ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 210/4458/15-ц
Провадження № 2-о/210/14/16
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
"05" вересня 2016 р.
Дзержинський районний суд м. кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Костенко В.В.
за участю секретаря Севанян М.Б.
заявника ОСОБА_3
представника заявника ОСОБА_4
прокурора Шелудько Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в в м. Кривому Розі цивільну справу за заявою ОСОБА_3 зацікавлені особи Прокуратура Миколаївської області, Управління служби безпеки України Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення , суд-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення зацікавлені особи Прокуратура Миколаївської області, Управління служби безпеки України Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області. В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначила , що ОСОБА_3 (дівоча прізвище - ОСОБА_3), ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт серія НОМЕР_2, виданий Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області 28.10.1997р., та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 є дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3.
Відповідно до виписки з Протоколу №3-а Особливої Наради при Міністрі Державної Безпеки Союзу РСР від 11 грудня 1946 року та Архівної довідки Управління внутрішніх справ Північно-Казахстанського облвиконкому від 24.12.1991 року № ІІ-5-Т-3037 міста Петропавловська мати заявника ОСОБА_6, що народилася у с. Мар`янівка Володимирівського району Миколаївської області на підставі рішення особової наради МНД СРСР від 11.12.1946 року була засуджена до 5 років заслання. Відповідно до зазначених документів разом з ОСОБА_6 проживали діти: заявник - ОСОБА_7 та її брат ОСОБА_5.
12.10.1992 року Управлінням служби безпеки України у Миколаївській області за вих. № 1188 надано інформацію Голові комісії з реабілітації Новобузької райради народних депутатів Репиховичу О.С. м. Новий Буг, Миколаївської області, що ОСОБА_6 та двоє її дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_7 14 січня 1947 року були етаповані до місця заслання в Конюхівський район Північно-Казахтанської області.
Відповідно до Довідки про реабілітацію від 16.02.1994 року №10481-с, від 21.06.1994р. №13р Прокуратури Миколаївської області мати заявника ОСОБА_5 та брат ОСОБА_5 реабілітовані 16.01.1989 року на підставі ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 року «Про додаткові заходи по відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х років, початку 50-хроків». При цьому, заявнику, з невідомих причин, такої Довідки про реабілітацію відповідно до вищевказаного Указу Президії не було надано.
Довідкою Прокуратури Миколаївської області від 10.06.1994р. №13-38-93 вказано, що мати заявника ОСОБА_6 реабілітована на підставі ст.1 Закону Української РСР від 17.04.1991р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
23.08.1994 року за вих. №13-23-93 нею було отримано Довідку про реабілітацію від Прокуратури Миколаївської області про те, що заявник разом з матер`ю ОСОБА_6 знаходилась у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів в зв'язку з чим реабілітована за ст. 3 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1994 року.
1 червня 2006 року за серією ПР №01 Рішенням Виконавчого комітету Лагодівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області №14 видано заявнику посвідчення реабілітованої особи. Але для отримання пільг, передбачених ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій» вона не може отримувати, тому, що Прокуратура Миколаївської області не надає їй довідки про реабілітацію її за ст.1 вказаного Закону. Та регіональне управління Пенсійного фонду України не приймає від неї такого посвідчення, бо вважає, що його недостатньо для призначення пенсії як реабілітованій особі.
З інформації Служби безпеки України від 13.12.2007 року №24/Т-25 заявнику стало відомо, що архівна кримінальна справа на матір заявника- ОСОБА_6 №10481-с Управлінням СБ України в Миколаївській області була передана у 1999 році на постійне місце зберігання до Державного архіву Миколаївської області. А з інформаційного Листа СБ України 02.08.2008р. за вих.№24/5-Т-17 , стало відомо, що встановити місцезнаходження архівної кримінальної справи не можливо, тому СБ України рекомендує Управлінню СБ України в Миколаївській області на основі накопиченого на даний час листування створити справу-дублікат архівної кримінальної справи на ОСОБА_6.
Таким чином, заявник у своїй заяві зазначає, що вона стала заручницею недбалого ставлення державних службовців до посадових обов'язків, які загубили архівну кримінальну справу її матері, в зв'язку з чим її спроби отримати від органів прокуратури довідку, яка б підтверджувала, що заявника реабілітовано на підставі ст.1 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій» з 1994 року є без результативними. Так, на звернення останньої надана відповідь від Прокуратури Миколаївської області 31.08.2015р. за №09-07-03 , яка містить чергове роз'яснення щодо раніше наданих відповідей про реабілітацію за ст.3 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій».
Крім того, на думку Прокуратури Миколаївської області видача довідок про реабілітацію брата та матері заявника на підставі ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х та початку 50-х років» не можуть бути підставою для реабілітації заявника за цими ж умовами, оскільки на даний час питання реабілітації регулюється ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Таким чином, неодноразові спроби заявника поновити права та відновити справедливість, встановити істину та визнати ОСОБА_3 такою, що реабілітована за ст.1 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій», через поверхневе ставлення та безвідповідальне відношення до службових обов'язків працівників різних служб та відомств, з моменту прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 року «Про додаткові заходи по відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х років, початку 50-х років» та ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій»від 17.04.1991р. №22 по теперішній момент залишаються без результативними.
Згідно абз.1пункту 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 року «Про додаткові заходи по відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х років, початку 50-х років» прийнято рішення ( мовою ооиргіналу): «В целях восстановления социальной справедливости и ликвидации последствий беззаконий, имевших место в период 30- 40-х и начала 50-х годов, Президиум Верховного Совета СССР постановляет:
1. Осудить внесудебные массовые репрессии периода сталинизма, признать антиконституционными, действовавшие в 30- 40-х и начале 50-х годов «тройки» НКВД-УНКВД, коллегии ОГПУ и «особые совещания» НКВД-МГБ-МВД СССР и отменить вынесенные ими внесудебные решения, не отмененные к моменту издания настоящего Указа Президиумом Верховного Совета СССР. Считать всех граждан, которые были репрессированы решениями указанных органов, включая лиц, осужденных впоследствии за побег из мест незаконного спец поселения, реабилитированными.
Это правило не распространяется на изменников Родины и карателей Периода Великой Отечественной войны, нацистских преступников, участников бандформирований и их пособников, работников занимавшихся фальсификацией уголовных дел, а также лиц, совершивших умышленные убийства и другие уголовные преступления. В отношении таких лиц действует установленный законом порядок обжалования вынесенных приговоров и иных решений.
Спорные вопросы, возникающие при применении положений настоящей статьи, рассматриваются Генеральным прокурором СССР, прокурорами союзных и автономных республик, краев, областей, городов Москвы и Ленинграда (в редакции Закона СССР от 31 июля 1989 года).»
Таким чином, на момент прийняття вищезазначеного Указу Президії та наявних архівних матеріалів кримінальної справи, у Службі безпеки України у Миколаївській області були наявні підстави для реабілітації матері заявника ОСОБА_6 та її брата ОСОБА_5 Між тим, зазначений орган не убачав підстав для реабілітації ОСОБА_3 за даним документом, яка , як ї її брат, була разом із матір»ю направлення у заслання за злочин, який особисто не скоювала.
Суд вважає, що мета прийняття даного Указу Президії кореспондується з ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а саме, відповідно до абз.2,3,4 Преамбули цього Закону: «Відмічаючи, що частину осіб, репресованих у 30-40-х і на
початку 50-х років, уже поновлено в правах на підставі
законодавства Союзу РСР, Верховна Рада України вважає, що
реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь
період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і
поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами
України або репресованих на території республіки іншими
державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя
або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання
за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення
до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших
громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального,
класового, національного і релігійного характеру.
Верховна Рада України засуджує репресії і відмежовується від
терористичних методів керівництва суспільством, висловлює
співчуття жертвам необґрунтованих репресій, їх рідним і близьким,
проголошує намір неухильно добиватись відновлення справедливості,
усунення наслідків свавілля і порушень громадянських прав, прагне
забезпечити посильну на цей час компенсацію матеріальної і
моральної шкоди, заподіяної незаконними репресіями, реабілітованим
та їх сім'ям, та гарантує народу України, що подібне ніколи не
повториться, що права людини і законність будуть свято
додержуватись.
Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з
політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права,
встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги
реабілітованим.
Відповідно до ст.1 зазначеного Закону необхідно вважати реабілітованими: «…осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками",
«особливими нарадами» і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за
вчинення на території України діянь, кваліфікованих як
контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до
набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність
за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб,
зазначених у статті 2 цього Закону.
Враховуючи норми ст. 3 цього ж Закону, реабілітації за даними підставами підлягають: особи заслані і вислані з постійного місця проживання за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими банд пособниками та їх сім'ями. Заявника ж з її братом ОСОБА_5 та засудженою особливою нарадою матір`ю ОСОБА_6 було заслано до відбування покарання як сім`ю зрадника Батьківщини, що не відповідає нормам зазначеної статті Закону. У зв'язку з чим, заявник просила суд задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.
Зацікавлена особа - прокуратура Миколаївської області ( а.с.33) вважають, що заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення необхідно залишити без розгляду та в обґрунтування зазначеного посилаються на судові рішення, що набрали законної сили та спростовують, викладені в Заяві ОСОБА_3 обставини, такі доводи зацікавлених осіб є необґрунтованими з наступних підстав ( а.с.33)
Представник вищеназваної особи у судовому засіданні просила прийняти рішення по заяві ОСОБА_3 на розсуд суду.
Управління Служби безпеки України в Миколаївській області (заінтересована особа 2), пояснюючи свою позицію посилається на Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 31.01.2008 року, копія якої надійшла до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу. При цьому, предметом даної справи був розгляд адміністративної позовної заяви ОСОБА_3 до Прокуратури Миколаївської області про захист прав і саме в задоволенні таких вимог позивача відмовлено останній.
В ході розгляду зазначеної судової справи Центральним районним судом м. Миколаєва було встановлено: «в зв'язку з засудженням ОСОБА_10 відповідно до директиви НКВС СРСР та прокуратури СРСР №215/5 від 30 травня та 252 від 28 червня 1942 року відносно членів його сім`ї були вжиті репресивні заходи, з метою здійснення яких була заведена справа №45399. В межах згаданої справи постановою особливої наради при Міністрі Державної Безпеки Союзу РСР від 11.12.1946 року ухвалено заслати ОСОБА_6 разом з двома дітьми, зокрема, з позивачкою, як члена сім`ї зрадника батьківщини, до Північно - Казахстанської області Казахської РСР строком на п'ять років. З архівної довідки №11/5-Т-3037 від 24.12.1991 року вбачається, що на виконання згаданої постанови позивачка з 18.04.1947 року перебувала у засланні у Казахській РСР»
Заінтересована особа 2 в запереченнях посилається на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.12.2011 №2-а-7659/11/1470, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій прокуратури, що також не є предметом заявлених останньою в заяві вимог.
Щодо посилання Управління Служби безпеки України в Миколаївській області на Постанову Казанківського районного суду Миколаївської області від 10.10.2009 року № 2-а-497/2009 та Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 №2-а-497/09/1413, то останні скасовані Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2013 року № К/9991/58648/11, про що зацікавлена особа 2 не зазначила та спотворила факти даної справи. (Додаток №1)
Таким чином, на момент звернення ОСОБА_3 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, предметом спору за звернення до інших судів не було встановлення факту застосування до неї репресій та строку перебування у засланні .
Крім того, як зазначалось раніше , нормами ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав за яких позовну заяву та заяву про встановлення факту, що має юридичне значення суд залишає без розгляду. У даному випадку зацікавленими особами не спростовано та не доведено недійсність, незаконність наданих разом з зазначеною заявою доказів та документів, що підтверджують такий юридичний факт.
Заслухавши заявника, представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що заява підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 11 грудня 1946 р. ОСОБА_7 разом із матір'ю ОСОБА_6 та братом ОСОБА_5 за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР було заслано до Північно-Казахстанського облвиконкому , що стверджується архівною довідкою за № II-5-Т-3037 від 24.12.1991 р. Звільнений з спецпоселення 11 грудня 1951 р. ( а.с. 11.).
Статтею 256 ЦПК України не встановленого вичерпного переліку встановлення факту, що має юридичне значення.
Крім того, статтею 1 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» визначено коло осіб, на яких поширюється дія цієї статті, зокрема: «Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які
постійно проживали в Україні і яких з різних причин було
переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано
засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи
піддано репресіям позасудовими органами.»
Метою прийняття зазначеного Закону України, визначеної в преамбулі останнього: «Верховна Рада України засуджує репресії і відмежовується від
терористичних методів керівництва суспільством, висловлює
співчуття жертвам необґрунтованих репресій, їх рідним і близьким,
проголошує намір неухильно добиватись відновлення справедливості,
усунення наслідків свавілля і порушень громадянських прав, прагне
забезпечити посильну на цей час компенсацію матеріальної і
моральної шкоди, заподіяної незаконними репресіями, реабілітованим
та їх сім'ям, та гарантує народу України, що подібне ніколи не
повториться, що права людини і законність будуть свято
додержуватись.
Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з
політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права,
встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги
реабілітованим.» Враховуючи викладене, і той факт, що ОСОБА_3 в неповнолітньому віці перебувала разом з матір'ю в засланні, необхідно вважати, що до неї було застосовано необґрунтовані репресії позасудовими органами.
Стаття 1 даного Закону передбачає реабілітацію осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засудженні судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками, трійками», особливими нарадами і в будь-якому позасудовому порядку.
Стаття 3 ЗУ „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" регламентує реабілітацію громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлення майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандопособниками та їх сім "ями.
У п.4 Постанови ВР України „Про тлумачення ЗУ „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 24.12.1993 року зазначено, що застосування (піддання) репресій /ст.1/ оголошення вироку, ухвали /постанови/ судом першої інстанції або рішення /постанови/ позасудовим органом про застосування кримінального покарання, відправлення у заслання та вислання без пред'явлення обвинувачення у конкретному злочині.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 та його сім'я були репресовані не за рішенням органів державної влади і управління, а за постановою Особливої наради при МДБ СРСР, яка є позасудовим органом, тому заявник підлягає реабілітації на підставі ст.1, а не ст. 3 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і її заява підлягає задоволенню.
Встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки в майбутньому залежить виникнення, зміна або припинення його особистих чи майнових прав.
Керуючись ст. 1, 3, 7 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», Постановою Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», ст. ст. 209, 212-215, 234, 256, 259 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Заяву ОСОБА_3 зацікавлені особи Прокуратура Миколаївської області, Управління служби безпеки України Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити юридичний факт , що, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1, виданого Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області 28.10.1997 р., була піддана репресіям особливою нарадою разом з матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та перебувала у засланні 5 років 9 місяців 11 днів , тому підлягає реабілітації за ст. 1 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій»
Судові витрати віднести на рахунок держави .
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу протягом 10 днів з дня проголошення рішення, подачею апеляційної скарги. Після закінчення строку подачі апеляційної скарги рішення суду набирає законної чинності.
Суддя: В. В. Костенко
