П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 2340/4717/18

Провадження № 11-412апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер», який змінив свою назву на Комунальне некомерційне підприємство «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» (далі - Диспансер), про визнання рішення неправомірним та зобов`язання надати доступ до інформації про стан здоров`я

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (суддя Руденко А. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),

УСТАНОВИЛА:

29 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати неправомірним рішення лікарсько-консультативної комісії Диспансеру (далі - Комісія) від 17 серпня 2018 року про обмеження ОСОБА_1 у наданні інформації щодо стану його психічного здоров`я;

- зобов`язатиДиспансер надати доступ до інформації про стан його психічного здоров`я.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що відмова Комісії в наданні позивачу інформації щодо стану його психічного здоров`я з посиланням на статтю 26 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III) є необґрунтованою та протиправною, оскільки порушує передбачені частиною третьою статті 32 Конституції України та частиною першою статті 285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) право позивача знайомитися, зокрема, в установах з відомостями про себе, а також право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я.

Оскаржуване рішення Комісії, на переконання позивача, прийняте всупереч положенням частини шостої статті 16 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), які передбачають право суб`єкта таких даних на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-кого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 4 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов належить розглядати за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір у цій справі пов`язаний із захистом особистого немайнового права позивача та не є публічно-правовим, відтак справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

Незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі мотивована тим, що спір у цій справі є спором фізичної особи з розпорядником публічної інформації - Диспансером щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності в частині доступу до публічної інформації, тому відповідно до пункту 7 частини першої статті 19 КАС має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також у спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 285 ЦК передбачено, що повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров`я.Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров`я або погіршити стан здоров`я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров`я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами (частини перша, третя зазначеної статті).

За правилами частини шостої статті 16 Закону № 2297-VI суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, крім випадків, установлених законом. Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом (частина третя статті 17 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 6 Закону № 1489-III право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.

Статтею 26 зазначеного Закону встановлено таке:

- лікар-психіатр зобов`язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній формі інформацію про стан її психічного здоров`я, прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги. Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 14 років та особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники;

- особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги відповідно до закону;

- у випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров`я особи може завдати шкоди її здоров`ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити. У цьому разі лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації.

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України. Рішення про обмеження прав осіб, яким надається психіатрична допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку його дії та може бути оскаржено до суду (частини перша, третя статті 25 Закону № 1489-III).

Відповідно до статті 32 цього Законурішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою ОСОБА_1 з обмеженням Комісією інформації щодо стану його психічного здоров`я на підставі на статті 26 Закону № 1489-III, у зв`язку з чим відповідач Диспансер відмовляє ОСОБА_1 у наданні цієї інформації.

Правовідносини, пов`язані з наданням чи обмеженням доступу до інформації про стан психічного здоров`я фізичної особи врегульовано спеціальним законом, а саме Законом № 1489-III, який, зокрема, визначає і передумови для відмови у доступі до відповідної інформації, а також суб`єктів, які в ході надання психіатричної допомоги відповідно до своєї компетенції встановлюють наявність таких передумов.

При цьому відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», посиланням на який обґрунтовано касаційну скаргу, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про необхідність визначення юрисдикції цього спору як спору з розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності в частині доступу до публічної інформації із застосуванням пункту 7 частини першої статті 19 КАС, за яким такий спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а носить приватноправовий характер, зокрема стосується захисту особистого немайнового права позивача, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко Т. О. АнцуповаН. П. Лященко С. В. БакулінаВ. В. Пророк В. В. БританчукЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко