ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2020 року

Київ

справа №344/7365/16-а

адміністративне провадження №К/9901/20983/18, № К/9901/20984/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 344/7365/16-а

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до міського голови міста Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м. Івано-Франківська №296-с від 21 лютого 2016 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до міського голови міста Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови міста Івано-Франківська № 296-с від 21 лютого 2016 року,

1.2. поновити його на роботі на посаді заступника начальника департаменту -начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21 березня 2016 року,

1.3. стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу,

1.4. стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

1.5. Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, посада, яку він обіймав, не підпадала під скорочення, тому його звільнення є незаконним. Окрім того, зазначив про створення нового Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, що розпочав роботу з січня 2016 року, який має завдання, мету і функції ліквідованого Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. За цих обставин вважає, що відповідач здійснив не ліквідацію, а реорганізацію юридичної особи. Звертає увагу на те, що його було допущено до роботи в новоствореному Департаменті, а тому він вважав, що переведений у Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням процедури звільнення за статтею 40 КЗпП України, оскільки відбулась ліквідація юридичної особи, а тому вимога позивача про поновлення його в новоствореному Департаменті суперечить законодавству. Отже, вимога про скасування розпорядження міського голови міста Івано-Франківська №296-с від 21 березня 2016 року, є необґрунтованою та недоведеною суду.

3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову.

3.1. Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови міста Івано-Франківська №296-с від 21 березня 2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_1

3.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22 березня 2016 року.

3.3. Стягнуто з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 74005,68 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

3.4. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3.5. Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що протиправність спірного розпорядження відповідача та прийняття його з порушенням законодавства про працю підтверджується належними та достатніми доказами, що містяться в матеріалах справи. Водночас, належних доказів понесення витрат на оплату правової допомоги, позивачем суду не надано, у зв?язку з чим у суду відсутні підстави для їх стягнення на користь останнього.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив позивача на посаді, яка не визначена штатним розписом на 2016 рік. Зазначає про помилковість висновків про те, що в спірних правовідносинах не відбулось ліквідації, реорганізації або перепрофілювання управління, а також скорочення чисельності працівників, оскільки фактично відбулось перегрупування та перейменування структурних підрозділів без змін в організації виробництва та праці. Звертає увагу на те, що виконавчий комітет не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам самостійних департаментів, управлінь, які мають власну бухгалтерію; виконавчий комітет не є тим органом, який виплачував заробітну плату позивачу.

5. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких висловив незгоду з викладеними відповідачем в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення його позову в цій частині, просив судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить змінити це судове рішення у вказаній частині.

6.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд не врахував того, що статтями 87, 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства визначено його право на присудження на його користь понесених та належним чином підтверджених витрат на правову допомогу, пов?язаних з розглядом цієї справи.

7. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких висловив незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення його позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, просив судове рішення в цій частині залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

8. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 22 грудня 2015 року №42 «Про виконання рішення сесії міської ради №4-1 від 01 грудня 2015 року» було припинено виконавчі органи міської ради, в тому числі Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (пункти 1.1, 7), шляхом ліквідації з 01 квітня 2016 року, та створено новий орган міської ради - Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (ліквідовано орган виконкому міської ради, а створено орган самої міської ради), затверджено Положення про Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради.

9. Рішенням виконкому від 24 грудня 2015 року № 742 було затверджено Штатний розпис Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради на 2016 рік, де затверджена нова посада Заступник директора Департаменту - начальник управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування.

10. Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська від 11 січня 2016 року №8-с «Про зміни в структурі виконавчих органів міської ради та попередження про наступне звільнення», яке прийнято на виконання рішення сесії міської ради №4-1 від 01 грудня 2015 року, у зв`язку з ліквідацією попереджено працівників згідно додатків, та додатком №1 до розпорядження працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

11. 21 березня 2016 року розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська № 296-с, ОСОБА_1 , начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звільнено з 21 березня 2016 року у зв`язку з ліквідацією згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, з виплатою вихідної допомоги та зобов`язанням здійснити повний розрахунок.

12. Підставою видачі такого розпорядження є розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 11 січня 2016 року №8-с.

