Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/3663/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Чернігівській області на додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, в якому просив:
- скасувати наказ по особовому складу ГУНП в Чернігівській області (№ 352 о/с від 07.11.2019;
- поновити його на посаді начальника Срібнянського ВП Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області з 07.11.2019;
- зобов`язати Головне управління в Чернігівській області перерахувати грошове забезпечення у межах виділених асигнувань, відповідно до штатної посади з 07.11.2019.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 352 о/с від 07.11.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції з 16.11.2019. В решті позовних вимог відмовлено.
03 березня 2020 року від представника позивача на адресу суду першої інстанції надійшла заява про винесення додаткового рішення у справі щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 2330,80 грн (дві тисячі триста тридцять грн 80 коп.).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду даної справи договір про надання юридичних послуг від 05.01.2019 ні відповідачу ні до суду не надавався.
У свою чергу, судом першої інстанції було прийнято додаткове рішення на підставі недостовірного доказу - договору про надання юридичних послуг.
Крім того, судом першої інстанції у рішенні від 10.02.2020 вже було вирішено питання про стягнення правничої допомоги.
Звертає увагу, що згідно розрахунку «участь у судових засіданнях» становить 2 години та складає 3338,40 грн, втім судом першої інстанції не було враховано, що дана справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, відтак такий розрахунок є неналежним.
Також вказано, що представником позивача не було надано Книги обліку доходів і витрат, затвердженої Наказом Міндоходів від 16.09.2013 №481, що також ставить під сумнів оскаржуване рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що квитанція банку є належним та достатнім доказом, що підтверджує фактичну сплату грошових коштів та складення акту приймання-передачі не передбачено умовами договору про надання юридичних послуг, тому його складення не є обов`язковим.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Приймаючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що оскільки дана справа є справою незначної складності та була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, витрати на правничу допомогу адвоката у визначеному судом розмірі 8000 грн є неспівмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), тому судові витрати на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в розмірі 2330,80 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог частини першої та третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин четвертої-п`ятої вказаної статті для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У силу вимог частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Матвієнко В.М. укладено договір про надання юридичних послуг від 05.01.2019, за умовами п. 1.1 якого вбачається, що адвокат надає ОСОБА_1 консультаційні та юридичні послуги щодо його захисту при підготовці та поданні позову про скасування наказу по особовому складу ГУНП в Чернігівській області № 352 о/с від 07.11.2019 та поновлення його на посаді начальника Срібнянського ВП Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області.
Згідно п. 4.1 вказаного договору за послуги, передбачені у п.1.1 Договору замовник сплачує виконавцю винагороду визначену за домовленістю сторін.
При цьому, пунктом 2.2 договору передбачено, що закінчення робіт з питань захисту в місцевому суді визначаються моментом набрання чинності рішенням відповідного органу судової влади.
У відповідності до копії квитанції від 02.12.2019 позивач здійснив оплату правничої допомоги на суму 8040, 20 грн (а.с. 37).
У силу вимог підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п. 1. Розділу 1 Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (далі - Положення №13) положення розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів, які повинні видаватися при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг, а також комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами при прийманні готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів, та розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення №148).
Підпунктом 10 пункту 3 Положення №148 визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
Аналогічні правові норми викладено в Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 № 637.
Разом з тим, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.
Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, тому адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №727/4597/19.
Таким чином, наявна у матеріалах справи квитанція від 02.12.2019 є належним і достатнім доказом, що підтверджує фактичну сплату грошових коштів позивачем на користь адвоката.
Доводи відповідача щодо неналежності вказаної квитанції з огляду на невідповідність розміру сплачених витрат у розмірі 8040,20 грн замість 8346 грн є неприйнятними, так як позивач сплатив вказані кошти по факту здійснення адвокатом відповідних послуг на виконання умов договору, при цьому прямі збитки позивача згідно розрахунку витрат робочого часу, пов`язаного з наданням професійної правничої допомоги складають 8000 грн.
Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи доказів ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, а облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18.
Твердження апелянта про відсутність у матеріалах справи акту приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів відхиляє, оскільки складення вказаного договору не передбачено умовами договору про надання правової допомоги.
Разом з тим, наданий представником позивача розрахунок суми судових витрат містить інформацію про час, витрачений на вчинення необхідних дій, в якому конкретизовано обсяг наданих послуг (вивчення нормативної документації, складення процесуальних документів, усні консультації клієнта, участь у судових засіданнях).
У свою чергу, згідно вказаного розрахунку, вартість послуг пов`язаних з наданням правничої допомоги складає 8346 грн, у тому числі 1669, 20 грн за одну годину, зокрема: робочий час на з`ясування обставни справи з клієнтом, з урахуванням складності справи - 0,5 годин; вивчення нормативної документації пов`язаної із розглядом справи - 0,5 годин; складання процесуальних документів - 1 година; усні консультації клієнта - 1 година; участь у судових засіданнях - 2 години.
Всього, адвокатом Матвієнко В.М. витрачено 5 годин для надання правничої допомоги позивачу, що становить 8346 грн.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 8040,20 грн., витрачені позивачем, є документально підтвердженими, разом з тим, вони не є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, тому суд першої існтанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення судових витрат на правничу допомогу лише в розмірі 2330,80 грн, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Посилання апелянта на необгрунтованість вказаного розрахунку з огляду на відсутність судових засідань у даній справі суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки даний вид послуг судом першої інстанції під час вирішення питання про відшкодування витрат враховано не було з огляду на розгляд даної справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Також як підставу неможливості вирішення судом першої інстанції питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідач звертає увагу, що рішенням від 10.02.2020 Чернігівський окружний адміністративний суд вже вирішив вказане питання, задовольнивши позовні вимоги частково.
Однак, колегія суддів зауважує, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про зобов`язання відповідача перерахувати та провести виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 з 07.11.2019, є передчасними, оскільки докази про те, що позивачу буде відмовлено у такій виплаті, у матеріалах справи - відсутні.
Відтак, питання щодо розподілу судових витрат у судовому рішенні від 10.02.2020 судом не розглядалось.
Доводи апелянта щодо зазначення судом у додатковому рішенні договору про надання юридичних послуг від 05.01.2019, а в іншому випадку вже договору від 02.12.2019 не приймаються до уваги, так як зазначення договору від 02.12.2019 є опискою, яка з огляду на дослідження судом першої інстанції саме договору від 05.01.2019 не впливає на суть винесеного судом рішення.
Твердження апелянта про подання позивачем договору про надання правничої допомоги у порушення вимог КАС України у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи під час вирішення вказаної справи будь-яких документів, що підтверджують понесені позивачем судові витрати та відсутність вказаної копії договору у відповідача колегія суддів оцінює критично, так як згідно частини сьомої статті 139 КАС України докази про розмір витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи, що у позовній заяві позивачем було заявлено про необхідність стягнення з відповідача правничої допомоги згідно наданого ним розрахунку та квитанції, при цьому договір про надання юридичної допомоги є документом, що не підтверджує у даному випадку розрахунок таких витрат, а свідчить лише про домовленість двох сторін про надання відповідних послуг, тому з огляду на наявність у матріалах справи ордеру на представництво інтересів позивача та свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю Матвієнка В.М. вказаний документ було надано позивачем разом з заявою про ухвалення додаткового судового рішення.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук
