УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 210/4458/15-ц Головуючий у 1-й інстанції
№ провадження 22ц/774/158/К/17 Костенко В.В.
Категорія - 69 Доповідач Митрофанова Л.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області
в складі : головуючого судді: Митрофанової Л.В.
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,
при секретарі: Гладиш К.І.,
за участі: представника прокурора Миколаївської області - прокурора Криворізької місцевї прокуратури № 1 Шелудько Наталі Юріївни,
заявника ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,
представника Управління служби безпеки України Миколаївської області - Олійник Ярослава Юрійовича,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи - прокуратура Миколаївської області, Управління служби безпеки України Миколаївської області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2016 року заяву ОСОБА_3задоволено.
Встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданого Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області 28.10.1997 р., була піддана репресіям особливою нарадою разом з матір'ю ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебувала у засланні 5 років 9 місяців 11 днів, тому підлягає реабілітації за ст. 1 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій».
Судові витрати віднесені за рахунок держави.
Вищезгадане рішення суду оскаржила прокуратура Миколаївської області. Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених в ч.1 ст. 256 ЦПК України, у судовому порядку можливо лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Стверджує, що заява про встановлення факту щодо визнання особою, яку необгрунтовано піддано покаранню позасудовим органом та такою, що реабілітована, відповідно до ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" в порядку цивільного судочинства розглядатися не може, так як існує певна процедура розгляду даного питання. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_3 залишити без розгляду.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених вимогами ст.205 ЦПК України.
Судом встановлено, що 11 грудня 1946 р. ОСОБА_7 разом із матір'ю ОСОБА_6 та братом ОСОБА_8 за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР було заслано до Північно-Казахстанського облвиконкому , що стверджується архівною довідкою за № II-5-Т-3037 від 24.12.1991 р. Звільнений з спецпоселення 11 грудня 1951 р. ( а.с. 11.).
Задовольняючи заяву ОСОБА_3 та встановлюючи факт, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що остання була репресована не за рішенням органів державної влади і управління, а за постановою Особливої наради при МДБ СРСР, яка була позасудовим органом, а відтак підлягає реабілітації на підставі ст.1, а не ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Однак з таким висновком колегія суддів погодитьсь не може у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькової, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 1946 р. ОСОБА_7 разом із матір'ю ОСОБА_6 та братом ОСОБА_8 за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР було заслано до Північно-Казахстанського облвиконкому , що стверджується архівною довідкою за № II-5-Т-3037 від 24.12.1991 р. Звільнений з спецпоселення 11 грудня 1951 р. ( а.с. 11.).
Відповідно до виписки з Протоколу №3-а Особливої Наради при Міністрі Державної Безпеки Союзу РСР від 11 грудня 1946 року та Архівної довідки Управління внутрішніх справ Північно-Казахстанського облвиконкому від 24.12.1991 року № ІІ-5-Т-3037 міста Петропавловська мати заявника ОСОБА_6, що народилася у с. Мар`янівка Володимирівського району Миколаївської області на підставі рішення особової наради МНД СРСР від 11.12.1946 року була засуджена до 5 років заслання. Відповідно до зазначених документів разом з ОСОБА_6 проживали діти: заявник - ОСОБА_7 та її брат ОСОБА_8.
12.10.1992 року Управлінням служби безпеки України у Миколаївській області за вих. № 1188 надано інформацію Голові комісії з реабілітації Новобузької райради народних депутатів ОСОБА_9 м. Новий Буг, Миколаївської області, що ОСОБА_6 та двоє її дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_7 14 січня 1947 року були етаповані до місця заслання в Конюхівський район Північно-Казахтанської області.
Відповідно до Довідки про реабілітацію від 16.02.1994 року №10481-с, від 21.06.1994р. №13р Прокуратури Миколаївської області мати заявника ОСОБА_8 та брат ОСОБА_8 реабілітовані 16.01.1989 року на підставі ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 року «Про додаткові заходи по відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х років, початку 50-хроків». При цьому, заявнику, з невідомих причин, такої Довідки про реабілітацію відповідно до вищевказаного Указу Президії не було надано.
Довідкою Прокуратури Миколаївської області від 10.06.1994р. №13-38-93 вказано, що мати заявника ОСОБА_6 реабілітована на підставі ст.1 Закону Української РСР від 17.04.1991р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
23.08.1994 року за вих. №13-23-93 нею було отримано Довідку про реабілітацію від Прокуратури Миколаївської області про те, що заявник разом з матер`ю ОСОБА_6 знаходилась у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів в зв'язку з чим реабілітована за ст. 3 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1994 року.
01 червня 2006 року за серією ПР №01 рішенням Виконавчого комітету Лагодівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області №14 ОСОБА_3 видано посвідчення реабілітованої особи. Але для отримання пільг, передбачених ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій» вона не може отримувати, тому, що Прокуратура Миколаївської області не надає їй довідки про реабілітацію її за ст.1 вказаного Закону. Та регіональне управління Пенсійного фонду України не приймає від неї такого посвідчення, бо вважає, що його недостатньо для призначення пенсії як реабілітованій особі.
З змісту заяви про встановлення факту ОСОБА_3 вбачається, що встановлення такого факту необхідно для отримання пільг, встановлених ЗУ Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Положеннями ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»(далі-Закон) встановлено, що слід вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Також визнано реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необгрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Порядок застосування статті 1 Закону визначено статтею 7 Закону. Відповідно до цього порядку органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття. На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки. При наявності підстав для визнання особи такою, що згідно з статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком:
щодо засуджених судами - до тих же судів, які виносили останнє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також військовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним законодавством. Територіальна підсудність справи визначається за місцем винесення останнього судового рішення; щодо підданих покаранню за рішенням позасудових органів - до Верховного Суду України, обласних та Київського міського судів, військових трибуналів округів, Чорноморського флоту, на території яких застосовувались репресії.
Внаслідок розгляду справи суд може прийняти одне з таких рішень:
- визнати, що особу обгрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом і на неї не поширюється дія статті 1 цього Закону;
- визнати, що особу необгрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом і вона підлягає реабілітації згідно з статтею 1 цього Закону.
При розгляді справи суд може також внести зміни до раніше винесених вироку, ухвали і постанови судів чи до рішення позасудових органів. Верховному Суду України надано повноваження щодо перегляду в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами кримінальних справ, розглянутих Верховними Судами України, Союзу РСР, військовими трибуналами та позасудовими органами, в тому числі за межами територій колишнього Радянського Союзу, щодо осіб, які на момент застосування репресій були громадянами України. Судам надано право поширювати дію статей 4-6 цього Закону на осіб, реабілітованих в загальному порядку, коли є підстави розглядати факт притягнення їх до кримінальної відповідальності за статтями 58-1 та 80 Кримінального Кодексу Української РСР 1927 року як політичну репресію.
Відповідно до ст.9 Закону вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Ради народних депутатів зобов"язано утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необгрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.
Таким чином, відповідно до положень Закону про реабілітацію особі за ст. 1 Закону встановлено такий порядок - органами прокуратури видається довідка або постановляється рішення суду у справі, яку прокурор надсилає до суду з висновком про наявність підстав для визнання особи такою, що згідно з статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації.
У зв'язку з вищенаведеним, та враховуючи те, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених у ч.1 ст.256 ЦПК України, у судовому порядку можливо лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заява про встановлення факту щодо визнання особою, яку необґрунтовано піддано покаранню позасудовим органом та такою, що реабілітовано відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" в порядку цивільного судочинства розглядатись не може.
Відповідно ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
А відтак, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для встановлення факту реабілітації.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає, що згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.205, ч.1 ст.310 ЦПК України Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2016 рокупідлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.4 ч.1 ст.307, п.1,4 ч.1 ст. 309, ч.1 ст. 310, ст. 313, п.3 ч.1 ст. 314 ст.315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області- задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2016 року- скасувати.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи - прокуратура Миколаївської області, Управління служби безпеки України Миколаївської області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення- закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді:
