УХВАЛА
30 квітня 2020 року
Київ
справа №814/1649/17
адміністративне провадження №К/9901/11099/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Авто»
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року
у справі № 814/1649/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Авто"
до Головного управління ДПС у Миколаївській областы
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
21.04.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Авто», направлена до суду поштою 15.04.2020.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені повною мірою передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Здійснюючи апеляційний розгляд суд апеляційної інстанції застосував правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 5 квітня 2016 року (справа №826/17223/14), від 29 березня 2016 року (справа №826/3685/13-а), Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року (справа №810/6817/13-а) та в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року по справі № 560/2/19.
Здійснюючи оцінку доказів, а саме довідок про постійне місцезнаходження №1001 від 10 січня 2015 року та №02745у від 27 січня 2016 року, які були видані Інспекцією Міністерства по податках і зборах Республіки Білорусь по Мінському району, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ці довідки, які підтверджують статус позивача, як резидента Республіки Білорусь, не є підставою для звільнення позивача від утримання податку на доходи, адже така довідка є лише підставою для застосування однієї з двох пільг - звільнення або зменшення ставки податку, залежно від передбачених Угодою умов. Пункт 2 статті 11 Угоди чітко передбачає лише можливість застосування зниженої податкової ставки у розмірі 10%.
Заявник касаційної скарги покликається на наявність постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а саме постанову Верховного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №21-465во10(№6/343/08).
Суд виходячи із дії загально правового принципу судового акта у часі визнає таке посилання не прийнятним оскільки відступ за часом не може передувати правовій позиції.
Не врахування позиції Верховного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №21-465во10 судом апеляційної інстанції як підставу касаційного оскарження, скаржником в касаційній скарзі не зазначено, як не зазначено норми права та подібність правовідносин.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Покликаючись на приписи пункту другого позивач доводить необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосуванням до спірних відносин положень принципу презумпції правомірності рішень платника податку у зв`язку із неоднозначним (множеним) трактуванням прав та обов`язків платників податків, з посиланням на статтю 4 Податкового кодексу України. При цьому заявник касаційної скарги не наводить доводи на переконання наявності підстав застосування до спірних правовідносин положень принципу презумпції правомірності рішення платника податку закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, на якому серед інших ґрунтується податкове законодавство України та який є складовою Основних засад цього законодавства.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2012 року, який доводить відступ від правових позицій Верховного Суду застосованих судом апеляційної інстанції. Також, у скарзі не зазначені норми Податкового кодексу України, не вказано в чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права, відступ від застосування яких норм треба здійснити у світлі принципу презумпції правомірності рішень платника податків.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Авто» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №814/1649/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Авто" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф.Ханова
