У х в а л а
27 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 179/1043/16-ц
Провадження № 14-63цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - третя особа), про визнання у порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства,
за касаційною скаргою позивачки на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року і
в с т а н о в и л а:
11 листопада 2016 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень просила :
- визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 «права засновника» Селянського (фермерського) господарства «СПАС» (далі - СФГ «СПАС») (ідентифікаційний код юридичної особи - 2553679, адреса: село Чернетчина, Магдалинівський район, Дніпропетровська область) в обсязі, визначеному статутом, державна реєстрація якого проведена 30 червня 1998 року, номер запису 1 206 176 0000 000720;
- визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 37,2 га, яка розташована на території Чернетчинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (далі - спірна земельна ділянка) та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Мотивувала позовну заяву такими обставинами :
- ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був чоловіком позивачки та засновником СФГ «СПАС», а позивачка - членом вказаної юридичної особи;
- 19 серпня 1997 року голова Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області видав розпорядження № 666-р про надання для ведення селянського фермерського господарства у постійне користування ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, що підтверджує державний акт на право постійного користування землею від 23 лютого 1998 року № 465;
- згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28 січня 2015 року № 27-415-0.3-367/2-15 право постійного користування спірною земельною ділянкою належить СФГ «СПАС»;
- оскільки після смерті ОСОБА_2 позивачка мала намір використовувати спірну земельну ділянку для здійснення господарської діяльності, для оформлення права користування нею вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про надання свідоцтва про право на спадщину;
- 12 жовтня 2016 року державний нотаріус Магдалинівської державної нотаріальної контори Сушко В. Б. у відповідь на звернення позивачки повідомила їй про неможливість успадкування після смерті ОСОБА_2 СФГ «СПАС» як цілісного майнового комплексу через відсутність складу спадкового майна цього господарства та права власності на спірну земельну ділянку;
- через відсутність свідоцтва про право на спадщину за законом позивачка не може внести зміни до установчих документів СФГ «СПАС» та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов`язані зі зміною засновника вказаної юридичної особи через його смерть;
- оскільки земельна ділянка була передана в постійне користування ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, а позивачка є його спадкоємцем за законом, вона має право на спадкування належного померлому права постійного користування земельною ділянкою.
28 грудня 2017 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги частково: визнав за позивачкою в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право засновника СФГ «СПАС» в обсязі, визначеному статутом, державна реєстрація якого проведена 30 червня 1998 року, номер запису 1 206 176 0000 000720, і відмовив у задоволенні іншої частини позову.
Мотивував рішення так :
- з огляду на приписи статті 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 19 і 23 Закону України «Про фермерське господарство» є законні підстави для визнання за позивачкою в порядку спадкування за законом права засновника СФГ «СПАС», яке належало померлому ОСОБА_2 ;
- видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві;
- земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання цих ділянок у власність чи користування;
- право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право(див. постанови Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15);
- голова СФГ «СПАС» не укладав із державою як власником спірної земельної ділянки договір, що передбачав би можливість передання у порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Тому у задоволенні вимоги визнати за позивачкою право постійного користування спірною земельною ділянкою необхідно відмовити.
28 листопада 2018 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року.
Мотивував постанову так :
- правильно встановивши обставини справи та врахувавши висновки Верховного Суду України, сформульовані у постановах від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 і від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивачки про визнання за нею права постійного користування спірною земельною ділянкою;
- доводи апеляційної скарги, обґрунтовані висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16, про те, що Закон України «Про фермерське господарство»є спеціальним законом, в якому, на відміну від Земельного кодексу України (далі - ЗК України), по-іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, не можна брати до уваги, оскільки у зазначеній справі суд не вирішував питання спадкування земельних ділянок;
- необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про необхідність застосування висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким, смерть фізичної особи, громадянина України, якому було надано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення права постійного користування такою ділянкою, оскільки наведені норми визначають випадки припинення права постійного користування земельними ділянками за життя користувачів і не пов`язані з вирішенням питання спадкування такого права. У вказаному рішенні Конституційний Суд України вирішив питання щодо конституційності положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року, які передбачали обов`язок землекористувача переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди. Питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою, якого стосується спір у справі № 179/1043/16-ц, Конституційний Суд України не вирішував;
- згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо подання обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, § 23).
25 січня 2019 року позивачка звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Мотивувала касаційну скаргу так :
- суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не проаналізував доводи позивачки та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чим порушив принципи диспозитивності цивільного судочинства, змагальності сторін та рівності учасників судового процесу перед законом і судом;
- суди першої й апеляційної інстанцій мали відступити від висновку щодо застосування норм матеріального права, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, з таких підстав:
Верховний Суд України під час вирішення вказаних справ застосував приписи пункту 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, що передбачали обов`язок громадян, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не могли мати їх на такому праві, до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Припис вказаного пунктубув визнаний неконституційним згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005;
Верховний Суд України під час розгляду справ № 6-3113цс15 і № 6-2329цс16 не врахував власні висновки, сформульовані у постановах від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15 та від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16. Згідно з тими висновками Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним законом, в якому, на відміну від ЗК України, дещо по-іншому врегульовані питання надання та користування земельними ділянками. Крім того, у постанові в справі № 6-1275цс15 Верховний Суд України зазначив, що особа має право добровільно відмовитися від права землекористування. В іншому випадку припинення цього права за вимогами ЗК України можливе лише у судовому порядку;
- статті 27 і 114 ЗК України 1990 року, а також стаття 141 ЗК України 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи;
- право користування земельною ділянкою на підставі державного акта на право користування землею не є особистим немайновим правом, що не підлягає спадкуванню згідно з приписами статті 1219 ЦК України;
- спадкування права постійного користування земельною ділянкою не може залежати від того, чи переоформив спадкодавець таке право, чи ні;
- визнання за спадкоємцями померлого права спадкувати право постійного користування земельною ділянкою забезпечує їм можливість вирішити питання переоформлення права користування нею.
11 лютого 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі.
8 квітня 2019 року третя особа подала відзив на касаційну скаргу, який мотивувала так :
- право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі відповідного державного акта, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право;
- частина перша статті 407 ЦК України та частина п`ята статті 1021 ЗК України передбачають договірний, а не судовий порядок установлення емфітевзису;
- позивачка не позбавлена права звернутися до власника спірної земельної ділянки відповідно до статті 122 ЗК України для оформлення права користування нею, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, сформульованими у постановах від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15.
28 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що, оскільки boni judicisest ampliarejustitiam (добрі судові рішення зміцнюють правосуддя, чим забезпечується єдність судової практики), таке передання є необхідним для вирішення виключної правової проблеми в умовах земельної реформи, а також для конкретизації висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17.
Стосовно виключної правової проблеми Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у постановах від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Ці висновки підтримав Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17 і від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц.
Щодо конкретизації висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у тій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц і в постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, зазначивши, що право довічного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачами за первісним і за зустрічним позовами, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою належить до тих прав, які можна успадкувати.
У постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статей 6 і 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній на час його прийняття, земля надається у довічне успадковуване володіння громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства); громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та на праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. А тому особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
Після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 20 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 188/1124/15-ц дійшов висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою можна визнати таким, яке успадкував позивач, оскільки право постійного користування земельною ділянкою, що належало померлому на підставі державного акта на право постійного користування землею, є правом, яке входить до складу спадщини.
В ухвалі від 18 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність конкретизувати висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в її постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, з огляду на таке :
- відступаючи від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 ототожнила поняття «право постійного користування земельною ділянкою» і «право довічного успадковуваного володіння», оскільки вказані справи стосувалися права на спадкування земельної ділянки, наданої засновнику фермерського господарства на підставі державного акта про право на користування земельною ділянкою, а не передбаченого Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року права на довічне успадковуване володіння, щодо реалізації якого виник спір у справі № 368/54/17;
- «право постійного користування земельною ділянкою» та «право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» - це різні види речового права на земельну ділянку, вони мають різний правовий режим. Інститут довічного успадковуваного володіння є відмінним від інституту постійного користування земельною ділянкою. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння, не можна застосувати до правовідносин, які виникли на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою;
- у постанові від 20 березня 2019 рокуу справі № 615/2197/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у правовідносинах користування наданою для ведення селянського (фермерського) господарства земельною ділянкою після його створення відбувається фактична заміна землекористувача з фізичної особи на юридичну особу - фермерське господарство. Тому виникає питання щодо застосування статті 1219 ЦК України для визначення належності до обсягу спадкового майна права постійного користування земельною ділянкою, наданого для ведення селянського (фермерського) господарства.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність виключної правової проблеми, яка полягає у необхідності забезпечення єдності судової практики щодо спадкування земельної ділянки, наданої засновнику фермерського господарства на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
Окрім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності виключної правової проблеми справу № 922/989/18 за позовом селянського (фермерського) господарства про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою після смерті фізичної особи-засновника цього господарства, який отримав таку земельну ділянку.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на наявність виключної правової проблеми вважає за необхідне конкретизувати висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, та з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування юридичних норм, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання у порядку спадкування права засновника селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 12 травня 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська
