ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Рогач Л. І.
19 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 210/4458/15-ц
провадження № 14-354цс19
за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Прокуратура Миколаївської області, Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,за касаційною скаргою заявниці на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року.
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні
Обставини спору
16 вересня 2015 року заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити, що вона була піддана репресіям особливою нарадою разом із матір`ю, перебувала у засланні 5 років 9 місяців 11 днів і має бути реабілітованою згідно зі статтею 1 Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII (у редакції, чинній на момент звернення до суду із заявою).
Мотивуючи заяву, зазначила, що не може отримати пільги, передбачені Законом № 962-XII, через те, що Прокуратура Миколаївської області відмовляється надати їй довідку про реабілітацію згідно зі статтею 1 цього Закону, а регіональне управління Пенсійного фонду України вважає, що самого лише посвідчення про реабілітацію недостатньо для призначення пенсії як реабілітованій особі.
5 вересня 2016 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення про задоволення заяви заявниці та встановив, що заявниця була піддана репресіям разом із матір`ю та перебувала у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів, а тому має бути реабілітована згідно зі статтею 1 Закону № 962-XII.
22 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року та закрив провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вказав про те, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у судовому порядку можливо лише тоді, коли чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; Закон № 962-XII встановлює порядок вирішення питання про реабілітацію особи, а тому заява про встановлення факту щодо визнання особою, яку необґрунтовано піддано покаранню позасудовим органом, та такою, що реабілітована відповідно до статті 1 Закону № 962-XII, в порядку цивільного судочинства розглядатися не може.
31 березня 2017 року заявниця подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року.
Вважала, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для звернення із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за статтею 256 ЦПК України. Зокрема, заявниця зазначила, що у неї були законні підстави для звернення із заявою відповідно до статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), а саме: відсутність іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
13 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладений у новій редакції.
19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, а саме у зв`язку тим, що заявниця оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою від 28 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 та призначила справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Постановою від 19 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства у поряду окремого провадження, та зазначила, що оскільки законодавство України передбачає спеціальний порядок встановлення статусу реабілітованої особи, то юридичний факт реабілітації особи за конкретною статтею Закону № 962-XII не може бути встановлений за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
Зміст окремої думки
Щодо розгляду справи по суті
Разом з тим не погоджуючись із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду, вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, ухваленої за наслідком перегляду ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у справі № 210/4458/15-ц.
Відповідно до частини другої статті6 і частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як було вже зазначено, 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладений у новій редакції.
Відповідно до норм чинного ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції. У складі Верховного Суду діють, зокрема Касаційний цивільний суд і Велика Палата Верховного Суду (частина перша статті 36, пункти 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 вказаного Закону Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Вичерпний перелік підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлено статтею 403 ЦПК України. За змістом частини шостої вказаної статті Велика Палата Верховного Суду розглядає у касаційному порядку справи у випадку, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Відповідна позиція є сталою та неодноразово викладалася в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, в постановах: від 15 травня 2019 року у справі № 522/8650/18, від 5 та 26 червня 2019 року у справах № 454/1690/16 та № 760/13915/18 відповідно, від 21 серпня та 28 жовтня 2019 року у справах № 341/2132/16-ц та 922/3422/18 відповідно.
Відтак під юрисдикцією (підвідомчістю) судових органів розуміють компетенцію суду в здійсненні правосуддя з розгляду і вирішення певної категорії питань у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Наслідком порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції є неможливість вирішення справи за правилами відповідного судочинства.
Отже, за відсутності у касаційній скарзі посилань на те, що спір у цій справі відноситься до юрисдикції іншого суду (ніж суд загальної юрисдикції), який належить до системи судоустрою України, наведені скаржником доводи мали б оцінюватися судом касаційної інстанції в контексті встановлення обставин дотримання (або ж порушення) судами попередніх інстанцій норм процесуального законодавства щодо розгляду цього спору саме в порядку цивільного судочинства та форми провадження у цивільному судочинстві.
Подібна позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 910/5430/18 щодо вирішення питання про прийняття справи, переданої на розгляд Великої Палати Верховного Судуу зв`язку з тим, що особа оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Питання предметної та суб`єктної юрисдикції загальних судів врегульовані параграфом 1 глави 2 розділу І ЦПК України. Так, за змістом абзацу першого частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 210/4458/15-ц до розгляду з огляду на те, що заявниця оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Однак зі змісту постановленої у справі ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року не вбачається, що суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на необхідність розглянути цю справу в порядку іншого судочинства. В оскарженій ухвалі апеляційний суд наголосив на тому, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у судовому порядку можливо лише тоді, коли чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення. Разом з тим Закон № 962-XII встановлює спеціальний порядок вирішення питання про реабілітацію особи, тому заяву ОСОБА_1 , в якій заявниця просила встановити, що вона була піддана репресіям особливою нарадою разом із матір`ю і має бути реабілітованою згідно зі статтею 1 вказаного Закону, не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
Крім того, за доводами касаційної скарги, заявниця оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі саме у зв`язку із неправильним застосуванням апеляційним судом статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо визначення фактів, які можуть бути встановлені судом в окремому провадженні.
Також 8 січня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла «заява-нагадування» заявниці, в якій вона просила суд прийняти рішення про її реабілітацію за статтею 1 Закону № 962-XII.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до можливості вирішення питання щодо реабілітації заявниці в судовому чи позасудовому порядку і підлягають перевірці Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як належним судом.
Як вже було зазначено, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 дійшла висновку, що законодавство України передбачає спеціальний порядок встановлення статусу реабілітованої особи, тому юридичний факт реабілітації особи за конкретною статтею Закону № 962-XII, не може бути встановлений за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
Слід зауважити, що на неможливості розгляду вимог про встановлення певних фактів у судовому порядку у зв`язку з тим, що законодавством передбачено позасудовий порядок установлення таких фактів, було наголошено також Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 8 листопада, 18 грудня 2020 року у справах № 161/853/19 і №370/2598/16-ц відповідно, та від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави, встановлені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 210/4458/15-ц, а цю справу слід було повернути на розгляд відповідної колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Суддя Л. І. Рогач
