УХВАЛА
23 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/8130/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.,
та представників:
позивача 1: Радзієвського А.М.,
позивача 2: Лишак І.В.,
відповідача 1: Гординської О.М.,
відповідача 2: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (судді Андрієнко В.В., Пашкіна С.А., Буравльов С.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 (суддя Демидов В.О.),
у справі № 910/8130/19
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Матейківінвестагро"
до:
1) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГЕЛАН ПЛЮС"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу активу від 05.06.2019 № 19,
та за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКРЯЖ"
до:
1) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГЕЛАН ПЛЮС"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу активу від 05.06.2019 № 19,
ВСТАНОВИВ:
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Матейківінвестагро" та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОКРЯЖ" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовами до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - Агентство) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГЕЛАН ПЛЮС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу активу № 19 від 05.06.2019.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували порушенням Агентством визначених Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" повноважень, що полягає в реалізації належного позивачам майна за відсутності правових підстав для цього.
Під час розгляду вказаних вимог суди попередніх інстанцій встановили, що 18.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕРА ГРЕЙН" (зерновий склад) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Матейківінвестагро" (поклажодавець) укладено договір № 24 складського зберігання, за умовами якого поклажодавець зобов`язується передати зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. На умовах договору № 24 складського зберігання від 18.09.2018 позивач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Матейківінвестагро" (далі - позивач 1) передав на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕРА ГРЕЙН" насіння соняшнику у кількості 479900 кг фізичної ваги (470101 кг залікової ваги).
20.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕРА ГРЕЙН" (зерновий склад) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОКРЯЖ" (поклажодавець) укладено договір № 25 складського зберігання аналогічного змісту до договору № 24 складського зберігання від 18.09.2018. На умовах договору № 25 складського зберігання від 20.09.2018 поклажедавець передав на відповідальне зберігання зерновому складу сою неочищену у кількості 4715600,00 кг фізичної ваги.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.02.2019 за результатами розгляду клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. про накладення арешту у справі № 757/8724/19-к:
- накладено арешт на все майно, а саме: на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають за адресою: Вінницька обл.., Барський р-н, с. Заможне, вул. Вокзальна 26, на території ТОВ "ЕРА ГРЕЙН" в приміщенні, яке належить ТОВ "Складський комплекс "Заможне", заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном;
- передано Агентству в управління для реалізації або передачі в управління за договором та у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 9, 19-24 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території ТОВ "ЕРА ГРЕЙН" в приміщенні, яке належить ТОВ "Складський комплекс "Заможне".
Відповідно до протоколу № 409124 проведення електронних торгів 30.05.2019 з 09:00 год. до 18:00 год. відбулися електронні торги з реалізації майна: зернові культури, круп`яні та олійні культури (реєстраційний номер лота 352543), ціна продажу 8826124,27 грн. Переможцем торгів визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегелан Плюс".
За результатами проведених електронних торгів 05.06.2019 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегелан Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу активу № 19, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти активи відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток) і сплатити за них певну грошову суму.
Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2019 та від 14.06.2019 скасовано арешт на насіння соняшника некласного врожаю 2018 року в кількості 470 тон 101 кілограм та на зерно сої загальною вагою 2721,261 тон, накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.02.2019 у справі №757/8724/19-к.
Вважаючи безпідставною реалізацію Агентством вказаного майна, позивачі звернулись з позовами у даній справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020, обидва позови задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу активу № 19 від 05.06.2019.
За висновками судів обох інстанцій, визначаючи кількість активів для реалізації шляхом проведення електронних торгів, Агентство із взаємодією з органами досудового розслідування мало б визначити доцільність проведення реалізації майна, яке перебувало на території Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРА ГРЕЙН" з урахуванням правового статусу такого майна та/або наявності власників такого майна.
Зважаючи на те, що спірний договір укладено без жодного обгрунтування Агентством свого рішення про доцільність проведення реалізації активів, а не передачу останніх в управління за договором, тобто безпідставно, та з огляду на порушення вказаним договором прав та інтересів позивачів, суди обох інстанцій дійшли висновків про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним. Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, Агентство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій зазначає про безпідставне застосування судами до спірних правовідносин статей 203, 215 ЦК України та стверджує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2020 касаційне провадження за касаційною скаргою Агентства відкрито на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
У відзивах на касаційну скаргу позивачі стверджують про безпідставність її доводів та про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.
Дослідивши доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 203, 215 ЦК України до подібних правовідносин, колегія суддів встановила, що Великою Палатою Верховного Суду було вирішено аналогічний спір за участю Агентства, за наслідком чого 01.10.2019 прийнято постанову у справі №910/3907/18.
Зі змісту вказаної постанови видно, що спір у справі № 910/3907/18 також виник з приводу повноважень Агентства щодо відчуження майна позивача, яке в межах кримінального провадження було передано судом Агентству в управління.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору, укладеного Агентством поза межами повноважень, у зв`язку з тим, що задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем (визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу зерна), не приведе до поновлення майнових прав позивача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими на підставі статті 658 ЦК України, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні підписаного в подальшому договору купівлі-продажу зерна.
В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажом майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 Цивільного кодексу України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.
Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачем з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна.
Як свідчать встановлені судами попередніх інстанцій обставини, спір у даній справі виник з аналогічних підстав, відтак доводи касаційної скарги про відсутність відповідного висновку Верховного Суду є необґрунтованими.
Разом з цим, враховуючи принцип jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, підстави для закриття касаційного провадження відсутні, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у даній справі без урахування висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/3907/18.
