ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/245/19 Справа № 203/304/17
Суддя у 1-й інстанції - Католікян М.О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.
при секретарі - Кошарі О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2017 року до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 рокуОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року по цивільній справі № 203/304/17 провадження №2/0203/509/2017 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року просить рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, відповідно до Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 від 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1, який є громадянином Російської Федерації, та ОСОБА_2 було укладено шлюб (а.с. 4 - 11).
Відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 від 23 січня 2008 року у сторін по справі народився син, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
04 вересня 2012 року між ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Баден А.Є. і зареєстрований у реєстрі за №828, за яким остання придбала 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 (а.с 51, 53).
Судом першої інстанції встановлено, що 25 березня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.05.2013 року, у задоволенні позову було відмовлено (а.с. 2, 20, 37, 38 цивільної справи №203/2094/13-ц).
01 липня 2013 року ОСОБА_2 повторно звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2013 року шлюб, укладений між сторонами, було розірвано. Рішення набрало законної сили 08.10.2013 року (а.с. 85).
Судом першої інстанції також встановлено, що про розірвання шлюбу ОСОБА_1 довідався 06.12.2013 року, про що свідчить зміст поданої ним заяви про перегляд заочного рішення, яка була залишена без задоволення (а.а. 19, 35 цивільної справи №203/4194/13ц).
29 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя, а саме: 18/100 часток будинку АДРЕСА_1 Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2014 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачеві (а.а. 2, 3, 15 цивільної справи №203/594/14-ц).
Відповідно до ст.ст.256, 257, ч.1 ст.260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст.72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до ч.1,3, ст. 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, що 28 квітня 2017 року до суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про застосуваннястроку позовної давності.
За спірними правовідносинами позовна давність закінчилася, оскільки почалася 07.12.2013 року (наступного дня після того, як позивач довідався про розірвання шлюбу) і закінчилася відповідно 06.12.2016 року.
При цьому юридично значущим чинником є те, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідачка стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном. Між тим, відповідно до ч.2 ст.72 СК України позовна давність почала обчислюватись лише після розірвання шлюбу.
Факт перешкоджання ОСОБА_2 у реалізації права власності на спірне майно підтверджується змістом позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої 29.01.2014 року у цивільній справі №203/594/14-ц.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції дійшов до правильного та обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначаним позовом із пропуском строку позовної давності.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що позовна давність була порушена з поважних причинта, оскільки апелянт є громадянином іншої держави і не може перебувати в Україні більше за 180 днів на рік, колегія суддів ставиться критично, оскільки строк перебування ОСОБА_1 в Україні, встановлений законом, є достатнім для складання позовної заяви та її подання до суду.
Додатковою підставою для поновлення позовної давності стало те, що дізнавшись про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 спочатку намагався скасувати відповідне судове рішення, і лише після цього звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя, а тому позовна давність порушена не була взагалі, колегія суддів також ставиться критично, оскільки перегляд заочного рішення (яке на той час уже набрало законної сили) не перешкоджав позивачеві звернутися до суду з позовом про поділ майна.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
О .В. Свистунова
