ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 320/3774/19

адміністративне провадження № К/9901/16076/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

за участі секретаря судового засідання: Жураковської Б.М.,

представника Позивача: Щиголя М.В.,

представника Відповідача: Демченка С.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року (суддя Кушнова А.О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року (судді Беспалов О. О., Пилипенко О. Є., Парінов А. Б.)

у справі за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Офісу великих платників податків ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі також - Позивач, ДП «МА «Бориспіль») звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (надалі також - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 липня 2019 року № 0008314405.

В обґрунтування позову зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки висновок контролюючого органу щодо застосування нормативу відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 90 % замість 40 % від обсягу чистого прибутку (доходу) при визначенні основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за підсумками 1 кварталу 2019 року є необґрунтованим. Так, Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363, якою було збільшено норматив відрахування, набрала чинності лише 27 липня 2019 року після її публікації в газеті «Урядовий кур`єр» № 82, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи вимоги частини першої статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили зокрема із того, що оскільки предметом камеральної перевірки був розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за період, який розпочався 1 січня 2019 року та закінчився 31 березня 2019 року, та враховуючи погіршення становища Позивача у зв`язку зі змінами в нормативному регулюванні, Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363, якою було збільшено норматив відрахування не може бути застосована до спірних правовідносин.

Також суди зазначили, що Відповідачем не здійснено посилання на норми законів України, якими визначено відповідні контрольні функції податкового органу, право проводити камеральні перевірки та фіксувати її результати у формі податкових повідомлень-рішень відносно визначення розміру та сплати частини чистого прибутку (доходу) Позивача.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2а-8123/12/1370.

При цьому, Відповідач вказував у касаційній скарзі на те, що Позивачем при визначенні основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за І квартал 2019 року застосовано норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 40%, тоді як підлягає застосовуванню 90% від обсягу чистого прибутку (доходу), адже на час подання звітності Позивачем набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року №363, яким відповідний норматив було збільшено.

Відповідач також вважає, що положення Податкового кодексу України наділяють його повноваженням щодо контролю за повнотою відрахування відповідними суб`єктами частини чистого прибутку.

Також у касаційній скарзі робить висновок про те, що контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, а тому вважає, що посилання Позивача на обґрунтування позову на протиправність дій Відповідача при проведенні перевірки та складанні за її результатами податкового повідомлення-рішення є безпідставними.

З урахуванням зазначених доводів Відповідач просив рішення судів скасувати і ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач, вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

При цьому посилався на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363 прямо не встановлено обов`язку Позивача сплатити частину чистого прибутку (доходу) за підсумками першого кварталу 2019 року у розмірі 90 % від обсягу чистого прибутку (доходу), в тому числі й не встановлено обов`язку Позивача здійснити донарахування (доплату) частину чистого прибутку (доходу) у зв`язку із внесеними змінами. Такий обов`язок Позивача встановив Відповідач у акті та податковому повідомленні-рішенні внаслідок одностороннього та хибного трактування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363, Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою КМ України від 23 лютого 2011 року № 138.

Також у відзиві на касаційну скаргу зазначено й те, що суди першої та апеляційної інстанції прийшли до законного висновку, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті, визначена державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями у формі Розрахунку, не є податковим зобов`язанням та відповідно Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями не є податковою декларацією у розумінні податкового законодавства. Таким чином, Відповідачем проведено камеральну перевірку з порушенням пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України, оскільки поданий позивачем Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за 1 квартал 2019 року не є податковою звітністю, в той час як відповідно до Положень Податкового кодексу України камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Позивач вказує, що Відповідач, як контролюючий орган, не наділений повноваженнями самостійно визначати суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями.

Щодо підстав касаційного оскарження, то Позивач вважає, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі № 2а- 8123/12/1370, на яку посилається Відповідач, не підлягають врахуванню при розгляді даної справи, оскільки підстави адміністративного позову ДП МЛ «Бориспіль» відрізняються від підстав позову ДП «Львіввугілля» та фактичні обставини справ є різними.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, ПАТ «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, що вбачається з загальних положень Статуту ДП «МА «Бориспіль», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 6 жовтня 2017 року № 340.

Відповідачем у порядку статті 76 Податкового кодексу України, згідно із пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 23.02.2011 р. № 138 (далі - Постанова № 138) та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» від 16.02.2011 р. № 106 (далі - Постанова № 106) проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (код 20572069) у Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за 1 квартал 2019 року», за результатами якої складено акт від 6 червня 2019 року № 1640/28-10-44-05/20572069.