Проте, щодо можливості застосування вказаного висновку до спірних у даній справі правовідносин колегія суддів касаційної інстанції зазначає таке.
Як свідчить зміст усталеної судової практики щодо вирішення спорів за позовами про визнання правочинів недійсними, у зв`язку із застосуванням якої Великою Палатою Верховного Суду скасовано судові рішення у справі № 910/3907/18, вирішальною обставиною, якою мають керуватись суди, відмовляючи в такому позові, є відсутність зв`язку між імперативними наслідками задоволення позову з реальним поновленням права власності позивача, який вважає себе власником майна, і тому має захищати своє право в інші способи, зокрема, передбачені главою 29 ЦК України.
Тобто вирішуючи спір у справі № 910/3907/18 та відмовляючи особі, яка вважає себе власником реалізованого майна, в позові про визнання недійсним договору про відчуження такого майна, Велика Палата Верховного Суду керувалась усталеною правовою позицією, згідно з якою визнання в судовому порядку правочину недійсним автоматично не призведе до повернення майна власнику, який не є стороною правочину, відтак такий позов не поновлює порушене право власності, тому він не є ефективним способом захисту порушеного права, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.
Разом з цим, не ставлячи під сумнів правильність викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/3907/18 висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вважає можливим застосувати їх для вирішення даного спору з огляду на таке.
Як закріплено в статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час подання позову, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 2 цього ж Кодексу господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх встановлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому, під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення, або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли у судовому процесі відсутній будь-який сенс в розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача у обраний ним спосіб.
Так, не підлягають задоволенню вимоги, які жодним чином не призводять до поновлення прав позивача.
При цьому, на переконання колегії суддів, така усталена судова практика направлена виключно на забезпечення ефективності судового захисту та запобігання використання позивачами таких способів, які за своєю правовою природою та наслідками не здатні відновити їх права.
Таким чином, відмовляючи в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, суд у кожному конкретному випадку має достеменно встановити обставину неможливості отримання позивачем будь-якого позитивного результату від застосування обраного ним правового механізму.
Як свідчать встановлені судами обставини, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу у даній справі заявлені позивачами з метою захисту права власності та відновлення відповідного порушеного права.
Колегія суддів касаційної інстанції, не ставлячи під сумнів правильність позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що ефективні способи захисту права власності містяться в главі 29 ЦК України, не може погодитись з тим, що обрання позивачами іншого способу є безумовною підставою для відмови в позові, оскільки доцільність обрання того чи іншого способу визначається перш за все результатом, отриманим внаслідок прийняття відповідного судового рішення.
Так, в судових засіданнях 26.05.2020 та 23.06.2020 представники позивачів повідомили, що внаслідок задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог у даній справі їм вдалось отримати ефективний захист своїх порушених прав власності на майно, яке було безпідставно реалізовано за спірним правочином, шляхом запобігання виконання правочину, визнаного судами у даній справі недійсним.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У даному випадку позивачі як власники реалізованого Агентством майна, просили суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу, в тому числі, з метою недопущення його виконання сторонами.
Право заінтересованої особи заперечувати в суді дійсність правочину на підставах, встановлених законом, прямо передбачено ч. З ст. 215 ЦК України. Будь-яких обмежень щодо порядку та способів реалізації цього права вказана стаття не містить.
Обґрунтовуючи доцільність саме такого способу захисту, позивачами, окрім іншого, зазначено, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 міститься висновок, що встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оспорюючи договір у даній справі, позивачі намагались захистити свої права власності на реалізоване майно шляхом встановлення в судовому рішенні висновку про його недійсність, яка в силу ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Таким чином, задоволення позову про визнання недійсним спірного договору у даному випадку унеможливило його реальне виконання, чим, на думку позивачів, ефективно захистило їх права.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що встановлені у даній справі обставини в своїй сукупності свідчать про обрання позивачами такого способу захисту, який, спростувавши презумпцію правомірності спірного правочину, забезпечив реальний захист їх права власності на реалізоване за спірним правочином майно.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що у даному випадку висновки судів про наявність підстав для визнання недійсним правочину, вчиненого з порушеннями вимог законодавства, відповідають нормам матеріального права, при цьому доцільність такого способу захисту узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010.
Щодо права на звернення до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю в порядку ч. 2 ст. 386 ЦК України, за якою власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, то на переконання колегії суддів, сама по собі наявність такого права у позивачів не може бути достатньою підставою для відмови в позовних вимогах.
Таким чином, на думку колегії суддів, у даному випадку суди обох інстанцій, дотримавшись передбачених ст. 2 ГПК України вимог щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, досягли поставленої перед судочинством мети щодо ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивачів.
Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
У зв`язку з наведеним, з урахуванням обставин, які б виправдовували у даному випадку відступ від вищезазначеної правової позиції та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 302 ГПК України, оскільки вказані висновки потребують уточнення, з огляду на те, що у даній справі завдяки визнанню судами договору недійсним порушені права позивачів були поновлені, а скасування судових рішень з підстав неможливості ефективного захисту права у заявлений позивачем спосіб, матиме наслідком необхідність ініціювання нового судового процесу, що не сприятиме забезпеченню ефективності захисту, за яким позивачі звернулись до суду. А тому, чи можливе в окремих випадках задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, заявлених особою з метою захисту свого права власності на реалізоване за спірним договором майно, якщо такий спосіб захисту реально відновить його порушене право.
Керуючись, статтями 234, 302, 303 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду,
УХВАЛИВ:
Справу № 910/8130/19 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Мачульський Г.М. Случ О.В.
