ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/585/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новогуйвинської селищної ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року (головуючий - Савченко Г.І., судді - Павлюк І.Ю., Демидюк О.О.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 12 листопада 2019 року (суддя Терлецька-Бандюк Н.Я.) у справі

за позовом Новогуйвинської селищної ради

до Житомирської районної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Житомирської районної державної адміністрації, (2) Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, (3) Відділу державної реєстрації Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, (4) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира

про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про право власності та витребування майна

(у судовому засіданні взяли участь представники: Третьої особи 2 - Максимчук М. П ., Федоренко В.В.; Третьої особи 4 - Бобер А.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області (далі також Позивач) звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської районної ради (далі також Відповідач) про:

- визнання недійсним свідоцтва про право власності № 33991573 від 23 лютого 2015 року на нерухоме майно: загальноосвітню школу І-ІІ ступенів, загальною площею 1703 кв.м., за адресою Житомирська обл., Житомирський р-н, смт. Гуйва, вулиця Армійська, 25, видане Житомирській районній раді;

- скасування запису про право власності № 8818813 за територіальною громадою в особі Житомирської районної ради Житомирської області, код ЄДРПОУ 13577066 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ;

- витребування із чужого незаконного володіння Житомирської районної ради будівлі загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, склад - "Б", гараж - "В", котельню з прибудовою - "Г", гараж - "Д", уборну - "У", загальною площею 1703 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Гуйва, вул. Армійська, 25.

2. В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що саме він є власником спірного майна, яке незаконно зареєстровано за Відповідачем.

2.1. Виникнення права комунальної власності селищної ради на спірний об`єкт Позивач обґрунтовує, зокрема актом приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, складеного між Житомирським КЕЧ району та Новогуйвинською селищною радою 20.09.2000, затвердженого Командувачем військами Північного оперативного командування 16.01.2001.

2.2. Разом з цим, Позивач зазначає, що об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого органу, за винятком випадків, передбачених законом. Звертає увагу суду, що між Новогуйвинською селищною радою та Житомирською районною радою не укладалися документи, які посвідчували б факт приймання-передачі спірного майна. Селищною радою також не приймалося жодних рішень про надання згоди на передачу спірного майна у комунальну власність Житомирської районної ради.

Короткий зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.11.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020, у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що Позивачем не було доведено належними та допустимими доказами його право власності на майно, яке він просить витребувати у Відповідача, а тому необґрунтованими є вимоги щодо витребування такого майна в порядку статті 387 ЦК України.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди зазначили, що ці вимоги є похідними від вирішення спору про право власності, а тому також є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із судовими рішеннями, посилаючись при цьому на пункти 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 і рішення Господарського суду Житомирської області від 12.11.2019 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги Позивача (узагальнено)

6. Розглядаючи цю справу апеляційний господарський суд з посиланням на правову позицію Верховного Суду, що була викладена у постанові від 23.05.2018 у справі № 916/1166/17 дійшов висновку про те, що відсутність правовстановлюючих документів на спірний об`єкт унеможливлює задоволення позову в порядку статті 387 ЦК України.

Проте, Верховний Суд у згаданій постанові надав вказаний висновок з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій конкретні обставини справи № 916/1166/17, а саме обставини відсутності у позивача не тільки правовстановлюючих документів, але й будь-яких інших доказів, які свідчили б про набуття ним права власності.

На відміну від справи № 916/1166/17, у матеріалах даної справи (№ 906/585/19) міститься доказ, який свідчить про набуття права комунальної власності селищної ради на спірне майно, а саме це акт приймання-передачі від 16.01.2001, згідно якого селищна рада прийняла від держави у комунальну власність спірний об`єкт нерухомості. Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" саме з моменту підписання вказаного вище акта приймання-передачі спірне майно перейшло у власність Позивача, а тому останній має законне право на витребування такого майна із незаконного володіння Відповідача в порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України.

7. В оскаржуваній постанові апеляційним судом було також застосовано висновок Верховного Суду, що був викладений у постанові від 03.04.2018 у справі № 917/927/17, який полягає у тому, що свідоцтво про право власності не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Скаржник вважає, що є підстави для відступу від зазначеної позиції, адже виходячи з положень Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затвердженого постановою КМУ № 868 від 17.10.2013) саме свідоцтво є підставою виникнення права власності, а не відповідне рішення органу місцевого самоврядування. Вказане підтверджується також тим, що у витягу з Державного реєстру речових прав на спірне нерухоме майно від 23.02.2015 в якості підстави виникнення права власності у Відповідача значиться свідоцтво про право власності, а не рішення Житомирської районної ради. В цій частині скаржник зазначає також і про те, що правовідносини у справі № 917/927/17 регулювалися, зокрема, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно № 7/5, а не Порядком № 868.

Доводи відзиву Відповідача (узагальнено)

8. Подана касаційна скарга є необґрунтованою, адже Позивачем не враховано, що актом приймання-передачі, на який він посилається не здійснювалося передачі спірного майна у комунальну власність селищної ради, ним лише закріплено результати проведеного обстеження. Перебування ж спірного об`єкту протягом певного періоду часу на балансі Позивача не є ознакою набуття ним права власності на такий об`єкт.

9. Оскаржувані судові рішення прийняті з неухильним додержанням правових норм, отже і підстав для їх зміни чи скасування не має.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі перегляду справи судом касаційної інстанції

10. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Новогуйвинської селищної ради з підстав, що передбачені пунктами 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

11. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Згідно з пунктами 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Встановлені обставини, оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

13. Житомирською районною радою на 15 сесії 23 скликання 25.12.2001 на виконання Указу Президента України "Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств" № 398/2000 від 09.03.2000, враховуючи рішення Житомирської районної ради народних депутатів 13 сесії 21 скликання від 16.02.1993, розглянувши відповідні рішення сільських, селищної рад, керуючись статтями 43, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 88, 89 та частиною 5 статті 6 Прикінцевих Положень Бюджетного кодексу України, прийнято рішення "Про розмежування майна комунальної власності між власністю територіальних громад", відповідно до якого Гуйвинську школу І-ІІ ступенів включено до переліку майна спільної власності територіальних громад сіл та селищ Житомирського району (пункт 25 Додатку 1).

14. Відповідно до рішення Житомирської районної ради від 14.06.2002 "Про делегування повноважень районній державній адміністрації" вирішено передати РДА повноваження щодо управління майном, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району, окрім функцій, пов`язаних зі зміною форм власності.

15. Рішенням Житомирської районної ради № 73 від 08.04.2011 "Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ району" затверджено перелік об`єктів установ, організацій та підприємств з усіма основними засобами, що закріплені за ними на праві господарського відання, оперативного управління, цілісних майнових комплексів підприємств та окремих об`єктів нерухомості, що належать до об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ Житомирського району, в т.ч. Гуйвинська школа.

15.1. Суди встановили також, що у роботі даної сесії районної ради також брав участь представник Новогуйвинської селищної ради, що відображено у протоколі сесії ради від 08.04.2011.

16. Рішенням Житомирської районної ради № 154 від 18.11.2011 районною радою делеговано районній державній адміністрації повноваження з управління усіма закладами освіти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл та селищ району.

17. В подальшому, з врахуванням зазначеного рішення ради відділ освіти Житомирської районної державної адміністрації виступив замовником виготовлення технічного паспорту на Гуйвинську школу І-ІІ ступенів від 15.10.2014.

18. Далі, 23.02.2015 Відповідачем отримано свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна: загальноосвітню школу 1-2 ступенів загальною площею 1703 кв.м. за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Гуйва, вул. Армійська, 25, за територіальною громадою в особі Житомирської районної ради, індексний номер 33991726 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 8818813.

19. 17.03.2015 на засіданні робочої групи з питань використання майна Житомирської районної ради вирішено надати дозвіл на передачу в оренду нежилого приміщення Гуйвинської ЗОШ І-ІІ ступенів, яка знаходиться на балансі відділу освіти Житомирської РДА, за адресою: смт. Гуйва, вул. Армійська, 25, для розміщення 190 навчального центру Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова Державного університету телекомунікацій для підготовки військових фахівців для підрозділів Збройних Сил України з 26.03.2015.

20. 26.03.2015 між відділом освіти Житомирської РДА та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир було укладено договір оренди нерухомого майна № 77/183, про передачу в строкове платне користування нежитлового приміщення за адресою: смт. Гуйва, вул. Армійська, 25 , що знаходиться на балансі відділу освіти Житомирської РДА, загальною площею 1703 кв.м.

21. Згідно рішення Житомирської районної ради № 474 від 03.11.2017 Гуйвинську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів передано в довгострокову оренду терміном на 15 років Житомирському військовому інституту ім. С.П. Корольова, на підставі якого 21.11.2017 укладено відповідний договір оренди нерухомого майна.

22. Новогуйвинська селищна рада вважає, що даними діями Відповідача порушено її право власності на нерухоме майно - будівлю загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, а тому звернулася до Господарського суду Житомирської області за захистом порушеного права.

23. Так, відповідно до статті 387 ЦК України (є правовою підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

24. Для застосування статті 387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

25. Предмет доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

26. Вирішуючи цю справу, суди попередніх інстанцій у питанні застосування положень статті 387 ЦК України врахували висновок Верховного Суду, який було викладено у постанові від 23.05.2018 у справі № 916/1166/17.

27. У справі № 916/1166/17 Верховний Суд зазначив, що право на витребування майна з чужого незаконного володіння має виключно особа (власник, який не володіє), яка має відповідні правовстановлюючі документи, що беззаперечно підтверджують належність їх конкретно визначеного майна, яке було незаконно привласнено іншою особою (не власник, який володіє). Проте, врахувавши, що суди попередніх інстанцій дослідивши обставини та зібрані у справі докази, установили, що позивачем не надано, і відповідно, матеріали справи не містять правовстановлюючих документів, інших доказів, які б свідчили про набуття права власності на спірне майно саме позивачем та визнали недоведеним порушення прав останнього у даних спірних правовідносинах зазначив, що це виключає застосування до таких правовідносин положень статей 387, 400 ЦК України.

28. Як вже зазначалося, у даній справі Позивач обґрунтовує своє право власності на спірне майно, зокрема актом приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, складеного між Житомирським КЕЧ району та Новогуйвинською селищною радою 20.09.2000, затвердженого Командувачем військами Північного оперативного командування 16.01.2001.

29. Оцінивши зазначений акт, суди попередніх інстанцій вказали, що факт передачі нерухомого майна за актом приймання-передачі не є доказом наявності у сторони права власності на це майно, адже такий акт не виключає наявність у особи, яка його прийняла, іншого правового титулу щодо цього майна, як то право оперативного управління, право користування, тощо, що не є тотожним праву власності.

30. Не прийняті судами до уваги надані Позивачем рішення виконавчого комітету № 52 від 16.09.1999 "Про прийняття на баланс селищної ради приміщень Гуйвинської та Озерненської шкіл та Озерненського дитячого садка" та протокол засідання виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради № 9 від 16.09.1999 щодо прийняття на баланс селищної ради приміщення Гуйвинської школи, оскільки, як зазначили суди, перебування спірного об`єкту на балансовому обліку Новогуйвинської селищної ради не є ознакою її права власності на цей об`єкт.

31. Крім того, апеляційним господарським судом не прийняті також посилання Новогуйвинської селищної ради на положення статті 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної власності та комунальної власності", оскільки матеріали даної справи не містять доказів вчинення Позивачем дій, які передбачені пунктом 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 "Про передачу об`єктів права державної власності та комунальної власності" якими визначено, що органи, до сфери управління яких передано об`єкт державної власності, у двотижневий термін з дня затвердження акта приймання-передачі зобов`язані повідомити про таку передачу органи державної статистики та державної податкової служби, фінансові органи, а стосовно об`єктів, передача яких провадилася на підставі рішень Кабінету Міністрів України, також Мінекономіки та своїм наказом закріпити нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно за відповідним підприємством (організацією) на праві повного господарського відання (оперативного управління).

32. В якості додаткових мотивувань відмови у задоволенні позовних вимог суди зіслались на приписи частини 1 статті 182 ЦК України та зазначили, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що Позивачем вживалися заходи щодо реєстрації за ним права власності на спірне майно.

33. Розглянувши доводи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на правову позицію Верховного Суду у справі № 916/1166/17, колегія суддів вважає, що наведені вище висновки судів попередніх інстанцій про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 387 ЦК України є передчасними.

34. Так, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Законом, який визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну є Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" № 147/98-ВР (тут і далі в редакції від 15.12.1999).

36. Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 2 Закону № 147/98-ВР об`єктами передачі згідно з цим Законом є житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури (далі - об`єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

37. Ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону № 147/98-ВР).

38. Згідно абзацу 3 частини 1 статті 4 Закону № 147/98-ВР передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об`єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.

39. Передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 4 Закону № 147/98-ВР).

40. Статтями 4-1 та 4-2 Закону № 147/98-ВР чітко визначено особливості передачі об`єктів соціальної інфраструктури та унормовано питання фінансування видатків, пов`язаних з утриманням об`єктів соціальної інфраструктури.

41. Абзацом 1 частини 1 статті 6 Закону № 147/98-ВР передбачено, що передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. Абзацами 1, 2 частини 2 цієї ж статті Закону визначено, що утворює комісію з питань передачі об`єктів та призначає її голову виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якщо інше не передбачено законом, - у разі передачі об`єктів у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Абзацами ж 1 та 3 частини 3 цієї статті Закону передбачено, що порядок утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів визначається відповідними органами місцевого самоврядування - у разі передачі об`єктів у комунальну власність

42. Відповідно до положень частини 1, абзацу 1 частини 3, частин 4, 5 статті 7 Закону № 147/98-ВР передача об`єктів здійснюється безоплатно; об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об`єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об`єктів, яка здійснює передач; передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України; право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

43. З наведених положень Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" вбачається, що станом на 2000 рік законодавцем було передбачено чітку процедуру передачі об`єктів соціальної інфраструктури, яким очевидно являється спірна школа, з державної у комунальну власність. Таким чином, у випадку дотримання визначеної Законом процедури передачі майна в силу приписів частини 5 статті 7 цього Закону право власності на переданий об`єкт виникало саме з дати підписання акта приймання-передачі.

44. При цьому, вже неодноразово згадане положення частини 5 статті 7 Закону № 147/98-ВР імперативно визначало набуття переданого майна саме у власність, а не управління чи користування як вказали суди попередніх інстанцій.

45. У цій частині посилання апеляційного господарського суду на те, що матеріали даної справи не містять доказів вчинення Позивачем дій, які передбачені пунктом 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998, як то повідомлення про відповідну передачу органів державної статистики, державної податкової служби, фінансових органів є помилковими, адже жодною нормою матеріального права не передбачено наслідком не вчинення такий дій втрату права власності.

46. Не правильним є також і застосування судами до спірних правовідносин положень частини 1 статті 182 ЦК України, адже станом на 2000 рік Цивільний кодекс України ще навіть не було прийнято, а Закон № 147/98-ВР не пов`язує момент виникнення права власності з проведенням державної реєстрації такого права.

47. Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин належні до застосування норми Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", що в силу частин 1, 3 статті 311 ГПК України вважається неправильним застосуванням норм матеріального права і є підставою для скасування судових рішень.

48. Поряд із цим, Верховний Суд позбавлений можливості прийняти нове рішення у справі, адже внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди допустили також і порушення норм права процесуального, зокрема, статей 73, 86, 236 ГПК України.

49. Так, з огляду на вказане вище суди, в передбаченому ГПК України порядку, повинні були дослідити поданий Позивачем доказ набуття ним права власності, а саме копію акта прийому-передачі від 20.09.2000 на предмет її відповідності положенням Закону № 147/98-ВР, проте цього не зробили. Тут мова йде також і про дотримання, встановленої Законом процедури отримання майна у власність.

50. У співставленні із приписами Закону № 147/98-ВР не оціненими залишилися і відповідні рішення Новогуйвинської селищної ради від 16.09.1999 "Про прийняття на баланс селищної ради приміщень Гуйвинської та Озерненської шкіл та Озерненського дитячого садка", від 27.04.2000 "Про клопотання про передачу приміщень Озерненського дитсадка, Озерненської школи, Гуйвинської школи на баланс селищної ради".

50.1. В цій частині заслуговує на увагу і непослідовна поведінка КЕВ м. Житомир, зокрема, відповідь ТВО начальника КЕВ м. Житомир № 4597 від 29.10.2019 на звернення депутата Новогуйвинської селищної ради та подальші протилежні доводи у заявах по суті спору.

51. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень використали правовий висновок щодо застосування положень статті 387 ЦК України із постанови Верховного Суду від 23.05.2018 зі справи № 916/1166/17. Проте, колегія суддів вважає, що посилання судів на вказаний висновок Верховного Суду не можна вважати його врахуванням, оскільки насправді суди вказаного висновку не застосували, оскільки належним чином не оцінили усі наявні у матеріалах докази з яких можна було встановити обставини, які входять до предмету доказування у спорах, що пов`язані із витребування майна із чужого незаконного володіння.

52. За таких обставин, Верховний Суд у даному касаційному провадженні вбачає наявність підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

53. Згідно пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

54. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги Позивача у цій частині та, відповідно, про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення даної справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

55. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

56. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

57. Вирішуючи спір у даній справі судами було враховано висновок Верховного Суду, що був викладений у постанові від 03.04.2018 у справі № 917/927/17.

58. Зазначений висновок з урахуванням Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно № 7/5 полягає в наступному: "свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності".

59. З мотивів, що викладені у пункті 7 цієї Постанови скаржник просить колегію суддів, яка переглядає у касаційному порядку цю справу, відступити від наведеного висновку Верховного Суду зі справи № 917/927/17. Проте, розглянувши відповідні доводи касаційної скарги Суд не вбачає жодних підстав для відступу від вказаної позиції з огляду на таке.

60. Видача свідоцтва про право власності передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, що визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, у пункті 24 якого встановлено, що у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

61. Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

62. Свідоцтво про право власності дійсно є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у Відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

63. Суд звертає увагу скаржника на те, що ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.

64. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині колегією суддів повністю відхиляються, підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у справі № 917/927/17 не вбачається, а отже і підстав для задоволення скарги з підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України не має.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 311, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Новогуйвинської селищної ради задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Житомирської області від 12 листопада 2019 року у справі № 906/585/19 скасувати.

3. Справу № 906/585/19 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.