Згідно з висновками цього акта Позивачем порушено вимоги статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V (далі - Закон № 185) та пункт 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого Постановою № 138, зі змінами.

На підставі акта перевірки Відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2019 року № 0008314405, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), код платежу 21010100, на суму 132998282, 00 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаного індивідуального акта стали висновки Відповідача про те, що у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24 квітня 2019 року № 363 (якою збільшено обсяг чистого прибутку із 75% до 90 %, що необхідно відраховувати до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями у 2019 році) Позивач повинен за 1 квартал 2019 року збільшити відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, в межах встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), виходить з такого.

Правові основи управління об`єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року №185-V (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №185-V).

Відповідно до статті 1 Закону №185-V управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

За змістом частини першої статті 11-1 Закону №185-V державні унітарні підприємства та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 23 лютого 2011 року № 138 (далі - Порядок №138).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Порядку №138 (в редакції станом на 1 січня 2019 року - початок звітного податкового періоду) частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі 75 відсотків.

14 березня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 173 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», якою Кабінет Міністрів України постановив на часткову зміну абзацу першого пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, та установлено, що частина чистого прибутку (доходу), яка відраховується державними та казенними унітарними протезно-ортопедичними підприємствами, віднесеними до сфери управління Міністерства соціальної політики, до державного бюджету за відповідний період, визначається в розмірі 40 відсотків за умови спрямування ними 35 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності до спеціальних цільових фондів, створення яких передбачено статутами зазначених підприємств. Використання 35 відсотків вивільненого чистого прибутку (доходу) підлягає аудиту в установленому законодавством порядку (надалі - Постанова КМ №173). Ця постанова набрала чинності 20 березня 2018 року.

11 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 259 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», якою Кабінет Міністрів України постановив на часткову зміну абзацу першого пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. № 138, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 р. № 173, установити, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до державного бюджету за відповідний період, визначається у розмірі 40 відсотків за умови спрямування 35 відсотків чистого прибутку (доходу) на виконання міжнародних зобов`язань та здійснення капітальних інвестицій. Використання 35 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає обов`язковому щорічному державному фінансовому аудиту (надалі - Постанова КМУ №259). Ця постанова набрала чинності 13 квітня 2018 року.

Таким чином, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 14 березня 2018 року № 173, якою частково змінений абзац перший пункту 1 Порядку №138, частина чистого прибутку (доходу), яка відраховується державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"до державного бюджету за відповідний період, визначається в розмірі 40 відсотків за умови спрямування ними 35 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності до спеціальних цільових фондів, створення яких передбачено статутами зазначених підприємств.

В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24 квітня 2019 року № 363 внесено зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. № 138, замінивши в абзаці першому слова і цифри «у розмірі 75 відсотків» словами і цифрами» за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 р. у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств" (далі - Постанова № 363).

Постановою № 363 визнано такими, що втратили чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 173 "Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями" та постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 11 квітня 2018 роуц № 259.

Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою №363, пункт перший Порядку №138 має таку редакцію: «1. Згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 р. у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств.».

Постанова №363 набрала чинності 27 квітня 2019 року у зв`язку з її публікацією цього дня в Урядовому кур`єрі № 82.

Отже у зв`язку із набранням чинності зазначеного нормативного правового акта у Позивача виник обов`язок щодо відрахування частини чистого прибутку з 40% до 90%.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 58 Основного Закону України передбачає зворотну дію законів в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують саме юридичну відповідальність особи, що також є загальновизнаним принципом права.

Конституційний Суд України у Рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначив: «У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма)».

Три варіанти дії нормативних актів у часі забезпечують стабільність і необхідну гнучкість правового регулювання в часі - минулому, теперішньому та майбутньому. Як негайна, так і зворотна дія юридичної норми пов`язана з можливістю застосування «нової» норми щодо відносин, які виникли в минулому. Водночас негайна дія є усталеною практикою, а зворотна дія - виняток, який порушує конституційний принцип «закон не має зворотної сили» (lexadpraeteriannonvalet).

Конституційний Суд України неодноразово звертався до визначення змісту положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно з яким нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп від 9 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів уточнюється, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

У Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 5 квітня 2001 року у справі про податки зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України у Рішенні № 6-рп від 19 квітня 2000 року у справі про зворотну дію кримінального закону у часі визначив, що «Суть зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи».

Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми «нового» нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати. У такий спосіб відбувається змішування зворотної та безпосередньої дії нормативно-правового акта в часі, чим заперечується можливість негайного застосування норми права.

Іншим можливим правомірним проявом ретроактивного застосування юридичних норм є забезпечення недопустимості «повороту до гіршого». Принцип ретроактивності нерозривно пов`язаний зі створенням умов для недопущення «повороту до гіршого» під час регулювання суспільних відносин. У такий спосіб підтримується баланс між нагальністю оновлення нормативних актів чи заповнення прогалин у праві, з одного боку, і стабільністю та наступництвом правової системи, з іншого.

Правозастосовні орієнтири щодо реалізації принципів верховенства права, юридичної визначеності, resjudicata та ретроактивності, а також правила недопустимості «повороту до гіршого» підлягають застосуванню згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95, §61), «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, §§ 47,52) та іншими.

Таким чином, оскільки належна до бюджету сума чистого прибутку за 1 квартал 2019 рокусформована до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363, після публікації в Урядовому кур`єрі від 27 квітня 2019 року № 82 (щодо збільшення нормативу відрахування спірного платежу до 90 %), необхідно погодитися із висновками судів про те, що Позивач відповідно до вимог законодавства розрахував частину чистого прибутку за I квартал 2019 року в розмірі 40 %, яка підлягає сплаті до бюджету, на підставі бухгалтерського обліку та МСФЗ.

Щодо доводів Відповідача, наведених у касаційній скарзі, про те, що він наділений повноваженнями щодо проведення камеральної перевірки Позивача на предмет повноти відрахування до Державного бюджету частини чистого прибутку з посиланням на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2а-8123/12/1370, то вони не спростовують висновків судів про невідповідність оскаржуваного індивідуального акта вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи погіршення становища Позивача у зв`язку зі змінами в нормативному регулюванні у зв`язку із прийняттям Постанови № 363.

До того ж необхідно зазначити й те, що у зазначеній контролюючим органом поставові суду касаційної інстанції не сформовано висновки про наявність повноважень у податкових органів щодо проведення камеральної перевірки в контексті повноти відрахування підприємствами частини чистого прибутку.

А відтак, суд дійшов висновку, що ця постанова сформована фактично за інших фактичних обставин у справі, а тому не є релевантною до спірних правовідносин.

До того ж слід зазначити й те, що Покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів не змінює правової природи такого платежу.

Суд зазначає, що серед переліку функцій, які закріплені за контролюючими органами статті 19-1 ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) також відсутня функція, яка б визначала обов`язок Відповідача здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу).

Лише Законом України № 466-IX від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» стаття 19-1 доповнена підпунктом 19-1.1.51, яким визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність.

Крім того, розрахунки (у тому числі розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації (пункт 46.1 статті 46 ПК України в редакції Закону № 466-IX).

А пунктом 1-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України (в редакції Закону № 466-IX) встановлено, що стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань здійснюється у порядку, визначеному статтями 59, 60 глави 4, статтями 87-101 глави 9 розділу II цього Кодексу.

Відтак законодавець лише у 2020 році усунув неузгодженості у податковому законодавстві, в тому числі й щодо адміністрування частини чистого прибутку, який має сплачуватися до Державного бюджету України державними унітарними підприємствами.

Ураховуючи викладене, Відповідач на час виникнення спірних правовідносин не мав повноважень збільшувати суму грошового зобов`язання з платежу частина чистого прибутку та, відповідно, приймати спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, Суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність конкретної і послідовної практики застосування вищенаведених норм Податкового кодексу України Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, висновки якого щодо застосування норм права підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями" з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»), Податкового кодексу України в контексті контролю податковими органами за відрахуванням унітарними підприємствами частини чистого прибутку у розмірі 90% було вже викладено у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/19757/19.

Таким чином, увалюючи судове рішення про скасування податкового повідомлення-рішення від 5 липня 2019 року № 0008314405, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків щодо обсягу права та обов`язків сторін у межах спірних правовідносин, що виникли між Позивачем та Відповідачем та який відповідає практиці Верховного Суду, що викладена у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/19757/19.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішень судами не допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. (частина перша та друга статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх