ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/2056/20 Справа № 203/304/17 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М.О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів: Демченко Е.Л., Каратаєвої Л.О.,
за участю секретаря - Синенка Є.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що він із ОСОБА_3 перебував у шлюбі з вересня 2007 року по вересень 2013 року. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину. За час шлюбу сторони придбали 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 . Наразі виникла необхідність у поділі спільного майна, оскільки відповідач заперечує його право на це майно. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання за ним права власності на 9/100 часток будинку АДРЕСА_1 . Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року відмовлено в задоволені позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у задоволенні позивних вимог слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при вирішенні спору судом неправильно застосовано положення частини другої статті 72СК України, частини четвертої статті 267 ЦК України. Зазначає, що про порушення свого права йому стало відомо лише 29 січня 2014 року, коли відповідач повідомила йому, що повністю позбавляє його доступу до їхнього житлового будинку. У той же день позивачем було подано до суду позов про поділ майна подружжя, який у подальшому було повернуто позивачу, оскільки він не усунув недоліки позовної заяви. Позивач не усував недоліки у своєму позові, який було подано до суду у січні 2014 року, у зв`язку із тим що ОСОБА_3 змінила своє рішення і була досягнута домовленість про те, що позивач може спокійно користуватися домоволодінням, і воно залишиться у спільній власності назавжди. Свідки підтвердили, що вони бачили позивача у спірному будинку у 2014, 2015, 2016 роках, що підтверджує той факт, що він мав можливість ним вільно користуватися.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом із пропуском строку позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 частково задоволено, скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації, та ОСОБА_3 було укладено шлюб /а. с. 4 - 11/.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 23 січня 2008 року у сторін по справі народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а. с. 12/.
04 вересня 2012 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Баден А. Є. і зареєстрований у реєстрі за № 828, за яким остання придбала 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 /а. с. 51, 53/.
25 березня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2013 року, у задоволенні позову було відмовлено (справа № 203/2094/13-ц).
01 липня 2013 року ОСОБА_3 повторно звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2013 року у справі № 203/4194/13-ц шлюб, укладений між сторонами, було розірвано. Рішення набрало законної сили 08 жовтня 2013 року /а. с. 85/.
Про розірвання шлюбу ОСОБА_1 довідався 06 грудня 2013 року, про що свідчить подана ним заяви про перегляд заочного рішення у справі № 203/4194/13-ц.
29 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя, а саме: 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 . Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року у справі № 203/594/14-ц позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачеві.
28 квітня 2017 року до суду першої інстанції ОСОБА_3 подано заяву про застосування строку позовної давності /а. с. 83-84/.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що за спірними правовідносинами початок перебігу позовної давності розпочався 07 грудня 2013 року (наступного дня після того, як позивач довідався про розірвання шлюбу) і закінчився відповідно 06 грудня 2016 року, а із цим позовом позивач звернувся 26 січня 2017 року. При цьому юридично значущим чинником є те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідач стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном. Факт перешкоджання позивачеві у реалізації права власності на спірне майно підтверджується змістом позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої 29 січня 2014 року у цивільній справі № 203/594/14-ц.
Розглядуючи дану справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду та прийняв постанову від 06 лютого 2019 року про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Скасовуючи постанову апеляційного суду від 06 лютого 2019 року Верховний суд виходив з того, що висновок апеляційного суду про те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідач стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном, не підтверджено належними доказами. Матеріали справи не містять позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої позивачем 29 січня 2014 року у цивільній справі № 203/594/14-ц, на яку посилався апеляційний суд.
Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
13 квітня 2020 року до апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи № 203/594/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, для огляду у судовому засіданні.
З матеріалів цивільної справи № 203/594/14-ц вбачається, що 29 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 9/100 часток будинку АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.
Зі змісту даної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 чинила перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним будинком після його придбання та перешкоджала позивачу проживати в будинку. Проте, на час подання позову ОСОБА_2 повідомила йому, що повністю позбавляє його доступу до їхнього житлового будинку, чим своїми діями повністю усуває позивача від користування спільним майном подружжя.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачеві, у зв`язку з не виконанням вимог ухвали про залишення позову без руху.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статі 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з наведених норм закону та враховуючи дослідження матеріалів цивільної справи № 203/594/14-ц колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для пред`явлення вимог щодо поділу спільного майна подружжя.
Так судом встановлено, що на час подання позову про поділ майна подружжя у 2014 році між подружжям виник спір щодо спільного майна, а саме було порушено право ОСОБА_1 щодо володіння своєю часткою майна. З матеріалів справи вбачається, що вперше з позовом у цивільній справі № 203/594/14-ц ОСОБА_1 звернувся 29 січня 2014 року, тоді як вдруге в межах даної справи останній подав позов 25 січня 2017 року (що підтверджується поштовою відміткою на конверті), тобто в межах строку позовної давності.
Будь-яких доказів, які би спростовували дані обставини та підтверджували про порушення права позивача раніше ніж подання позову вперше матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Виходячи з наведених норм та встановлених обставин щодо придбання спірного будинку у період шлюбу, колегія суддів приходить до висновку, що домоволодіння АДРЕСА_1 підлягає поділу між подружжям у рівних частинах по 9/100 кожному, як спільне майно подружжя.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, яким визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 9/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним.
Відповідно до вимог ст..141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 4 200 грн., в рахунок відшкодування судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 9/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 200 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
Л.О. Каратаєва