13. Позивач, вважаючи це розпорядження та своє звільнення протиправними, звернувся з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

16. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

17. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

19. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

20. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

21. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов?язані з?ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

22. Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VI. Позиція Верховного Суду

23. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

24. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку з прийняттям відповідачем розпорядження, яким позивача звільнено з займаної посади у зв?язку із ліквідацією згідно пункту 1 частини 40 Кодексу законів про працю України.

26. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

27. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв?язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов?язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

28. Оскільки обов?язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, роботодавець є таким, що виконав цей обов?язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з?явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

29. Верховний Суд вважає обґрунтованим та правильним дотримання судом апеляційної інстанції при вирішенні спору в цій справі правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14), згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов?язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

30. З аналізу штатних розписів від 24 грудня 2015 року №742, від 11 січня 2016 року №8-с та Додатку 1 від 11 січня 2016 року №8-с судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичної ліквідації, реорганізації або перепрофілювання управління, посаду в якому обіймав позивач, та скорочення чисельності працівників не відбулося, водночас, мало місце лише перегрупування та перейменування структурних підрозділів без змін в організації виробництва та праці.

31. Крім цього, зі змісту Положень про Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (додаток до рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 14 липня 2011 року №307-11) та про Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (додаток №1 до рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 22 грудня 2015 року №42-2 ) суд апеляційної інстанції встановив, що ліквідації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради не відбулось.

32. Водночас, встановлено, що відбулась реорганізація (злиття та перетворення) шляхом приєднання відділу охорони культурної спадщини, який був структурним підрозділом Управління культури, до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

33. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що після прийняття рішення про припинення Департаменту містобудування та архітектури у відповідача були наявні вакантні посади, які позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, але відповідачі жодної з них позивачу не запропонували.

34. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що в спірних правовідносинах виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради допустив порушення трудового законодавства при вивільненні позивача в порядку пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

35. Крім цього, Суд апеляційної інстанції зі змісту списку працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (Додаток 1 від 11 січня 2016 року №8-с) встановив, що працівники Департаменту у загальній кількості 17 чоловік попереджені про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією.

36. В подальшому, у поданій службовій записці від 27 січня 2016 року №10/51-10/05в від імені директора Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини запропоновано здійснити переведення тринадцяти працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. В цьому списку відсутнє прізвище позивача та трьох інших працівників.

37. Розпорядженням міського голови міста Івано-Франківська від 28 січня 2016 року №90-с одинадцять працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради призначені на відповідні посади в Департаменті містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в порядку переведення

38. У зв?язку з цим Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ці обставини засвідчують не забезпечення відповідачами єдиних умов у працевлаштуванні працівників установи, у якій фактично відбулася реорганізація.

39. Також Верховний Суд погоджується з критичним сприйняттям судом апеляційної інстанції доводів відповідачів про наявність запису щодо припинення юридичної особи від 02 грудня та надання Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27 лютого 2017 року, оскільки вказана подія відбулася вже після прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача.

40. Отже, відповідачами не доведено належними та достатніми доказами того, що відбулися зміни в організації виробництва і праці, які призвели до звільнення позивача. Також не доведено обставин, які б вказували на пропонування позивачу інших наявних вакантних посад та на відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, відповідно до вимог Кодексу законів про працю України.

41. За таких обставин, Верховний Суд приходить до висновку про порушення в спірних правовідносинах трудових прав позивача, що позбавило його права на вільний вибір роботи та подальшого проходження служби.

42. Вказані обставини, на думку Верховного Суду, свідчать про правильність висновків суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного розпорядження та наявність підстав для його скасування судом.

43. Оскільки, згідно з частинами першою, другою статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, тому Верховний Суд вважає обґрунтованим та законним оскаржуване рішення апеляційного суду і в частині поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено спірним розпорядженням.

44. Водночас, Верховний Суд встановив, що при ухваленні цього рішення суд апеляційної інстанції допустив помилку у зазначенні назви посади, на якій позивач підлягає поновленню, а саме: замість посади «начальник управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудування Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-франківської міської ради» (відомості трудової книжки позивача) помилково зазначено посаду «начальник управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-франківської міської ради».