ПОСТАНОВА
Іменем України
26 березня 2020 року
Київ
справа №826/12147/16
адміністративне провадження №К/9901/3596/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» Тимошенка Івана Івановича про визнання дій протиправними, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ректора Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» Тимошенка Івана Івановича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 (суддя Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 (колегія суддів у складі: Безименної Н. В., Аліменка В. О., Кучми А. Ю.), -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2016 року Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» (далі - позивач, ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України») звернулася до суду з адміністративним позовом до ректора Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» Тимошенка Івана Івановича (далі - відповідач, ректор ПВНЗ «Європейський університет» Тимошенка І. І., в якому просив: визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію позивача та у ненаданні запитаної інформації на запит на інформацію позивача; стягнути з відповідача компенсацію витрат відповідно до Договору про надання юридичних осіб (правових послуг, правової допомоги) від 24.05.2016 у розмірі 3350,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» звернулась до відповідача із запитом на інформацію від 13.01.2016, в якому просила надати публічну інформацію про вищий навчальний заклад (далі - ВНЗ), яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій: статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2016 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2016 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2016 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. За результатами розгляду запиту позивача ректор ПВНЗ «Європейський університет» у листі від 02.02.2016 повідомив, що університет не є розпорядником публічної інформації, оскільки заснований на приватній власності і підпорядкований власникам з посиланням на ухвали суду про закриття провадження у справі за позовом ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора ПВЗ «Європейський університет» Тимошенка І. І.; з документами, які вказані у зверненні, можна ознайомитись на сайті університету; з урахуванням чого, відповідач зазначив, що вимоги про надання публічної інформації про університет та документів, які стосуються його діяльності, є безпідставними та протиправними. Позивач зазначає, що відповідно до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач є розпорядником публічної інформації та зобов`язаний надати запитувану інформацію, яка має суспільний інтерес; можливість одержати інформацію із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18.05.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ректора ПВНЗ «Європейський університет» Тимошенка І. І. щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» від 13.01.2016 № 27/1-1. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Оцінюючи запитувану позивачем інформацію на предмет наявності суспільного інтересу, зважаючи на те, що інформація, яку просив надати позивач стосується надання вищим навчальним закладом освітніх послуг, то, з огляду на її характер, така інформація є суспільно необхідною (становить суспільний інтерес) й не може бути обмежена у доступі та, відповідно, надається у відповідь на запит, а тому відмова відповідача у задоволенні запиту не ґрунтується на нормах закону. Суди зазначають, що оприлюднення розпорядником інформації публічної інформації, в тому числі на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет, не звільняє його від обов`язку надати таку інформацію на відповідний запит. Крім того, відповідач виконує делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень у сфері надання освітніх послуг, а тому є розпорядником публічної інформації стосовно інформації, пов`язаної з виконанням покладених на нього обов`язків. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість доводів відповідача про необхідність закриття провадження у справі, оскільки відповідач є розпорядником інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» і згідно вимог чинного законодавства даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги доводи відповідача, викладені у клопотанні про закриття провадження у справі в частині підвідомчості розгляду даної справи. Скаржник вважає, що ані позивач, ані відповідач не є суб`єктами владних повноважень. Позивачем не доведений факт делегування відповідачу владних повноважень жодним державним органом чи посадовою особою. ПВНЗ «Європейський університет» є приватним підприємством, суб`єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність на власний ризик. Наголошує на тому, що спірні правовідносини не можуть регулюватися Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач), Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. від 02.01.2018 відкрито касаційне провадження за скаргою ректора ПВНЗ «Європейський університет» Тимошенка І. І. на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.06.2019 № 823/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/12147/16 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 826/3596/17.
Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2020 справу призначено до касаційного розгляду в у попередньому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» звернулася до відповідача із запитом на інформацію від 13.01.2016 № 27/1-16, в якому просила надати публічну інформацію про вищий навчальний заклад, яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій: статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2016 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2016 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2016 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.
Листом від 02.02.2016 ректор ПВНЗ «Європейський університет» повідомив позивача про те, що університет не є розпорядником публічної інформації, оскільки заснований на приватній власності і підпорядкований власникам з посиланням на ухвали суду про закриття провадження у справі за позовом ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора ПВНЗ «Європейський університет» Тимошенка І. І., а також зазначив, що з документами, які вказані у зверненні, можна ознайомитись на сайті університету; з урахуванням чого вимоги про надання публічної інформації про університет та документів, які стосуються його діяльності, є безпідставними та протиправними.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом).
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами статті 29 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. При цьому, норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» регулюють відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частини перша та друга статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Відповідно до статті 5 зазначеного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
За приписами частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до матеріалів справи, ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» є юридичною особою у формі громадської організації, ПВНЗ «Європейський університет» є вищим навчальним закладом приватної форми власності.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України від 22.03.2012 № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 21 Закону України «Про громадські об`єднання» для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право, зокрема, одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що вищий навчальний заклад - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Приписами статті 15 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що повноваження засновника (засновників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються цим та іншими законами України, а також статутом вищого навчального закладу. Засновник (засновники) вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган: 1) затверджує статут вищого навчального закладу та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію; 2) укладає в місячний строк контракт з керівником вищого навчального закладу, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом; 3) за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу достроково розриває контракт із керівником вищого навчального закладу з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту; 4) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу; 5) здійснює контроль за дотриманням статуту вищого навчального закладу; 6) здійснює інші повноваження, передбачені законом і статутом вищого навчального закладу. Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган може (можуть) делегувати окремі свої повноваження керівникові або іншому органу управління вищого навчального закладу.
Відповідно до частин першої та другої статті 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом вищого навчального закладу. Керівник є представником вищого навчального закладу у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом вищого навчального закладу.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Оцінюючи запитувану позивачем інформацію на предмет наявності суспільного інтересу, зважаючи на те, що інформація, яку просив надати позивач стосується надання ВНЗ освітніх послуг, то, з огляду на її характер, така інформація є суспільно необхідною (становить суспільний інтерес) й не може бути обмежена у доступі та, відповідно, надається у відповідь на запит, а тому відмова відповідача у задоволенні запиту не ґрунтується на нормах закону.
За таких обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що запитувана позивачем інформація є такою, що становить суспільний інтерес, оскільки забезпечує реалізацію конституційного права на освіту.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач відмовив позивачу у наданні публічної інформації з підстав того, що запитувані позивачем документи містяться на сайті та є відкритими, а також з тих підстав, що ПВНЗ «Європейський університет» у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є розпорядником публічної інформації, оскільки він заснований на приватній власності і підпорядкований власниками.
При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оприлюднення розпорядником інформації публічної інформації, в тому числі на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет, не звільняє його від обов`язку надати таку інформацію на відповідний запит. Крім того, відповідач виконує делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень у сфері надання освітніх послуг, а тому є розпорядником публічної інформації стосовно інформації, пов`язаної з виконанням покладених на нього обов`язків.
Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів відповідача про необхідність закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що сторони у справі не є суб`єктами владних повноважень та спірні правовідносини не можуть регулюватися Законом України «Про доступ до публічної інформації», з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Водночас, за змістом пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками публічної інформації є особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.
Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на будь-які спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації, які виникають у правовідносинах, врегульованих Законом України «Про доступ до публічної інформації», в тому числі якщо й відповідачем у такому спорі є не суб`єкт владних повноважень, оскільки частиною третьою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 520/12042/18, якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від суб`єкта господарювання; стверджує, що саме суб`єкт господарювання за законом, що регулює спірні відносини, є розпорядником запитуваної інформації; бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви, то такий захист може надати тільки адміністративний суд, позаяк за законом на відносини із оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію поширюється юрисдикція адміністративних судів.
З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, відмовляючи позивачу у задоволенні запиту на інформацію, діяв з порушенням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», в свою чергу його доводи про те, що положення вказаного закону на нього не поширюються, є помилковими.
Таким чином, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у даній справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ректора Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» Тимошенка Івана Івановича залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк,
Судді Верховного Суду
