Постанова
Іменем України
31 липня 2020 року
м. Київ
справа №757/34139/18-ц
провадження №61-6954св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», філія «Центр охорони здоров`я» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,
третя особа - первинна профспілкова організація працівників публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня
2018 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця», третя особа - первинна профспілкова організація працівників ПАТ «Укрзалізниця», з позовом, в якому просив: визнати недійсним пункт 8.1 трудового договору від 12 червня 2017 року, укладеного між ним та ПАТ «Укрзалізниця» в частині визначення строку його дії; визнати трудовий договір таким, що укладений на невизначений строк з часу укладення; скасувати наказ від 06 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця»; скасувати наказ (розпорядження) філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору та звільнення 12 червня 2018 року ОСОБА_1 ; поновити його на роботі на посаді першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулі у розмірі 163 650, 69 грн.
Позов мотивовано тим, що 12 червня 2017 року між позивачем та ПАТ «Укрзалізниця» укладено трудовий договір, на підставі якого позивача призначено на посаду першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця».
Наказом ПАТ «Українська залізниця» від 06 червня 2018 року позивача звільнено з посади першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця» по закінченню строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Не погоджуючись зі строковістю вказаних трудових відносин, позивач вважає умови трудового договору в частині визначення строку його дії такими, що суперечать законодавству України.
Позивач також вважає незаконним припинення трудових відносин з ним з тих підстав, що звільнення відбулось без попереднього погодження відповідачем з профспілковою організацією та з порушеннями строків звільнення особи, що була обрана до складу профспілкових органів відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що звільнення позивача проведено з дотриманням норм трудового законодавства.
Нормами частини першої статті 21 КЗпП України, визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Статтею 43 КЗпП України визначено вичерпний перелік підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (розірвання трудового договору з підстав пунктів1, 2-5 статті 40, пунктів 2, 3 статті 41 КЗпП України).
Встановивши, що позивач з ПАТ «Українська залізниця» уклав трудовий договір, строком дії один рік, з яким він ознайомлений, про що свідчить його підпис та в період дії не оскаржений, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 вже працюючи у ПАТ «Укрзалізниця», виявив бажання щодопризначення його за погодженням сторін на іншу посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору. Виявляючи таке бажання та ставлячи свій підпис під строковим трудовим договором, ОСОБА_1 погодився, що його умови відповідають волі позивача.
У період дії вказаного трудового договору, він оскаржений не був, тобто ОСОБА_1 погодився з його умовами і зокрема зі строковістю трудових відносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що трудовий договір, укладений між сторонами є контрактом, оскільки він не містить такого формулювання. Трудовий контракт укладається з відповідними категоріями працівників, що визначені законодавством, посада позивача до таких не відноситься.
Суди зобов`язані були встановити передбачену частиною другою статті 23 КЗпП України конкретну правову підставу, за якої строковий трудовий договір може бути укладений та вважатись правомірним, що не було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України підлягала встановленню причина, за якої трудові відносин з позивачем не могли бути оформлені на невизначений строк, що також не було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, позивач не укладав трудового контракту. Водночас, трудовий договір, що містить умову та визначає строк його дії, суперечить вимогам закону, а саме частині другої статті 23 КЗпП України, та погіршує становище позивача.
Судами не застосовано до спірних правовідносин частину першу статті 9 КЗпП України, а також висновків Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 23 та частини першої статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Судами не враховано висновків Верховного Суду, відповідно до яких строковий трудовий договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України) в разі, якщо такий строковий договір укладений відповідно до закону. Якщо строковий трудовий договір укладено всупереч статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.
Позивач не висловлював волевиявлення на укладення трудового договору на визначений строк. Також судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення статті 251 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», за змістом яких звільнення позивача не допускається без попередньої згоди профспілкового органу та протягом одного року після закінчення строку, на який обирався склад виборного профспілкового органу.
Крім того, судами не враховано, що відповідно до статті 116 КЗпП України, позивачу здійснено не всі виплати при звільненні, 05 вересня 2018 року виплачено премію в сумі 11 354,88 грн та 01 жовтня 2018 року в сумі 5184,66 грн. Різняться і довідки про середньоденну заробітну плату від 02 листопада 2018 року - 3601,48 грн і від 27 липня 2018 року - 3805,83 грн, на підставі якої позивачем проведений розрахунок в суді першої інстанції, а тому середній заробіток, за час вимушеного прогулу, що повинен бути сплачений відповідачем станом на 13 листопада 2018 року становить 403 417,98 грн.
Судами не враховано, що частина друга статті 23 КЗпП України можливість строковості трудових відносин пов`язує не з волевиявленням або підписанням працівником трудового договору, а з наявністю підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, за яких сторони не можуть укласти звичайний безстроковий трудовий договір. Підстав для укладення строкового трудового договору між позивачем та відповідачем згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України не було.
Апеляційним судом не досліджено, що заява позивача не містить будь-яких посилань на строковість трудових відносин, а підписаний позивачем наказ та трудовий договір не визначає інтересів позивача на строковість трудових відносин, як передбачено частиною другою статті 23 КЗпП України.
Не досліджено причин, за яких з позивачем не міг бути укладений трудовий договір на невизначений строк, а також наявності або відсутності підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, зокрема: характер роботи або умови виконання роботи, або інтереси працівника, або визначених законодавством випадків), для укладення між Позивачем та Відповідачем строкового трудового договору.
Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 23, частини першої статті 9, статті 251 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також не враховані висновки Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 23 та частини першої статті 9 КЗпП України (без наведення обґрунтування відступлення від правової позиції Верховного Суду України), не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, викладеного в постанові від 17 січня 019 року у справі №760/11151/16-ц (№61-31989св18) та не наведено мотивів відступлення від правової позиції Верховного Суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, АТ «Укрзалізниця», просить залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця» укладено трудовий договір, на підставі якого, позивач призначений на посаду першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця» та відповідно до пункту 8.1 - строком дії з 13 червня 2017 року до 12 червня 2018 року.
12 червня 2017 року укладено і додаткову угоду, яка є невід`ємною частиною трудового договору від 12 червня 2017 року, якою врегульовано питання виплат та преміювання ОСОБА_1
06 квітня 2018 року головою первинної профспілкової організації працівників ПАТ «Укрзалізниця» - Кравченко О. О. надано в. о. директора філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця» - ОСОБА_2 список працівників, які є членами профспілки та просила спірні питання відносно них розглядати за участю профспілкового комітету.
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 06 червня 2018 року позивача звільнено з займаної посади за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку трудового договору (пункт 8.1 трудового договору).
12 червня 2018 року видано наказ (розпорядження) філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця» № 57/ос про припинення трудового договору з позивачем, відповідно до якого останнього звільнено 12 червня 2018 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того , що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.
Судами попередніх інстанцій враховано, що ОСОБА_1 , працюючи у ПАТ «Українська залізниця», виявив бажання щодо переведення його за погодженням сторін на іншу посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору, про що свідчить його заява від 09 червня 2017 року, в якій позивач просив призначити його на посаду першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПAT «Укрзалізниця» саме на умовах трудового договору.
На підставі рішень правління ПАТ «Укрзалізниця» 01 червня 2017 року, 09 червня 2017 року та заяви ОСОБА_1 , 12 червня 2017 року наказом № 1401/ос по особовому складу, позивача, який займав посаду помічника директора відділу забезпечення діяльності членів правління та директорів Департаменту адміністративного забезпечення ПАТ «Укрзалізниця», було призначено на бажану посаду першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» за переведенням на умовах трудового договору строком на один рік.
При укладенні трудового договору сторонами було узгоджено строк дії трудового договору - з 13 червня 2017 року по 12 червня 2018 року включно (пункт 8.1. трудового договору), а також умови про те, що договір припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку його дії (пункти 7.3., 7.3.1. трудового договору).
Таким чином, волевиявлення ОСОБА_3 на укладення строкового трудового договору підтверджується його заявою від 09 червня 2017 року, особистими підписами позивача на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на виданому на підставі укладеного трудового договору наказі роботодавця, в якому вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивача ознайомлено під підпис.
Протягом дії трудового договору ОСОБА_3 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.
При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що строковій трудовий договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача або його волевиявлення на момент укладання цього договору не відповідало його внутрішній волі або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії.
Також ОСОБА_3 не надано доказів про скасування або внесення змін чи доповнень до наказу ПАТ «Українська залізниця» від 12 червня 2017 року про його призначення на посаду першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Укрзалізниця», на підставі якого з позивачем укладено трудовий договір строком на один рік.
Установивши, що трудовий договір від 12 червня 2017 року носить строковий характер, а також положення пункту 7.3. трудового договору, відповідно до якого цей договір припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку дії договору, та положення пункту 8.1. трудового договору, яким визначено строк його дії - до 12 червня 2018 року, а також виконання відповідачем умов, передбачених пунктом 2.3.5. трудового договору щодо належного повідомлення позивача про закінчення дії договору не пізніше ніж одного місяця до закінчення строку дії договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив відсутність підстав, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги, що у заяві про прийняття на роботу не зазначено про строковість трудових правовідносин з роботодавцем, а тому позивача прийнято на роботу на безстроковій основі, є безпідставними, оскільки останній за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору, підписавши його.
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18 (провадження 61-18970св19), від 08 квітня 2010 року у справі №760/408/19 (провадження №№61-20368св19).
Доводи касаційної скарги позивача про незастосування судами до спірних правовідносин положень статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», за яких звільнення позивача не допускається без попередньої згоди профспілкового органу та протягом одного року після закінчення строку, на який обирався склад виборного профспілкового органу, є необґрунтованими, оскільки стаття 43 КЗпП України, визначено вичерпний перелік підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (розірвання трудового договору з підстав пунктів 1, 2-5 статті 40, пунктів 2, 3 статті 41 КЗпП України).
За змістом частини першої статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23).
Звільнення позивача з підстави закінчення строку трудового договору не є звільненням з ініціативи власника в розумінні КЗпП України та не вимагало попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на таке звільнення.
Установивши, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами строкового трудового договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на працю не було порушено відповідачем, у зв`язку з чим правові підстави для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (статті 235 КЗпП України), відсутні.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про незаконність його звільнення, а також визнання укладеного з ним трудового договору безстроковим.
Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятій ним постанові, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.
Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, яке полягає у розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків судів про дотримання норм трудового законодавства при звільненні позивача та не є підставою для скасування правильних по суті судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня
2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська
