ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №813/165/16

адміністративне провадження №К/9901/28090/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Блюм Україна" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (головуючий суддя Іщук Л.П., судді: Онишкевич Т.В., Хобор Р.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блюм Україна" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання недійсною індивідуальної податкової консультації та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Блюм Україна" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Управління, відповідач) про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації від 27 липня 2015 року №3719/10/13-01-15-01-10 та зобов`язання відповідача надати нову індивідуальну податкову консультацію з врахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що надана відповідачем податкова консультація суперечить нормам та змісту Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки аналіз законодавства дає підставив вважати, що при безкоштовній роздачі рекламної продукції для кінцевого споживача рекламні матеріали не є активом і, відповідно, - товаром, а тому розповсюдження (роздача) клієнтам рекламних матеріалів (брошур, флаєрів, каталогів і т.п.) не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Справа розглядалась судами неодноразово й востаннє постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року позов задоволено частково: визнано недійсною індивідуальну податкову консультацію Управління, викладену у формі листа №3719/10/13-01-15-01-10 від 27 липня 2015 року; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, беручи до уваги положення підпунктів 14.1.13, 14.1.202, 14.1.244 пункту 14.1 статті 14, підпункту 185.1 статті 185 ПК України, прийшов до висновку, що розповсюдження рекламного продукту для кінцевого споживача не підпадає під поняття продажу товару, а є лише виключно засобом розповсюдження інформації, тому операції з розповсюдження рекламного продукту не можуть бути об`єктом оподаткування; разом з тим, суд, зважаючи на вимоги пункту 53.3 статті 53 ПК України, за змістом якої визнання судом податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду, відмовив в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання надати нову податкову консультацію як передчасної та спрямованої на майбутній захист прав, свобод і інтересів позивача.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому апеляційний суд, застосувавши ті ж норми законодавства, зазначив, що безоплатне розповсюдження брошур, флаєрів, каталогів, тобто товарів, з метою отримання в майбутньому економічної вигоди є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати з підстав, що вже наводились в позовній заяві, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач в запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство звернулось до Управління із запитом від 06 липня 2015 року за вих.№06/07 про надання індивідуальної податкової консультації, в якому просило роз`яснити, чи є об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції з розповсюдження (роздачі) клієнтам рекламних матеріалів (брошур, флаєрів, каталогів і т.п.).

Управлінням 27 липня 2015 року надано позивачу податкову консультацію №3719/10/13-01-15-01-10, у якій зазначено, що відповідно до підпунктів 14.1.13, 14.1.36, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, підпункту "б" пункту 185.1 статті 185, підпункту "б" пункту 186.3 статті 186 ПК України операції з безоплатного розповсюдження клієнтам - кінцевим споживачам рекламних матеріалів (брошур, флаєрів, каталогів, тощо) є об`єктом оподаткування податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою.

Не погодившись із вищезазначеною податковою консультацією, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (пункт 53.3 статті 53 ПК України).

Разом з тим згідно з підпунктом 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПК України товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

За змістом пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В підпункті «б» пункту 186.3 статті 186 ПК України закріплено, що місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема, рекламні послуги.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" від 03 липня 1996 року №270/96-ВР реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Отже розповсюджена у рекламній продукції інформація про особу та товар має на меті проінформувати споживачів і сформувати у них інтерес щодо таких особи та товару. Матеріальні носії реклами є виключно засобами розповсюдження інформації про товар, який реалізує продавець, тому рекламна продукція не може бути використана споживачем інакше ніж як джерело інформації (тобто в будь-яких операціях), а отже, в даному випадку, не є активом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та товаром у визначенні ПК України.

Економічна мета від такої передачі полягає у перспективі отримати дохід у майбутньому не від власне розповсюдження рекламної продукції як передачі відповідних матеріалів у власність іншим особам, а від популяризації імені Товариства, розповсюдження інформації про його товари з ціллю привернення уваги невизначеного кола осіб до діяльності позивача. Передача ж в рекламних цілях продукції у власність іншим особам є лише формою розповсюдження реклами, що, однак, не наділяє таку передачу ознаками реалізації.

Таким чином зазначені операції (з безкоштовної роздачі рекламної продукції для кінцевого споживача) не є операціями з безоплатного надання товарів, про які йдеться у підпункті 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та не є операціями з продажу (реалізації) товарів відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а відтак підстави визначати їх об`єктом оподаткування податком на додану вартість відсутні.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсною індивідуальної податкової консультації Управління, викладеної у формі листа №3719/10/13-01-15-01-10 від 27 липня 2015 року.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Блюм Україна" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасувати, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду