Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/3774/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача: Беспалова О. О.
суддів: Пилипенко О. Є., Парінова А. Б.
за участю секретаря: Присяжної Д. В.
представника позивача Приходька Я. М., представника відповідача Демченка С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 15 листопада 2019 року) у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 05.07.2019 р. № 0008314405, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань) у розмірі 132998282, 00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, задовольняючи позов, адже постановою КМ України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24 квітня 2019 р. № 363 (далі - Постанова № 363) запроваджено норматив відрахування частини чистого прибутку з 01.01.2019 року та позивач не вжив заходів щодо виконання Постанови № 363 щодо відрахування частини чистого прибутку в розмірі 90 відсотків.
Також апелянт посилається на абз. 2 п. 1.1 ст. 1 ПК України, яким визначено, що цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 ПК України.
При цьому, апелянт зазначає, що у відповідності до п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Згідно пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відтак апелянт вважає, що контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, а посилання позивача в обґрунтування позову на протиправність дій відповідача при проведенні перевірки та складанні за її результатами ППР є безпідставними.
Також апелянт зауважує, що наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 16.05.2011 р. № 285, передбачено, що звітним періодом, за який подається розрахунок, є перший квартал, перше півріччя, три квартали, рік.
Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом із фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємства.
З посиланням на постанову ВС від 24 квітня 2019 року по справі № 2а-8123/12/1370 апелянт вважає, що суд касаційної інстанції висловив чітку позицію щодо того, що декларування та сплата частини чистого прибутку здійснюється у порядку, передбаченому для податку на прибуток підприємств, а контроль за його відрахуванням покладено на Державну фіскальну службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету».
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 12.03.2020 р. за вх. № 9235, у якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та посилається на іншу постанову Верховного Суду від 01.08.2018 р. (справа № 826/19797/16).
Додатково позивач зазначає, що хоча розрахунок чистого прибутку подається у складі декларації з податку на прибуток, окремо розрахунок не містить реквізитів, що притамання самій декларації, що, на думку апелянта, відрізняє її від податкової звітності.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення позивача, зареєстровані 14.05.2020 р. за вх. № 15995, у якому позивач вважає наявними підстави не приймати до уваги, наданий відповідачем висновок експертизи експерта Київського НДЕКЦ МВС Слюсаренко О. О. від 13.02.2020 р. № 13-2/162, оскільки він складений з порушенням статей 69,101,104,105 КАС України.
Так позивач вважає, що оскільки замовником висновку є Слідче управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС України, а не Офіс великих платників податків Державної податкової служби, то даний висновок експерта підготовлений не на замовлення учасника справи, а на замовлення взагалі іншої юридичної особи, що є порушенням ч. З ст. 101 КАС України.
Також зі змісту висновку експерта позивач вбачає, що експертом досліджувалися не всі матеріали, які є предметом доказування у судовій справі № 320/5569/19, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 101 КАС України.
Крім того, позивач зазначає, що в порушення ст. 104 КАС України у висновку експерта не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
Позивач просить звернути увагу на те, що експерт не використовував і не досліджував статут ДП «МА «Бориспіль», фінансовий план ДП «МА «Бориспіль» на 2019 р., положення ст. 75 ГК України, ст.ст. 4,5 ЦК України, ст. 58 Конституції України, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» та постанову КМ України від 11.04.2018 р. № 259, в той час як вищезазначеними нормативними актами позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Позивач зауважує, що виходячи з положень п. 2.3 р. II Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, експерту забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.
Відтак, на думку позивача, Слідче управління фінансових розслідувань ОВП ДФС листом від 11.03.2020 р. № 583/7/28-97-23-02-08 незаконно та з порушенням порядку надало матеріали кримінального провадження внесеного до ЄРДР від 10.10.2019 р. № 32019100110000090 відповідачу, а тому, подані відповідачем у клопотанні докази зібрані з порушенням встановленого законом порядку, у зв`язку із чим, позивач просить суд апеляційної інстанції не брати долучені відповідачем до клопотання докази до уваги.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з`явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як юридична особа 23.03.1993 р., про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.11.2019 р. № 1005925495.
ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, що вбачається з загальних положень Статуту ДП «МА «Бориспіль», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 06.10.2017 р. № 340.
Головним державним ревізором-інспектором відділу податкового супроводження підприємств транспортної інфраструктури управління податкового супроводження підприємств невиробничої сфери Офісу великих платників податків ДФС Демчук Мартою Володимирівною у порядку статті 76 Податкового кодексу України, згідно із пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 23.02.2011 р. № 138 (далі - Постанова № 138) та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» від 16.02.2011 р. № 106 (далі - Постанова № 106) проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (код 20572069) у Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за 1 квартал 2019 року», за результатами якої складено акт від 06.06.2019 р. № 1640/28-10-44-05/20572069.
За результатами перевірки відповідач прийшов до висновку, що ДП «МА «Бориспіль» порушено статтю 111 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V (далі - Закон № 185) та пункт 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого Постановою № 138, зі змінами.
На підставі акту камеральної перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 р. № 0008314405, яким позивачу із посиланням на пункт 54.3 статті 54, пункт 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), код платежу 21010100, на суму 132998282, 00 грн.
Надаючи правову оцінку обставин справи, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі ст.62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки, відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
У відповідності до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити, відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до абз.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Пунктом 75.1.1 ст.75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
Згідно з п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Пунктом 200.10 ст.200 ПК України передбачено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
Відповідно до п. 76.2 ст. 76 ПК України порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Згідно з п.2.5.1 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 червня 2013 року № 165, акт про результати камеральної перевірки складається у вигляді відповідного зразка, який наведено у додатку № 2 і складається у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.
Пунктом 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з п.58.1 ст.58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:
- невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;
- завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;
- заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до частини першої статті 111 Закону № 185 державні унітарні підприємства та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту першого 1 Порядку № 138 (з відповідними змінами станом на 01.01.2019 р.) згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до державного бюджету за відповідний період, визначається у розмірі 40 відсотків за умови спрямування 35 відсотків чистого прибутку (доходу) на виконання міжнародних зобов`язань та здійснення капітальних інвестицій. Використання 35 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає обов`язковому щорічному державному фінансовому аудиту.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на 01.01.2019 року частина чистого прибутку (доходу), яка відраховується державними підприємствами до державного бюджету за відповідний період, визначається в розмірі 40 відсотків за умови спрямування ними 35 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності до спеціальних цільових фондів, створення яких передбачено статутами зазначених підприємств.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24 квітня 2019 року № 363 внесено зміну до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. № 138, замінивши в абзаці першому слова і цифри «у розмірі 75 відсотків» словами і цифрами «за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 р. у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств» (далі - Постанова № 363).
Крім того, Постановою № 363 визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 р. № 259.
Судом першої інстанції вірно визначено, що датою набрання чинності вказаною постановою є 27.04.2019 р., що не заперечується також сторонами по справі.
Відповідно до статті 58 Конституції України норми якої є нормами прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
В рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України вказав, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами позивача щодо того, що оскільки предметом камеральної перевірки був розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за період, який розпочався 01 січня 2019 року та закінчився 31 березня 2019 року, та враховуючи погіршення становища позивача у зв`язку зі змінами в нормативному регулюванні, Постанова № 363 не може бути застосована до спірних правовідносин.
При цьому, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних відносин положень ст. 58 Конституції України.
В той же час, судом першої інстанції вірно встановлено, що у розумінні положень ст. 75 Господарського кодексу України основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо інше не передбачено законом, підприємств, що є суб`єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, - Кабінетом Міністрів України.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження фінансового плану державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на 2019 рік» від 12.12.2018 р. № 994-р затверджено фінансовий план державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на 2019 рік.
Як вбачається з фінансового плату та вищепроцитованих нормативно-правових актів 35 % чистого прибутку мають бути спрямовані на виконання міжнародних зобов`язань та здійснення капітальних інвестицій підприємства.
Відтак, зазначаючи про обов`язок сплати частини чистого прибутку у розмірі 90 %, відповідач жодним чином не спростував обов`язку позивача спрямувати додатково 35 % на виконання міжнародних зобов`язань та здійснення капітальних інвестицій підприємства у відповідності до затвердженого фінансового плану.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідності до п. 8 Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.03.2015 р. № 205, зміни до затвердженого фінансового плану підприємства можуть уноситись не більше двох разів протягом календарного року.
Зміни до фінансового плану підприємства не можуть уноситись у періоди, календарний строк яких закінчився.
Зважаючи на вказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта не спростовують позицію суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Згідно з абзацом другим пункту 3 Порядку № 138 розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.
Пунктом 46.1. ст. 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
З вказаних норм прямо випливає, що відносини позивача з державою як власником відповідного об`єкту не містять у собі податкових зобов`язань.
Колегією суддів звернуто увагу на положення ч. 3 ст. 111 Закону № 185, у відповідності до якої державні унітарні підприємства та їх об`єднання, визначені цим Законом, подають до податкового органу розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України.
Натомість, вказаною частиною Закон № 185 доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 465-IX від 16.01.2020 р. (далі - Закон 465), що у часовому просторі перебуває поза межами спірних правовідносин.
Аналогічно, частину 5 ст. 11 Закону № 185 після абзацу восьмого доповнено двома новими абзацами, у відповідності до яких Господарські товариства один раз на рік подають до податкового органу розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України.
Платники частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку несуть відповідальність за неподання або несвоєчасне подання до податкових органів розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку або за порушення правил нарахування та сплати (перерахування) таких платежів у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
Також у статтю 16 Закону № 185 включено частину восьму, яка визначає, що контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати до бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та дивідендів на державну частку господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також стягнення зазначених платежів до бюджету у разі їх несплати здійснюються податковими органами у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Крім того, з урахуванням змін частина перша статті 17 Закону № 185 регламентує, що за невиконання вимог законів України та інших нормативно-правових актів з питань управління об`єктами державної власності та податкового законодавства до винних осіб застосовуються заходи фінансової, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності згідно із законом.
При цьому, оскільки Закон № 465 набрав чинності 27.02.2020 р., положення вказаного Закону застосуванню до спірних праваовідносин не підлягають.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у розумінні положень ст. 9 та ст. 10 Податкового кодексу України частина чистого прибутку (доходу) не відноситься до загальнодержавних і місцевих податків і зборів.
В той же час, колегія суддів з урахуванням доводів апелянта допускає, що оскільки розрахунок частини чистого прибутку (доходу) подається саме до податкового органу, останній, як контролюючий суб`єкт, повинен мати можливість контролювати своєчасність подання звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати частини чистого прибутку.
Така думка суду апеляційної інстанції викликана тим, що відповідач має повноваження з відповідного контролю відносно сплати податку на прибуток, та під час здійснення такого контролю має обов`язок з встановлення чистого прибутку позивача, що входить до об`єкту оподаткування.
Натомість, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Колегія суддів зауважує, що у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, відповідачем не здійснено посилання на норми законів України, якими визначено відповідні контрольні функції податкового органу, право проводити камеральні перевірки та фіксувати її результати у формі податкових повідомлень-рішень відносно визначення розміру та сплати частини чистого прибутку (доходу) позивача.
З огляду на наведене, колегія суддів позбавлена можливості враховувати доводи апеляційної скарги в якості підставі для обґрунтування правомірності оскаржуваного ППР.
Окремо колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Колегія суддів зауважує, що предметом доказування у даній справі є правомірність застосування відповідачем положень Податкового кодексу України та Постанови № 363 в питанні, що стосується сплати позивачем частини чистого прибутку (доходу), та вирішення цього питання потребує знань виключно у сфері права.
З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що висновок експерта від 13.02.2020 р. № 13-2/162 не охоплює собою предмет доказування у даній справі, з огляду на що колегія суддів відхиляє вказаний висновок як доказ.
Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя О. Є. ПилипенкоСуддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 28.05.2020 р.)
