв.м. та транспортний засіб Infmiti FX 35 реєстраційний номер НОМЕР_2 . 2006 року випуску, чорного кольору, номер шасі: НОМЕР_3 , зареєстрований 03.08.2010р. Вважає, що вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до вимог ст. ст. 60, 61 СК України, оскільки набуте нею та відповідачем під час шлюбу. Проте, в лютому 2020 року їй стало відомо про те, що постановою про арешт майна боржника від 17.12.2018 p., винесеною приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП № 57933221, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , а постановою про арешт майна боржника від 17.12.2018 p., винесеною приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП № 57933221, накладено арешт на все рухоме майно боржника ОСОБА_2 . В подальшому, а саме 27.12.2018 р. державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, котрою оголошено розшук належного їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності транспортного засобу Infiniti FX 35, 2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4 . Вважає, що приватний виконавець при накладенні арешту на вищевказану квартиру та автомобіль не врахував того, що дане майно є спільною власністю її та відповідача ОСОБА_2 та в супереч нормам чинного законодавства не з`ясував питання про те, чи не володіє боржник даним майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи. Крім того зазначає, що жодних судових рішень про визначення частки ОСОБА_2. у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та транспортний засіб Infiniti FX 35, 2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4 , які належать їй із ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, судами не приймалося, та із зверненнями (поданням) про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї та/або про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, ні кредитор, ні приватний виконавець до суду у встановленому законом порядку не зверталися. Враховуючи наведене, вважає, що накладені приватним виконавцем Мелихом А.І. арешти на належне їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності майно, а саме вищевказані квартиру та транспортний засіб, порушують її права, як співвласника даного арештованого майна, та не дають змогу повноцінно користуватися своїми правами.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 лютого 2020 року провадження у зазначеній справі було відкрито, та справу призначено до підготовчого судового засідання на 09 годину 30 хвилин 02 квітня 2020 року в порядку загального позовного провадження.
30 березня 2020 року відповідач приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. подав суду відзив на позовну заяву який приєднананий до матеріалів даної цивільної справи. З доводів та суті відзиву на позов вбачається, що сторона відповідача не визнає у повному обсязі заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження АСВП № 57933221 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду № 607/1838/15-ц від 11.12.2018 року про: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1105350,00 грн. основного боргу, 189077,47 грн. інфляційних втрат та 88706,96 грн. - 3% річних, а всього - 1383134,43 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3434,76 грн. судового збору.». Керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», 17.12.2018 року ним, як приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та все нерухоме майно боржника. Відповідні записи внесено до Реєстрів обтяжень майна. Звертає увагу суду, що після відкриття виконавчого провадження, боржник ОСОБА_2 не подав виконавцю декларацію про доходи та майновий стан, у тому числі не надав інформацію про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, хоча належним чином був повідомлений про відкрите виконавче провадження, відповідно знав про такий обов`язок. Враховуючи вищенаведене, вважає, що наявність майна у спільній сумісній власності подружжя без виділення відповідних часток такого майна, не є підставною для зняття арешту з такого майна. Окрім того зазначає, що позивачем ОСОБА_1 на наведено та не подано до суду доказів належності їй частки у майні, яким вона спільно володіє з ОСОБА_2 . З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2020 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича про зняття арешту з майна та призначити цивільну справу до судового розгляду по суті на 09 годину 15 хвилин 25 травня 2020 року.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року до початку розгляду справи по суті, залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
18 червня 2020 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 подав суду письмове пояснення, щодо позову в якому просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що за період 2011-2012 років він окремими частинами, згідно договорів позики передав ОСОБА_2 кошти на загальну суму 750000,00 грн. та 44500,00 доларів США. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконав, у зв`язку з чим заборгованість за договором позики була стягнута відповідним рішенням суду. Вважає, що ОСОБА_2 , як одним із подружжя укладено договір позики в інтересах сім`ї та його відповідальність за борг є спільною з ОСОБА_1 , а відтак накладення арешту на майно, що перебуває у сумісній власності позивача та ОСОБА_2 відповідає вимогам закону.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Черніцький І.Р. в судове засідання не з`явився, однак подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вказав, що позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фльорків О.В. в судове засідання не з`явився, однак подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача ОСОБА_2 , зазначив , що позов визнає в повному обсязі та не заперечує проти його задоволення.
Відповідач приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. в судове засідання не з`явився, однак подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позову просив відмовити.
Судом установлено:
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 31 липня 1982 року перебувають у шлюбі який зареєстрований міським відділом ЗАГС м. Тернопіль, актовий запис №827, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 .
14 березня 2018 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Жовніром І.Т. відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведення прилюдних торгів арештованого нерухомого майна, затвердженого начальником Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції від 28 березня 2013 року видано свідоцтво зареєстроване в реєстрі за №1382, згідно якого квартира АДРЕСА_1, загальною площею 42.5 кв.м., житловою площею 28.5 кв.м. належить на праві власності ОСОБА_2 .
14.03.2018 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Жовніром І.Т. внесено запис №25225281 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42.5 кв.м.. житловою площею 28.5 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №116942496 від 14.03.2018.
Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області» № 205/18 від 08.10.2018 року виданої ОСОБА_2 , в результаті проведеного внутрішнього перепланування збільшено загальну площу квартири АДРЕСА_1 , на 31.8 кв.м. та загальна площа квартири складає 74.3 кв.м, житлова площа залишилася без змін і складає 28.5 кв.м.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №143018574 від 29.10.2018 року, вбачається, що ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 74,3 кв.м.. житловою площею 28.5 кв.м.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 виданого ВРЕР УДАІ УМВС в Тернопільській області транспортний засіб Infmiti FX 35, реєстраційний номер НОМЕР_2 . 2006 року випуску, чорного кольору, номер шасі: НОМЕР_3 , зареєстрований 03.08.2010р. на ім`я ОСОБА_2 .
За відомостями Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майно № 198682432 від 03.02.2020 р. (надалі - Інформаційна довідка), постановою про арешт майна боржника від 17.12.2018 p., винесеною приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП№ 57933221, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №64661048 від 07.02.2020 постановою про арешт майна боржника від 17.12.2018 p., винесеною приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолієм Івановичем у виконавчому провадженні ВП №57933221, накладено арешт на все рухоме майно боржника ОСОБА_2 .
27.12.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолієм Івановичем в рамках ВП №57933221 винесено постанову про розшук майна боржника, котрою оголошено розшук належного боржнику ОСОБА_2 транспортного засобу Infiniti FX 35,2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_4 .
Зі вказаної постанови приватного виконавця вбачається, що ВП №57933221 здійснюється з примусового виконання виконавчого листа №607/1838/15-ц виданого 11.12.2018 Тернопільським міськрайонним судом про: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1105350,00 грн. основного боргу, 189077,47 грн. інфляційних втрат та 88706,96 грн. - 3% річних, а всього - 1383134,43 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3434,76 грн. судового збору.».
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2020 року зупинити провадження у цивільній справі № 607/27639/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності до набрання законної сили рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по цивільній справі 607/2394/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю приватного виконавця виконавчого округу Мелих Анатолія Івановича про зняття арешту з майна.
Зі вказаної ухвали суду вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності частку у спільному сумісному мані набутому підчас шлюбу, зокрема і на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частку транспортного засобу Infiniti FX 35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску, чорного кольору, номер шасі - НОМЕР_9 .
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступного.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За умовами ч. 1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із п.15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, суди повинні керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист. При розгляді позову одного з подружжя про зняття арешту з належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, враховуючи визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , судом встановлено, що автомобіль Infmiti FX 35, реєстраційний номер НОМЕР_2 . 2006 року випуску, чорного кольору, номер шасі: НОМЕР_3 , зареєстрований 03.08.2010р. на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 виданого ВРЕР УДАІ УМВС в Тернопільській області на ім`я ОСОБА_2 та квартира АДРЕСА_1, загальною площею 74,3 кв.м.. житловою площею 28.5 кв.м. зареєстрована 14.03.2018р. на праві приватної власності за ОСОБА_2 , є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуті відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем.
Відповідно із вимогами ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Вимогами ч. 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Аналогічна концепція закріплена в основоположних принципах здійснення правомочностей власника, сформульованих у ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст.9 Конституції України.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Частинами 1 та 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, розумності строків виконавчого провадження, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з частиною першої, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії , здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до вимог частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно частини третьої Закону № 1404-VIII, у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Однак з матеріалів даної справи вбачається, що приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. в ході здійснення виконавчого провадження №57933221 тільки пересвідчився в тому, що спірна квартира та автомобіль зареєстровані на боржника ОСОБА_2 проте не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбане спірне майно в період шлюбу.
Ураховуючи, що спільні квартира та транспортний засіб є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як такі, що придбані ними у період шлюбу, накладення арешту на належну позивачу частку відповідного майна є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна.
Посилання третьої особи ОСОБА_3 на наявність спільної відповідальності подружжя за зобов`язаннями за договором позики є необґрунтованим, оскільки доказів укладення ОСОБА_2 вказаної угоди в інтересах сім`ї та використання грошових коштів, одержаних за договором, на придбання спільних квартири та транспортного засобу суду не надано.
Крім того, із позовом до позивачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_3 до суду не звертався.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, так як спірна квартира та спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя.
Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У справах про зняття арешту з майна, що становить спільну сумісну власність членів сім`ї, частка боржника визначається відповідно до правил статті 357 ЦК України.
У випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК України), на яку накладається арешт або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321,358,364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном.
Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.10.2019 року у справі №520/5753/16-ц.
Згідно ч.1 статті 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, враховуючи суд приходить до переконання, що накладення арешту на належну позивачу частку в квартирі та частку транспортного засобу порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим, а відтак, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, шляхом зняття арешту із належного ОСОБА_1 майна, а саме: 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частки транспортного засобу Infiniti, модель FX35 , 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Мелих Анатолієм Івановичем, згідно постанови про арешт майна боржника від 17 грудня 2018 року у виконавчому провадженні ВП №57933221.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для скасування в повному обсязі арешту накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Мелих Анатолієм Івановичем, згідно постанови про арешт майна боржника від 17 грудня 2018 року у виконавчому провадженні ВП №57933221, оскільки безпідставності накладення на частку майна боржника ОСОБА_2 позивачем не доведено, а судом не встановлено, позовних вимог про визначення частки боржника в арештованому майні, в межах даного позовного провадження позивачем не заявлялося, та підтвердженням факту вирішення питання належності позивачу саме Ѕ частки спірної квартири та транспортного засобу є судове провадження у цивільній справі №607/27639/19.
Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже, суд вважає, що з відповідачів ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича слід стягнути на користь ОСОБА_1 840,80 гривень судового збору, в рівних частках.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 5, 89, 141, 264, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про зняття арешту з майна - задовольнити частково.
Зняти арешт із належного ОСОБА_1 майна, а саме: 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частки транспортного засобу Infiniti, модель FX35 , 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Мелих Анатолієм Івановичем, згідно постанови про арешт майна боржника від 17 грудня 2018 року у виконавчому провадженні ВП №57933221.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолія Івановича на користь ОСОБА_1 840,80 гривень судового збору, в рівних частках.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 13 липня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , зареєстрована адреса місця проживання: вул. зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області - Мелих Анатолій Іванович, адреса місцезнаходження - АДРЕСА_4.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Головуючий суддяЛ. М. Сливка
