ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2020 року
Київ
справа №814/1342/15
касаційне провадження №К/9901/26369/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного підприємства «БАЯ» (далі - Підприємство) на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 (головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області (далі - Інспекція) до Приватного підприємства «БАЯ» про накладення арешту на рахунки платника податків,
УСТАНОВИВ:
Інспекція 23.04.2015 звернулась до суду із позовом до Підприємства, у якому просило накласти арешт на рахунки Підприємства, відкриті у банківських установах.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція послалась на те, що директор Підприємства не допустив перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної згідно наказу начальника Інспекції, за наявності законних підстав для її проведення.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 20.08.2015 у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Інспекція звернулась до суду із вказаним позовом лише 23.04.2015, тоді як рішення про повний адміністративний арешт майна Підприємства було прийняте Інспекцією 15.04.2015, що є порушенням порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 568.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.12.2015 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове, яким позов задовольнив: наклав арешт на рахунки Підприємства, реквізити та перелік яких вказано у позовній заяві.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у податкового органу були наявні правові підстави для звернення до суду із даним позовом, оскільки директор Підприємства не допустив перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, з урахуванням того, що правомірність рішення начальника Інспекції про застосування повного адміністративного арешту майна Підприємства була перевірена та підтверджена судом при розгляді справи № 814/1278/15.
Підприємство оскаржило рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.01.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що: відповідно до абзацу 2 підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунках платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення податкового органу до суду, тоді як жодного рішення податковий орган у такому разі не приймає; директор Підприємства, не допускаючи перевіряючих до проведення перевірки, був впевнений у правомірності своїх дій, оскільки йому не було відомо про існування обставин, чітко визначених Податковим кодексом України, необхідних для проведення такої перевірки.
Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.04.2020 прийняв касаційну скаргу Підприємства до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 14.04.2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що начальником Інспекції на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України був виданий наказ № 136 «Про проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства».
На підставі зазначеного наказу та направлень на перевірку від 14.04.2015 №106/14-02-22-01 та № 107/14-02-17-03 фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства.
Директор Підприємства відмовився від отримання копії наказу та направлень на проведення перевірки, про що Інспекцією був складений акт № 20/14-02-22-01/32283343 від 15.04.2015 про відмову від допуску до проведення перевірки.
Начальником Інспекції було прийняте рішення від 15.04.2015, яким застосовано повний адміністративний арешт майна платника податків - Підприємства.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 у справі № 814/1278/15 подання Інспекції було задоволено повністю: підтверджено обґрунтованість повного адміністративного арешту майна Підприємства.
Також 23.04.2015 Інспекція звернулась до суду із даним позовом.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Із системного тлумачення положень статті 94 Податкового кодексу України судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Положення статті 94 Податкового кодексу України не визначають послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.
Натомість, приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.
Виходячи з аналізу наведеного правового регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Підтвердження або непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
З огляду на те, що в Інспекції були наявні законні підстави для проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства, призначеної згідно наказу начальника Інспекції від 14.04.2015 № 136, доказів оскарження цього наказу Підприємством в процесі розгляду справи надано не було, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою від 27.11.2018 у справі № 820/1929/17 (К/9901/40847), ухваленою у складі суддів першої палати, висловив позицію щодо підстав застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Таким чином, доводи Підприємства, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Підприємства підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства «БАЯ» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду
