open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 826/12147/16
Моніторити
Ухвала суду /23.12.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /11.09.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /16.07.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /20.05.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Постанова /26.03.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /23.03.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /02.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /26.10.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /10.10.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /25.09.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /25.09.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /20.07.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.06.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /18.05.2017/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /11.08.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва
emblem
Справа № 826/12147/16
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /23.12.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /11.09.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /16.07.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /20.05.2020/ Окружний адміністративний суд міста Києва Постанова /26.03.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /23.03.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /02.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /26.10.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /10.10.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /25.09.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /25.09.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /20.07.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.06.2017/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /18.05.2017/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /11.08.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 травня 2017 року 16:20 справа №826/12147/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України"

до

Ректора Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" ОСОБА_1

про

визнання дій протиправними

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" (далі по тексту - позивач, ВГО "Комітет конституційно-правового контролю України") звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Ректора Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1.), в якому просить визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію позивача та у ненаданні відповіді на запит на інформацію.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/12147/16, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 13 грудня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача проти задоволення позову заперечили; за спільним клопотанням представників сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ВГО "Комітет конституційно-правового контролю України" звернулась до відповідача із запитом на інформацію від 13 січня 2016 року №27/1-16, в якому просила надати публічну інформацію про вищий навчальний заклад (далі по тексту - ВНЗ), яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2016 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2016 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2016 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

За результатами розгляду запиту позивача ректор Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" у листі від 02 лютого 2016 року №1/12-34 повідомив, що університет не є розпорядником публічної інформації, оскільки заснований на приватній власності і підпорядкований власникам з посиланням на ухвали суду про закриття провадження у справі за позовом ВГО "Комітет конституційно-правового контролю України" до ректора Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" ОСОБА_1; з документами, які вказані у зверненні, можна ознайомитись на сайті університету; з урахуванням чого, відповідач зазначив, що вимоги про надання публічної інформації про університет та документів, які стосуються його діяльності, є безпідставними та протиправними.

Позивач зазначає, що відповідно до норм Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідач є розпорядником публічної інформації та зобов'язаний надати запитувану інформацію, яка має суспільний інтерес; можливість одержати інформацію із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з тих підстав, викладених у листі від 02 лютого 2016 року №1/12-34 та просив закрити провадження, виходячи з того, що сторони у справі не є суб'єктами владних повноважень та посилаючись на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються зокрема особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується, серед іншого, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до положень частин четвертої та п'ятої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Як встановлює частина перша статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

З наведених норм Закону України "Про доступ до публічної інформації" вбачається, що розпорядники інформації зобов'язані надавати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Досліджуючи у межах спору відповідність сторін ознакам запитувача та розпорядника інформації та наявність підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, суд встановив наступне.

Матеріали справи підтверджують, що ВГО "Комітет конституційно-правового контролю України" є юридичною особою у формі громадської організації, ідентифікаційний код - 35416341; Приватний вищий навчальний заклад "Європейський університет" є вищим навчальним закладом приватної форми власності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 21 Закону України "Про громадські об'єднання" встановлено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право, зокрема одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 1 Закону України "Про вищу освіту" вищий навчальний заклад - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Статтею 15 Закону України "Про вищу освіту" визначено, що повноваження засновника (засновників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються цим та іншими законами України, а також статутом вищого навчального закладу.

Засновник (засновники) вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган:1) затверджує статут вищого навчального закладу та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію; 2) укладає в місячний строк контракт з керівником вищого навчального закладу, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом; 3) за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу достроково розриває контракт із керівником вищого навчального закладу з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту; 4) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу; 5) здійснює контроль за дотриманням статуту вищого навчального закладу; 6) здійснює інші повноваження, передбачені законом і статутом вищого навчального закладу.

Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган може (можуть) делегувати окремі свої повноваження керівникові або іншому органу управління вищого навчального закладу.

Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що позивач наділений правом у порядку визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації", одержувати публічну інформацію, яка знаходиться у володінні відповідних розпорядників, тобто є запитувачем інформації; у свою чергу Приватний вищий навчальний заклад "Європейський університет" є розпорядником публічної інформації, як особа, що виконує делеговані повноваження в частині надання освітніх послуг.

Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що Приватний вищий навчальний заклад "Європейський університет" не є розпорядником публічної інформації, тому що заснований на приватній власності, та не виступає у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень, та звертає увагу, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" не вважає розпорядниками інформації виключно суб'єктів владних повноважень, про що зазначено вище та не ставить статус розпорядника інформації в залежність від його форми власності.

З наявної у справі копії запиту позивача від 13 січня 2016 року №27/1-1 суд встановив, що він оформлений відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; доказів що запитувана інформація, належить до інформації з обмеженим доступом, або на підтвердження відсутності такої інформації відповідачем до суду не надано.

При цьому суд вважає, що запитувана позивачем інформаціє є предметом суспільного інтересу, предметом якого відповідно до частини другої статті 29 Закону України "Про інформацію", вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до положень статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Оскільки позивач звернувся із запитом на інформацію з метою реалізації конституційного права на освіту, зокрема щодо вступу до вищого навчального закладу, суд приходить до висновку, що запитувана інформація становить суспільний інтерес.

Що стосується посилань відповідача на те, що запитувані документи, розміщені на сайті університету, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Таким чином, розпорядник інформації у відповіді на запит немає права обмежитись посиланням на те, що інформація, яка запитується розміщена на загальному доступі, під яким також слід розуміти мережу Інтернет, він повинен надати запитувану інформацію у протилежному випадку надання відповіді про можливість отримання інформації із загальнодоступного джерела, в розумінні згаданого Закону вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" в якій вказано, що повідомлення запитувача інформації про можливість ознайомитися із запитуваною інформацією на сайті розпорядника публічної інформації суперечить частині другій статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідно до якої відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається протиправною відмовою в наданні інформації, оскільки офіційний сайт є загальнодоступним джерелом.

Враховуючи викладене, на думку суду, правові підстави для відмови в задоволенні запиту на інформацію на запит позивача від 13 січня 2016 року №27/1-16 відсутні, тому, дії відповідача не відповідають вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Разом з тим, позовні вимоги належить задовольнити частково, оскільки відповідач надав відповідь на запит позивача, але вчинив дії щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію.

Стосовно стягнення з відповідача витрат у зв'язку із підготовкою позовної заяви, суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина третя зазначеної статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Судом встановлено, що згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня на рівні 1 378,00 грн., відповідно, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 551,20 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження вказаних обставин позивач має надати суду докази надання правової допомоги адвокатом або іншим фахівцем в галузі права, наприклад, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, документи та первинні документи, що підтверджують фактичне надання послуг, докази сплати витрат на правову допомогу.

З наданих позивачем документів вбачається, що між позивачем (замовник) та фахівцем в галузі права ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 24 травня 2016 року, за умовами якого виконавець зобов'язаний надати замовнику визначені цим договором юридичні послуги (правових послуг, правової допомоги) щодо підготовки позовної заяви до суду про визнання дії ректора ПВНЗ "Європейський університет" протиправною та відшкодування витрат на юридичні послуги (правові послуги, правову допомогу), а також здійснення інших процесуальних дій від імені замовника, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги; вартість послуг по даному договору складає 3 350,00 грн., а вартість однієї години роботи виконавця становить 335,00 грн.

Згідно з актом передачі-прийому наданих послуг від 30 червня 2016 року замовник виконавець надав обумовлені договором послуги із розрахунку 1 година роботи дорівнює 335,00 грн., тривалістю всього 10 годин.

Відповідно до платіжного доручення від 01 липня 2016 року №49 позивач здійснив переказ коштів на карту ОСОБА_2 згідно договору про надання юридичних послуг від 24 травня 2016 року року у сумі 3 350,00 грн.

При цьому статус ОСОБА_2 як фахівця в галузі права підтверджується дипломом спеціаліста від 01 червня 2012 року, копія якого міститься у справі, гідно з яким ОСОБА_2 закінчила у 2012 році Київський національний лінгвістичний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію юриста зі знанням англійської та німецької мов.

Враховуючи, що вартість однієї години правової допомоги не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі та наявність в матеріалах справи документального підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає за можливе присудити на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 350,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації не надання відповіді на запити на отримання інформації з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ВГО "Комітет конституційно-правового контролю України" підлягає частковому задоволенню.

Водночас згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Щодо клопотання позивача про закриття провадження у справі, виходячи з того, що сторони у справі не є суб'єктами владних повноважень, та з посиланнями на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації", суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У свою чергу за змістом пункту 3 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками публічної інформації є особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Частина третя статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлює, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведені свідчить, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на будь-які спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації, які виникають у правовідносинах, врегульованих Законом України "Про доступ до публічної інформації", в тому числі якщо відповідач у такому спорі є не суб'єктом владних повноважень.

Аналогічну правову позицію викладено також у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації".

Посилання відповідач на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" як на підставу для закриття провадження у справі не приймаються судом до уваги, тому що вказана Постанова не містить положень, які б вказували, що відповідач не є розпорядником публічної інформації.

З огляду на викладене суд вважає, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Ректора Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" ОСОБА_1 щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" від 13 січня 2016 року №27/1-1.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити на користь Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" понесені ним судові витрати у розмірі 4 039,00 грн. (чотири тисячі тридцять дев'ять гривень нуль копійок), з яких 689,00 грн. - судовий збір, 3 350,00 грн. - витрати на правову допомогу.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко

Джерело: ЄДРСР 66952150
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку