Справа №203/304/17
Провадження №2/0203/509/2017
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
при секретарі Дзьомі Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
у с т а н о в и в:
25 січня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі від вересня 2007 року по вересень 2013 року. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину. За час шлюбу сторони придбали 18/100 часток будинку АДРЕСА_1. Тепер виникла необхідність у її поділі, оскільки відповідачка заперечує його право на це майно. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання за ним права власності на 9/100 часток будинку АДРЕСА_1 (а.с.а.с. 2, 3, 26).
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов, просив поновити позовну давність у разі, якщо вона була порушена.
Відповідачка у суді заперечувала проти задоволення позову, звернувшись до суду із заявою про застосування позовної давності (а.с.а.с. 83, 84).
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідачки, показання свідків, вивчивши матеріали справи, а також матеріали цивільних справи №203/2094/13-ц, 203/2343/13-ц, 203/4194/13ц, 203/594/14-ц, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом було встановлено, що 28.09.2007 року між позивачем, який є громадянином російської Федерації, та відповідачкою було укладено шлюб (а.с.а.с. 4 - 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син, ОСОБА_3 (а.с. 12).
04 вересня 2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, з одного боку, та відповідачкою, з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу частки домоволодіння, за яким остання придбала 18/100 часток будинку АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Баден А.Є. і зареєстрований у реєстрі за №828 (а.с.а.с. 51, 53).
25 березня 2013 року відповідачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.05.2013 року, у задоволенні позову було відмовлено (а.а. 2, 20, 37, 38 цивільної справи №203/2094/13-ц).
01 липня 2013 року відповідачка повторно звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2013 року шлюб, укладений між сторонами, було розірвано. Рішення набрало законної сили відповідно до статей 223, 233 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) (а.а. 2, 3 цивільної справи №203/4194/13ц, а.с. 18).
Про розірвання шлюбу позивач довідався 06.12.2013 року, про що свідчить зміст поданої ним заяви про перегляд заочного рішення, яка була залишена без задоволення (а.а. 19, 35 цивільної справи №203/4194/13ц).
29 січня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя (18/100 часток будинку АДРЕСА_1). Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2014 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачеві (а.а. 2, 3, 15 цивільної справи №203/594/14-ц).
Відповідно до статей 256, 257, частини першої статті 260 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 72 Сімейного кодексу України (далі - СК) позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
У відповідності з частинами першою, третьою статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
За правилами, встановленими частиною першою статті 261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що за спірними правовідносинами позовна давність закінчилася, оскільки почалася 07.12.2013 року (наступного дня після того, як позивач довідався про розірвання шлюбу) і закінчилася відповідно 06.12.2016 року.
При цьому юридично значущим чинником є те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідачка стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном. Між тим, у силу частини другої статті 72 СК позовна давність почала обчислюватись лише після розірвання шлюбу.
Факт перешкоджання позивачеві у реалізації права власності на спірне майно підтверджується змістом позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої 29.01.2014 року у цивільній справі №203/594/14-ц.
Таким чином, оскільки відповідачка звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов з її порушенням (25.01.2017 року), суд, керуючись приписами частини четвертої статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові відмовити.
При цьому суд критично ставиться до доводів представника позивача на підтвердження поважності причин порушення позовної давності з наступних підстав.
Так, стверджуючи, що позовна давність була порушена з поважних причин, представник позивача зазначав, що його довіритель є громадянином іншої держави і не може перебувати в Україні більше за 180 днів на рік. Додатковою підставою для поновлення позовної давності стало те, що дізнавшись про розірвання шлюбу, позивач спочатку намагався скасувати відповідне судове рішення, і лише після цього звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, а тому позовна давність порушена не була взагалі.
Суд вважає безпідставним довід щодо наявності у позивача громадянства іншої держави, оскільки строк його перебування в Україні, встановлений законом, є достатнім для складання позовної заяви та її подання до суду. Про те, що після розірвання шлюбу він неодноразово перебував в Україні свідчать матеріали досліджених судом цивільних справ, показання свідків, а також пояснення його представника.
Що стосується твердження щодо намагання скасувати рішення про розірвання шлюбу як підставу для поновлення позовної давності, то воно також є необґрунтованим, оскільки перегляд заочного рішення (яке на той час уже набрало законної сили) не перешкоджав позивачеві звернутися до суду з позовом про поділ майна.
Ураховуючи викладене, суд не знайшов підстав для задоволення заявленого у справі позову.
Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
ОСОБА _1 у позові до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст рішення складено 21 листопада 2017 року.
Суддя М.О. Католікян
